Втрачений рік

Позитивний ефект від глобалізації отримують насамперед ті країни, які зуміли оволодіти засобами реалізації власних конкурентних переваг. Тож стратегія державної політики, спрямована на всебічне розкриття цих переваг, стає в сучасному світі принципово важливою умовою здобуття та утримання економікою країни стійких позицій у світовому економічному середовищі.

Такого висновку дійшли фахівці Національного інституту стратегічних досліджень, які зробили всебічний аналіз конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації. На жаль, у цьому напрямку Україна останнім часом не просунулася вперед. Звичайно, слід зважити на світову тенденцію: дедалі частіше втрачається дієвість традиційних методів державного управління у відкритій економіці, бо держава вже не є суверенною у виборі форм і методів реалізації економічної стратегії. Однак головна причина — стратегічні прорахунки. В Україні, на думку експертів, намагалися скласти конкурентне середовище шляхом штучного створення суб’єктів конкуренції через приватизацію, демонополізацію, розукрупнення підприємств тощо. Разом з тим практично не приділялася увага розбудові спроможності самих підприємств ефективно реагувати на конкурентні виклики. «Панування в Україні з 2000 року сировинно орієнтованої експортної моделі розвитку, яка спиралася на цінові конкурентні переваги, що виникали завдяки дешевизні енергетичних та трудових ресурсів та можливостям «оптимізації» податкового навантаження, створило ілюзію міжнародної конкурентоспроможності національної економіки, обумовило зволікання з вирішенням ключових системних суперечностей», — вважає завідувач відділу економічної і соціальної стратегії НІСД Ярослав Жаліло.

Внаслідок цього в Україні склалася низькотехнологічна структура промислового виробництва, в якій майже 70% займають сировинні галузі. У світовому поділі праці Україна закріпилася як сировинний та ресурсний придаток. Частка низькотехнологічної продукції в експорті нашої країни наближається до 85%. 2005 рік відзначився зниженням конкурентоспроможності вітчизняних виробників та погіршенням кон’юнктури світових ринків, що підтвердило ілюзорність тверджень про конкурентоспроможності більшості наших експортерів. Ознаками цього стало падіння темпу приросту експорту товарів з 41,6% у 2004 році до 5% при збереженні приросту імпорту на рівні 24,6%. Найбільше занепокоєння дослідників викликає те, що рекордний за темпами приросту доходів населення 2005 рік збігся із сповільненням виробництва до 3,1%. Це, наголошує Я. Жаліло, свідчить про те, що вже пішов процес втрати конкурентоспроможності підприємствами на внутрішньому ринку та витіснення їх іноземними конкурентами.

Цю тезу підтверджують і такі дані Держкомстату про випереджаючі темпи зростання частки збуту в Україні готової продукції іноземного походження. Зокрема, у 2005 році імпорт сільгосппродукції зріс на 35,9%, продукції харчової промисловості — на 44,8%, текстильної продукції та виробів з неї — на 41,7%, взуття та головних уборів — у 6,4 разу. Вітчизняна економіка втрачає продуктивні робочі місця і новостворену додану вартість.

Взагалі експерти вважають 2005 рік втраченим для зміцнення конкурентних позицій українських компаній, оскільки заходи державної економічної політики в цей період нерідко суперечили намірам посилювати конкурентоспроможність. Зокрема йдеться про номінальну ревальвацію гривні на 4,8% та її перманентну реальну ревальвацію протягом року, значне підвищення податкового навантаження на суб’єктів господарювання, збільшення примусового вилучення прибутку державного сектора економіки, непередбачувані зміни законодавства, невиважені політичні спекуляції щодо перегляду результатів приватизації, зменшення інвестиційної складової бюджетних видатків, лібералізацію доступу на внутрішній ринок готової продукції.

Однак не слід забувати, що підвищення конкурентоспроможності економіки України є критично важливим напрямом економічної стратегії держави із огляду на майбутнє членство в ЄС та СОТ. Відтак на порядок денний постає питання формування державної політики, яка забезпечить перехід від нинішньої практики здобуття конкурентних переваг у першу чергу за рахунок цінових чинників до реалізації факторних переваг: природноресурсного багатства, людського капіталу, науково-технічного потенціалу, геоекономічних чинників тощо. Під час обговорення дослідження голова Ради конкурентоспроможності України Юрій Полунєєв запропонував окремо виділити ще один пріоритет — створення національної економіки знань. На його думку, зараз ми свідомо звужуємо поняття конкурентоспроможності національної економіки, відокремлюючи освіту, науку, інформацію та інтелектуальний продукт від інших, «економічних» галузей.

Дослідники вважають, що треба створювати середовище для мотивації суб’єктів господарювання до конкурентної поведінки, передбачивши застосування взаємоузгоджених інструментів грошово-фінансової, інноваційно-промислової, науково-технічної, зовнішньоторговельної та соціальної політик. Ключовим моментом цього середовища, за словами Я.Жаліло, має стати Рада національної конкурентоспроможності — основний координаційний центр, який проводив би моніторинг, узгодження, супровід та контроль відповідних рішень. Заходи із забезпечення конкурентоспроможності України мають здіснюватися згідно з державної програмою, обговореною і затвердженою на законодавчому рівні.