Дорога ціна невиконаної «домашньої роботи»

Президент «МХП Еко Енерджі» та голова правління платформи «Global 100RE Ukraine» Олександр Домбровський в інтерв’ю «Дню» — відверто про причини, наслідки й глобальні виклики для України нерозумної експлуатації «великої труби» і її доісторичних родичів: викопних джерел енергії. 

— Останніми роками питання екології та соціальної відповідальності бізнесу набувають все більшого значення. Тому не дивно, що різні країни світу почали розробляти амбітні програми зі зниження викидів і побудови безкарбоновой економіки. Зустрічала навіть визначення, що карбоновий податок — це новітній інструмент протекціонізму. Чи згодні ви з цим визначенням? І як питання декарбонізації виглядає в Україні?

— Екологія — входить у трійку проблем, які сьогодні гостро стоять перед людством. Потрібні радикальні заходи, які можуть сприйматися як інструмент нападу чи захисту своїх ринків… Але глобальне потепління, зміна клімату — це не щось віртуальне.

Проблема глобального потепління сьогодні — в кожній родині, в кожному місті, в кожному регіоні, в кожній країні. Ми бачимо нищівні пожежі, зливи, підняття рівня води, зсуви… З’явилися буревії, яких ніколи не було в Україні. Подивіться, що відбувається у світі!

Тому, звісно, сьогодні має бути максимальна концентрація людства на боротьбу з глобальним потеплінням. Нам потрібно модернізувати економічну та екологічну парадигму нашого розвитку. І відповідно, розвитку кожної країни.

Завдання, яке стоїть під кутом зору глобального потепління, — не дозволити планеті нагрітися більше, ніж на півтора градуса до 2050 року. Проте, повірте, нагрівання планети — це дуже консервативний процес, який складно пригальмувати.

На 70% проблема глобального потепління, за оцінками різних наукових інституцій, це проблема використання «брудної енергії». Брудної за викидами CO2. Йдеться про енергію отриману із вугілля, нафти — викопних ресурсів. Дещо меншою мірою, але тим не менш — і природного газу. 70% цієї проблеми розв'язується заміщенням «брудної енергії» на «чисту». Чиста енергія — це енергія сонця, вітру, гідроенергія, енергія біомаси, відновлювальна енергетика.

Перед Україною стоять дуже серйозні виклики. Ми про них дуже багато говорили, ми пробували до них готуватися. Але проблем у нас стало і стає набагато більше, ніж це було ще декілька років тому.

«ЗА 30 РОКІВ ТРИ РІЧНИХ ВВП МИ ЗАБРАЛИ ЗІ СВОЄЇ ЕКОНОМІКИ Й ВІДДАЛИ В ЕКОНОМІКИ ТИХ КРАЇН, ЯКІ ПОСТАЧАЛИ НАМ ГАЗ, НАФТУ, ВУГІЛЛЯ, ЯДЕРНЕ ПАЛИВО»

— Світ уже перейшов від слів та декларацій про необхідність захисту довкілля до реальних дій. Глобальні дискусії про наслідки людського господарювання для нашого спільного дому Земля мають наслідком конкретні політичні рішення, які завдають реальних збитків таким економікам, як українська. І постає запитання: наскільки ми готові зараз до того, що уряди впроваджуватимуть стале господарювання в конкретні часові рамки і запроваджуватимуть санкції? І ви слушно сказали про те, що проблем — надзвичайно багато. Питання: чи ми хоч трохи підготувалися? Чи ми впадемо на цій спіралі ще нижче в розвитку?

— Коли ми говоримо про нашу готовність, то повинні розглядати різних суб’єктів цієї готовності. Ключовим суб’єктом є держава. І на жаль, у держави викликів з’явилося більше, ніж було раніше. Ми не підготувалися як держава настільки, наскільки це було необхідно. І я про це неодноразово говорив і можу агрументувати, чому. І це не є претензією чи критикою сьогоднішньої влади, умовно кажучи. Це — критика до моделі реакції на виклики, на які держава має реагувати дуже швидко.

