Проблема жовтих контейнерів

Викидаю пакет з газетами і рекламними проспектами, що назбиралися останнім часом, до контейнера з жовтої металевої сітки і... гордий своєю свідомістю, вирушаю на зустріч із керівниками держпідприємства «Укрекоресурси». Воно в Україні, як відомо, є єдиним офіційним суб’єктом господарської діяльності, якому уряд доручив займатися створенням системи зі збору, заготівлі та утилізації використаної тари і пакувальних матеріалів вітчизняного й імпортного виробництва (головний офіс в м. Києві — 69 співробітників, 26 представництв по Україні — 176 співробітників).

Директор цього уповноваженого владою чи то органу, чи то бізнесу Дмитро Радіонов (його призначили на цю посаду трохи більше року тому) впевнений, що підприємство зможе «переламати» ситуацію на ринку. Наприкінці минулого тижня він повідомив журналістам, що мінімальний обсяг інвестицій, який планується направити на створення нових потужностей з утилізації, збору і заготівлі вторсировини 2013 року, близько 100 мільйонів гривень. «Ми шукаємо і вже отримали, — продовжував директор, — досить цікаві пропозиції від банків для дешевого фінансування цих проектів. І це добре, якщо є фінансові установи, які підтримують такі проекти». При цьому Радіонов нарікав, що торік в проекти компанії було інвестовано лише 75 мільйонів гривень, тоді як планувалося 150 мільйонів. Виявляється, відбулося недофінансування у розмірі половини від намічених коштів у зв’язку з недостатнім прибутком компанії 2012 року. Втім, господар вторинних ресурсів країни обіцяє, що всі нереалізовані проекти буде перенесено на цей рік.

Завдання, порядок фінансування і виробничої діяльності держпідприємства визначає закон про основні принципи (стратегії) державної екологічної політики України на період до 2020 року і урядова постанова № 915 від 26 червня 2001 року. Відповідно до нього, «Укрекоресурси», на підставі даних про ввезення до країни різної тари й упаковки промислових і продовольчих товарів, має забезпечувати їх збір і переробку на так звану вторинну сировину. Як розповів «Дню» заступник глави департаменту екологічного контролю природних ресурсів Держекоінспекції України Олександр Твердохліб, на практиці це робиться наступним чином. Імпортери зобов’язані укласти з переробними підприємствами відповідні договори. Потім, під час перетину кордону якого-небудь товару представник імпортера зобов’язаний пред’явити і цей договір, і документ про здійснену передоплату на підтвердження його виконання. І тільки після цього митниця дає «добро».

Гроші надходять від підприємств в «Укреко», а воно направляє їх на створення матеріальної бази системи. Торік було запущено першу чергу заводу з переробки поліетилену в Слов’янську, створено виробничі бази в столиці, а також в Хмельницькому і Полтаві, придбано 44 спецмашини для збору відходів. Причому переробні підприємства аж ніяк не грабують імпортерів. Судячи з документів, наявних в редакції, Україна підходить до розробки тарифів на переробку досить зважено. На такі матеріали, як папір і картон, пластмаси, скло український тариф істотно менший, ніж у більшості європейських країн. І лише по алюмінію наша країна в першій третині списку (мабуть, через високі тарифи на електроенергію).

Але й сама Україна виробляє для внутрішнього вжитку багато тари й упаковки. Хто і за які гроші має їх переробляти, щоб не забруднювати природу? І тут ми знову і не без задоволення звертаємося до Чепурика (героя однойменної книжки про захист довкілля для дітей). Він навчає нас, що папір лежатиме в землі три роки, жувальна гумка — п’ять років, пластмасова пляшка — 500, поліетиленовий пакет — 200, а скло — 1000 років. Невідомо, чи читають книжки про охорону природи директори наших підприємств харчової, меблевої й іншої промисловості, яка працює на внутрішній ринок. Радіонов на них не скаржиться і навіть повідомляє, що вони почали добровільно виділяти кошти на переробку упаковки й тари. «Добровільно» — це одночасно й примусово? Проте, судячи з тону, з яким говорить про цю проблему директор, можна передбачити, що в українських виробників просто пробуджується екологічна свідомість.

Чи прокинеться вона й у населення наших міст, яке на разі в основному ігнорує всі заклики до роздільного збору відходів і не особливо звертає увагу на дві тисячі придбаних «Укреко» спеціальних контейнерів? Радіонов звинувачує в цьому компанії, які займаються збором і перевезенням сміття. «Коли вони (екологічно свідомі мешканці. — Авт.) бачать, що і роздільне, і загальне сміття потрапляє до одного сміттєвозу, — розповідає директор держпідприємства, — то агітація на них вже не діє — кому подобається так звана даремна праця?». «А в принципі люди готові до сортування», — із завидною впевненістю наполягає Радіонов.

Але якщо населення країни чинить опір роздільному збору твердих відходів начебто пасивно, то з імпортерами в «Укрресурсів», м’яко кажучи, конфлікт. У ньому Радіонов звинувачує Європейську Бізнес Асоціацію і Американську торговельну палату, які відстоюють інтереси своїх членів у зв’язку з появою в парламенті законопроекту, поданого народним депутатом Юлією Льовочкіною (Партія регіонів). Вона пропонує для розвитку системи переробки твердих побутових відходів в Україні запровадити спеціальний збір як з українських виробників, так і з імпортерів. Все б нічого, але ставки цього збору пропонується збільшити у порівнянні з нинішніми, як мінімум на порядок.

Не випадково українські виробники й імпортери упаковки виступають проти. «Від імені всіх виробників ми просимо уряд у складній економічній ситуації, в якій зараз знаходиться бізнес, запровадити мораторій на введення будь-яких податків і зборів», — сказав журналістам голова Української пакувально-екологічної коаліції Володимир Слабий. Він також зауважує, що в разі ухвалення цього законопроекту платниками збору стануть як виробники й імпортери упаковки, так і виробники й імпортери товарів в упаковці. Це, на його думку, призведе до зростання вартості багатьох груп товарів і, як наслідок, до зниження попиту, падіння виробництва і скорочення надходжень до бюджету. На думку виконавчого директора асоціації «Укрпапір» Едуарда Літвака, ще одним недоліком законопроекту є відсутність прозорої системи використання отриманих коштів.