Проте, з іншого боку, у нас є компанії, в тому числі, наприклад, компанія, в якій я працюю, яка є однією із найефективніших, екологічно найчистіших. І яка поставила завдання в контексті глобального потепління, в контексті карбонового податку, про який ви ставите питання — до 2030 року стати карбоно-нейтральними. Щоб у нас взагалі не було генерації викидів СО2. І ми цього досягнемо. Ми розуміємо, як.

А тепер повернімося до України. Я не просто кажу про «брудну» енергетику, тому що мені «зелена» подобається більше, ніж традиційна викопна. Ми повинні усвідомлювати, що викопні види палива закінчуються, Якихось 40, 50, 80 років — і їх не буде. І те, що ми сьогодні, знаєте, по-варварськи споживаємо і самі себе знищуємо цим енергетичними ресурсами, — це не цивілізований підхід.

На жаль, сьогодні ми прийшли в ту точку, коли українська економіка є однією із найбільш енергонеефективніших у світі. Це означає: якщо ми маємо енергетично неефективну економіку, з одного боку, якщо 70% проблем глобального потепління — це брудні енергетичні ресурси, які споживає будь-яка економіка, то ця проблема для нас набагато складніша, ніж, скажімо, для ЄС, де енергоефективність по галузях у п'ять, а то й у десять разів краща, ніж та, яку ми маємо на сьогодні.

Ми маємо, під кутом зору структури української економіки, класичні галузі, які екологічно немодернізовані й у яких не впроваджені сучасні технології енергоефективності. І звісно, сьогодні металургійний, хімічний комплекси і багато інших галузей вимагають від уряду: «Дайте нам дешевий енергетичний носій, дайте нам дешеву електричну енергію, тому що з такими цінами ми неконкурентні». Але якщо на одиницю продукції вони використовують в 3, 4, 5 разів більше енергії, аніж їхні конкуренти в Китаї, США, Європі, то ми апріорі не можемо бути конкурентоспроможними.

Сьогодні ціна на природний газ на хабах у Європі досягає вже 900 доларів. І за такої енергозатратної економіки ми є легкою мішенню для тих, хто використовує енергетичні ресурси як зброю. Якщо ми набагато енергозатратніші, аніж усі наші сусіди, то досить керувати ціною на енергетичний ресурс, щоби впливати на економічний розвиток нашої держави.

Сьогодні вперше я озвучу цей факт. За 30 років незалежності України ми імпортували енергетичних ресурсів в Україну щонайменше на 300 млрд доларів! Це означає, що за 30 років незалежності три нинішніх ВВП країни ми з вами забрали зі своєї економіки й віддали в економіки тих країн, які постачали нам нафту, дизель, бензин, природний газ, вугілля, ядерне паливо, послуги і багато інших похідних хімічної промисловості.

Це неробоча модель для динамічного розвитку держави. Це не та модель, яка нам потрібна. Чи є у нас приклади іншої моделі? Є. Чи є у нас інноваційні компанії? Є. Але це — окремі приклади. Втім, якщо взяти загалом по державі, то виклики сьогодні у нас щодо цього аспекту такі, що нас уже не просто жорстко підпирають, а пресують — екологічні стандарти, екологічні податки. Уже з 2024 року в країни ЄС українські метали, сталь, хімія, енергетика заходитиме лише через карбоновий податок. І за найскромнішими оцінками, втрати для української економіки, для українських експортерів становитимуть майже 700 млн євро щорічно. А це — величезний ресурс, який нам потрібно спрямовувати на розвиток української модернізації, зокрема на екологічну модернізацію української економіки.

До речі, наш північний сусід — ми можемо по-різному до нього ставитися, в тому числі до його агресивної політики в енергетичному секторі, але треба віддати належне, що вони дуже послідовно і дуже професійно всі ці енергетичні інструменти лобіюють, нав’язують і доводять до логічного завершення. На відміну від нас. Ми свою газову трубу не змогли захистити. Ми не змогли її модернізувати так, як потрібно було.

Адже «Північний потік-2» має два кінці. Так, є претензії, абсолютно об’єктивні, до наших партнерів — і до ЄС, Німеччини та США. Але, з іншого боку, багато запитань має бути у нас самих до нас. Ми про це знали, ми мусили до цього готуватися. І п'ять років тому, коли я очолював парламентський комітет з енергетики, ми говорили, що у держави мають бути як мінімум три сценарії: якщо не буде добудовуватись; якщо буде добудовуватись дуже довго, який люфт по часу в нас може бути; якщо запустять дуже швидко, як ми маємо відповідати на ці виклики.

Якщо подивитися на енергетичну ефективність, структуру економіки, становище вугільних шахт, теплової генерації, яка морально й фізично зношена, то ми перебуваємо в дуже складній ситуації і, на жаль, на нас чекають дуже серйозні виклики.

«НАМ ПОТРІБЕН ПЕРЕХІД ІЗ ЕНЕРГЕТИЧНО НАЙНЕЕФЕКТИВНІШИХ В ЕНЕРГЕТИЧНО «ЧИСТІ» ЕКОНОМІКИ»

— Чи вели підрахунки? Енергетичний баланс країни — станом на сьогодні скільки відсотків мають відновлювальні джерела енергії? І те, про що ми говорили: якби Україна не імпортувала енергоресурси, а обходилася своїми, то яка частка мала би припадати на відновлювальні джерела енергії?

— Ідеально, щоб 100% енергії, яку ми споживаємо, була відновлювальною, без будь-яких екологічних наслідків для країни, для регіонів і для здоров’я нації. Але, звісно, це неможливо. На сьогодні ми маємо приблизно 8%.

Проте я можу сказати так: я категорично проти теоретичних та віртуальних пропорцій, які треба брати чи то зі стелі, чи з повітря. Має бути глибокий, науково обґрунтований інженерний аналіз.

Енергетика — це не політика і не популізм. Енергетика — це дуже складна і дуже серйозна інженерна наука, яка базується на реальних фізичних ресурсах і процесах, які відбуваються в тепловій генерації, в газотранспортній системі, в атомній енергетиці. І тут потрібно розуміти насамперед — у якій точці ми перебуваємо, що ми маємо на сьогодні? Що є стабільно перспективним для нас на 10, 15 або 20 років? У якому стані в нас перебуває теплова, вугільна генерація, яка пов’язана з шахтами, з цілими містами, соціальною політикою, протестами і так далі... А в якому стані у нас перебуває гідроенергетика? Адже проблема глобального потепління позначається на всьому. І на зсуванні балансу використання води: її буде більше чи менше? Чи будуть у нас в одних регіонах надмірні зливи, де нам потрібно буде укріплювати гідроспоруди, а в інших — навпаки, води ставатиме менше, і в нас відбуватиметься процес осушування чи засушування річок...

— То що нам потрібно?

— Нам потрібен стабільний енергетичний перехід України від сьогоднішнього стану — із точки А в точку В. І в мене дуже багато було різних дискусій з різними міжнародними командами, суперкрутими аудиторськими, аналітичним центрами, і всі кажуть: давайте, ми зробимо вам прогноз чи стратегію до 2050 року. Я кажу: немає нічого легшого, ніж робити будь-який прогноз до 2040, 2050 року, хоч і до 2030-го. А давайте ми поставимо цілі і спрогнозуємо, встановимо жорсткі, чіткі критерії та варіанти досягнення цих цілей — 2023 рік, 2025-й... І щоб ми розуміли: ми правильно йдемо, чи ні?

Ми мусимо рухатися — світ змінюється, він конкурентний, він жорсткий. Бажань багато, а ресурсів обмаль, і можливостей теж. І кожна країна бореться за своє місце в цьому світі й за той ресурс, який вона може отримати. Тож, звісно, маємо найнеефективнішу енергетичну економіку, імпортуємо величезну кількість енергетичних ресурсів, що змушує нас дарувати валютні ресурси в економіки інших країн замість того, щоб реінвестувати в себе, — ми йдемо в нікуди.

— Чи рахували ви, скільки коштує цей шлях — із точки А в точку В? Технології зеленої енергетики сьогодні — не найдешевші.

— Я не рахував. Тому що для того, щоб порахувати, це має бути імітаційне, ігрове моделювання з використанням найсучасніших продуктів математичного моделювання. І для цього потрібні дуже серйозні інституційні команди — для того, щоб це був професійний результат і професійний інструмент. Ми забули про те, ми ж говоримо про енергетику, про економіку — як на кухні. Хтось захотів в один бік, хтось взагалі не розуміється, але ми всі — спеціалісти, вся країна — спеціалісти в енергетиці так само, як у футболі, моді, війні, до речі.

— Чи були ви запрошені до роботи над Стратегією розвитку України?

— Мені не дуже хочеться відповідати на це запитання, щоб це не сприймалося...

— Як політична критика?

— У політичному контексті. Але з моменту зміни влади в Україні жодного разу ні на офіційне засідання, презентацію, чи в уряд, чи в Міненергетики, чи в комітет палива та енергетики, який я очолював, жодного разу мене не запросили. Але нічого страшного. Не варто робити із цього… трагедію.

— Це трагедія. У нас є проблема — ми одна із найбільш неефективних енергетичних економік світу. Нам потрібно мобілізувати всі сили, щоб вийти із цього стану, в якому ми зараз є — небриті, немиті, нечесані…

— Це не зовсім так. У нас є багато яскравих прикладів, багато великих, середніх, невеликих компаній, які сьогодні пробиваються на зовнішні ринки, які конкурують з кращими міжнародними компаніями в різних напрямках, я знаю. Просто нам потрібен ефект потужної грандмультиплікації цього досвіду.

— Ваша компанія «МХП-ЕкоЕнерджи» модернізується завдяки чи всупереч державній підтримці?

— У мене ж велика державна історія. І в мене було і залишається одне правило — не заважай, правило друге — допоможи. Якщо ти не можеш виконати друге, то читай тоді правило перше. Те, що стосується МХП, те, що нам дають можливість бути дуже інноваційними, дуже креативними, держава дає можливість конкурувати на зовнішніх ринках, конкурувати з найсильнішими конкурентами по тих чи інших товарних позиціях, де ми спеціалізуємось. Але я можу сказати, що МХП — одна із найбільш енергоефективних компаній у глобальному вимірі, у своєму напрямку. Одна із найенергоефективніших! На одиницю продукцію ми витрачаємо менше, ніж усі наші конкуренти, в тому числі в США. Інакше ми не можемо вижити.

І ми запускаємо дуже багато програм не лише екологічної модернізації, а й модернізації енергоефективності, які дають нам можливість, з одного боку, скоротити витрати, бути конкурентними, скоротити викиди, відповідно, CO2, бо ми споживаємо менше енергетичних ресурсів. І таких компаній дуже багато. Тому ми миті, ми бриті, ми стрижені...

Але, мені здається, ми повинні змінити свій менталітет. Тому що коли ви кажете «запрошували чи ні» — це не страшно. А що страшно? Буквально кілька днів тому я мав зустріч з одним із колишніх міністрів енергетики та екології Німеччини. І знаєте, що їх найбільше вражає в Україні? Що ми побудували нігілістичну систему управління державою. Коли будь-який новий прихід будь-кого у владу — чи то президента, чи то прем’єра, чи то міністра — змітає всіх практично, хто працював до цього. І вони кажуть: «Поясни, як така система може бути ефективною? В Німеччині міністри, прем’єр-міністри, канцлери, президенти — це політичні фігури, яких люди змінюють. Минули вибори, проголосували по-іншому, замінили всіх. Але професійний державний апарат, вибачте, професіональний бюрократичний апарат, він залишається без змін. Залишається інституційна пам’ять. Люди, які є професіоналами». Так, там є конкуренція, але там система професіоналізму, державного управління є домінантною. А в нас на кожній ітерації ми пробуємо змести всіх.

Я провів експеримент — поставив молоді від 20 до 25 років таке запитання: «Чим ти можеш гордитися в Україні?». Це люди, які вже народилися в період незалежності України. Аргументів дуже мало у них. І це дуже погано. Тому що нове покоління має бути кращим, аніж ми. А для того щоб були кращими, ми повинні їх виховувати на досягненнях, які у нас є. А в України таки є досягнення. І не лише Шевченко та Кличко. Авжеж, коли я зустрічаюся з європейцями, чи з американцями, чи з китайцями — що вони знають? Вони знають про Чорнобиль в Україні та проблему корупції. І я можу сказати відверто. Наприклад, мої європейські партнери поважні зі мною не дуже люблять говорити про корупцію в Україні. Бо у мене є аргументи, що це, по-перше, не такий рівень корупції, як нам малюють. Так, для того щоб запустити «Північний потік-2», досить сказати: вони всі корупціонери, що ви хочете? А це не відповідає дійсності. Чи є корупція? Є. Чи є претензії? Є. Але давайте розділяти це все, робити діагностику.

«ОДНІЄЮ ІЗ КЛЮЧОВИХ ПОМИЛОК Є ТЕ, ЩО МИ НЕ ПОСТАВИЛИ СОБІ РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ, ЕНЕРГЕТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ ЯК ОДНУ ІЗ НАЦІОНАЛЬНИХ ІДЕЙ»

— Проте повернімось до зазначеної точки А. Поки що поставимо на паузу обговорення шляху до точки Б. Поміркуймо, як ми сюди прийшли. Невірний діагноз, погане лікування — наслідком може бути летальний випадок. Як ми прийшли в цю точку А? Де ми схибили? Ви перебували у ВР попереднього скликання протягом п'яти років — багато законопроєктів було ухвалено, багато рішень напрацьовано. Чи були там допущені помилки? Адже за 30 років, як ви кажете, було допущено п’ять ключових помилок, які привели Україну в ситуацію однієї із найбільш енергонеефективних економік світу...

— На мою думку, однією із ключових помилок є те, що ми не поставили собі розв'язання проблеми енергоефективності української економіки, енергетичної модернізації української економіки як одну із національних ідей.

Друга — це те, що ми занадто довіряли і, мені здається, були такими романтиками у співпраці з нашим великим північним сусідом, який, за великим рахунком, абсолютно був зацікавлений у тому, щоб ми сиділи на енергетичній наркотичній голці. І за рахунок цієї наркотичної голки вони тримали Україну в зоні своїх геополітичних інтересів.

Третя проблема — п’ята колона. Їх декілька, і кожна із цих колон працює не так проти України, як на користь тієї чи іншої держави. Колона, яка працювала, скажімо, на інтереси РФ, — це просто фантастична енергетична корупція, коли цілі політичні партії, політики, команди протягом усього цього часу годувалися, вибачте, за рахунок ін’єкцій та відкатів, які отримували від північного сусіда за те, що ми сидітимемо на голці «Газпрому». Я думаю, що вони отримали і політичні відкати в тому числі за те, щоб українська економіка не була енергетично ефективною та модернізованою. Тобто чим гірше, тим краще. Чим гірша економіка України, чим більш вона енергозатратна, тим більше енергетичних ресурсів ми будемо їм продавати. Чим більше ми будемо їм продавати, тим більше грошей від них отримаємо. Тому що в них аргументів немає. У нас же був один постачальник природного газу, де-факто у нас був один постачальник нафти тощо.

Четверта — серйозною є проблема монополізму в українській економіці. Як тільки є монополія когось на щось — це, вважай, потужний інструмент корупції. І ось демонополізація економіки — це те, що не було зроблено тоді, коли потрібно було це зробити.

П'ята ключова проблема — по-справжньому до питання європейської інтеграції ми приступили занадто пізно. Нам потрібно було бути — і нам, і ЄС — більш відповідальними в цьому питанні. Я нічого не хочу сказати про країни, які я зараз назву, але коли приймали в ЄС, скажімо, Румунію та Болгарію, вони так само не відповідали багатьом критеріям ЄС, проте було ухвалено політичне рішення. І як на мене, коли кажуть, що ми не змінюємось, у нас забагато проблем… Так, у нас є багато проблем. Але те, що ми не змінюємось, — це неправда. Тому що за 30 років незалежності Україна змінилася кардинально. І дуже багато є секторів, які є конкурентними, і дуже багато рішень ми прийняли, які виявилися ефективними.

Ви нагадали період моєї роботи в парламенті, коли я очолював комітет. Такий момент: ключове завдання — ми підписали Угоду про асоціацію з ЄС. Це була історична подія, коли ми її ратифікували синхронно в Європарламенті, і в українському парламенті.

РІШЕННЯ ЗІ ЗНАКОМ +/-

— Короткий бліц. Я називатиму рішення, а ви казатимете — це плюс для розвитку української енергетики чи мінус. І стисло аргументуватимете, чому. Харківські угоди — це був плюс під кутом зору державницьких інтересів чи мінус?

— Я вважаю, що мінус.

— Чому?

— Тому що це була та ж сама наркотична голка, на яку нас, вибачте, купили за 100 додаткових доларів ціни на природний газ, яка була і так завищена, і загалом це просто був такий стратегічний, вибачте, але я скажу «розводняк».

— Ми заплатили Кримом…

— Ми заплатили дуже багато чим, у тому числі й життям хлопців та дівчат, котрі загинули на сході.

— Запровадження «зеленого тарифу»?

— На старті — плюс. Але світ змінюється, технології дешевшають. Сьогодні, без сумніву, це — мінус. Ми маємо змінювати правила гри, робити їх сучаснішими, інноваційними та модерновими.

— Відмова від прямого імпорту російського газу, вибір купувати газ на спотових ринках ЄС?

— Я вважаю, це плюс. Просто цей плюс потрібно розглядати в контексті дискусії, яку ми з вами проводимо. Якщо ми не змінюватимемо структуру економіки, якщо ми не покращуватимемо ефективності економіки і, насамперед, енергетичну ефективність, то, звісно, це — складне питання. Але якщо ми будемо конкурентними, купуватимемо. Ми купуємо в Європі, й нічого страшного.

— Головне, щоб було за що купувати. Ви сьогодні згадали про українську трубу, українську ГТС. Це велике питання, і не лише енергетичне…

— Це геополітичне питання.

«У СВІТІ НЕМАЄ ВІЧНИХ ДРУЗІВ — Є ЛИШЕ ВІЧНІ ІНТЕРЕСИ»

— Абсолютно. І якщо озирнутися назад, то в мене складається враження, що цю трубу було використано проти України задля ослаблення всіх інституцій, найперше — інституту влади в Україні. Але сьогодні ми говоримо про те, що як тільки «Газпром» перестане прокачувати свій газ до Європи, ми втратимо великий, вагомий запобіжник повномасштабної військової інтервенції РФ на територію незалежної України. Готуючись до нашого інтерв'ю, читала заяву Курта Волкера про те, що США нібито гарантуватимуть безпеку України від такого ризику. Як ви це можете прокоментувати? Де правда в цій історії? З одного боку, коли ми ухвалюємо рішення переходити на відновлювальні джерела енергії, можливо, ГТС у тому масштабі, що є, нам не так і потрібна? З іншого боку, якось треба боротися за те, щоб Росія й надалі прокачувала свій газ, який вона качає для Європи, нашою територією і тим самим ми були б захищені від військової інтервенції?

— Згадуючи Курта Волкера та його заяву, про яку ви щойно сказали, я згадую гарантії Будапештського меморандуму.

На превеликий жаль, усі ці заяви мало чого варті буквально через кілька років. Маємо усвідомлювати як незалежна держава таку істину, яку неприємно слухати. У світі немає вічних друзів — є лише вічні інтереси. І «Північний потік-2» — це яскравий приклад великого бізнесового енергетичного інтересу між двома державами, який дає великі плюси і Росії, і величезні плюси Німеччині, хай би хто що казав. Ніхто не заперечує, що Німеччина є ядром ЄС. І чим сильніша, потужніша Німеччина, чим більшими ресурсами вона володітиме, в тому числі енергетичними, тим сильнішим об’єднавчим ядром вона буде.

Але, з іншого боку, ми маємо усвідомлювати і свою роль. Нам потрібно бути сильними. Ми хочемо бути сильними. Але ми мусимо для цього робити багато кроків. Будьмо об'єктивними. Є політичні моменти прокачки, а є технічні питання прокачки, є екологічні. І ми ж повинні розуміти, що труба, яка прокладена, умовно кажучи, у 2019 — 2021 роках, і транзитний газопровід, що був споруджений 40 років тому, — вони технологічно відрізняються. Ми ж це знали. Знали, що нам необхідно змінити, модернізувати, звідки ми гроші брали — 3 млрд за транзит російського газу через ГТС; у мене немає сьогодні інформації, що ми змінили, а що ні, що ми покращили, а що — ні. Але в мене є таке відчуття, що всієї тієї домашньої роботи, яку потрібно було нам зробити за останні п'ять років із модернізації ГТС України, ми не зробили. Під кутом зору енергетичної сфери, про яку ми сьогодні говоримо, питання ГТС, прокачки обсягу — це дуже складні проблеми, з якими нам ще доведеться мати справу.

Ми зараз мусимо як держава змоделювати декілька сценаріїв перебігу подій — що може бути з ГТС України, якщо:

– залишать 40 млрд;

– залишать 20 млрд;

– який мінімум нам потрібно прокачувати для того, щоб вона хоча б не була збитковою?

– що нам потрібно зробити, щоб збільшити видобуток українського газу?

Потрібне широке обговорення з суспільством енергетичного питання. За останні десять років скільки разів були заяви, що ми збільшимо видобуток українського газу? Скільки коштів вкачали в цю програму? Десятки мільярдів гривень. Коефіцієнт ефективності — нуль. Ми сьогодні видобуваємо менше, ніж десять років тому. Коли потрібні були гроші для інвестицій — були обіцянки. Коли немає результатів після витрати цих грошей, почалися аргументи.

Але ми мусимо вирішувати ці завдання. Сьогодні розпочалася дискусія — біометан, «зелений» водень. Поки що це теоретичні дискусії. Я — інженер, я проєктую, будую, керую біогазовими комплексами. Я розумію, наскільки складні ці технології, зокрема, в нашій бюрократичній системі, де ми не змогли зробити все те, про що ми сьогодні говорили: ми не зможемо ні так швидко запустити «зелений» водень, ні замінити транзит, умовно кажучи, російського газу в тому обсязі. Ми не маємо права жити міфами. Ми не маємо права бути непрофесіоналами сьогодні.

ГТС України — це найбільший, найскладніший виклик, який стоятиме перед нами протягом найближчих десяти років.

Єдиний ключовий стейкхолдер, який має в цьому інтерес, — це Україна. Саме так! Чи можуть нам протягнути руку партнери? Можуть. Але на яких умовах? Якщо ми самі будемо чітко, жорстко і дуже професійно в цьому напрямку рухатись. І не тільки ГТС. У нас безліч викликів в атомній енергетиці. Ми ще не говорили про закриття жодних шахт чи жодного блоку. Скільки це коштуватиме, ми приблизно уявляємо. А чим замінити? А як це побудувати? Ще ми не говорили про вугільну генерацію, яка на 96% чи на 95% морально й фізично застаріла. І сьогодні немає сенсу її модернізовувати, тому що це гроші, які будуть викинуті в трубу. Нам потрібно це замінити чимось. А саме: новітніми технологіями, новою філософією розподільчих мереж, смарт-мереж, системами накопичування енергії.

Новий світ розпочався, новий технологічний лад — теж. І жити в «шахті на колінах» — у широкому розумінні, в темноті — ми вже не можемо.