Чи потрібно Україні купувати газ в інших країн?
Почнемо з конкретного прикладу. Найбільша в Донбасі шахта ім. Засядька крім вугілля багата ще й на газ метан. За оцінками головного геолога шахти Віктора Бобришева у підвідомчих його підприємству вугільних шарах - 4,3 млрд. куб. м цього газу. Щорічно шахта викидає в атмосферу 80 млн. куб. м метану через вентиляційні стовбури, і ще 30 млн. куб. м - через підземну дегазаційну мережу.
З цієї величезної кількості шахта використовує тільки 11%, та й то лише взимку - для опалення котельної.
Проте газом, що видобувається побічно, також можна опалювати житло, заправляти, після певної технологічної адаптації, автотранспорт, використовувати його у газогенераторних установках для вироблення електроенергії, одержувати з нього повноцінний харчовий білок. Зараз на шахті ім. Засядька здійснюється проект переведення центральної збагачувальної фабрики з природного газу на шахтний метан. Використовуватиметься ще 20 млн. куб. м на рік. Решта газу, як і раніше, піде в атмосферу.
І це лише одна з шахт України. До речі вона - чи не єдина, що намагається використовувати хоча б частину шахтного метану. Використовувати ж увесь "свій" газ шахта не може. Головне її завдання - видобуток вугілля, а для решти у неї немає ані коштів, ані спеціально підготовлених кадрів, ані технологічних рішень, ані відповідної інфраструктури. Усі ці питання чекають на своє вирішення на державному рівні. Адже в цілому в Україні, за оцінками фахівців, щорічно марно викидається в атмосферу 2 млрд. куб. м газу, що дорівнює річному споживанню природного газу, який ми купуємо в інших країнах.
Організація вітчизняного "метановидобутку" - завдання двоважливе. Окрім господарської вигоди, вона принесе ще й екологічну користь. Справа у тому, що метан - отрута для атмосфери. Разом з вуглекислим газом він викликає парниковий ефект. Навіть більше, метан не засвоюється рослинами, і шкідливий вплив його надмірних концентрацій на органічне життя у 30-40 разів перебільшує шкідливий вплив вуглекислого газу.
В атмосферу землі метан потрапляє з вугільних шарів під час вентилювання шахт, з тваринництва та із сміттєзвалищ. Головне тут, звичайно, викиди шахтного метану, але зі звалищ його потрапляє в повітря також зовсім немало.
Зараз наше середніх розмірів звалище займає до 50 га землі, а загальна площа всіх українських смітників досягла 130 тис. га, на яких би могло розміститися будь-яке обласне місто. У цьому напрямі спроб використовувати метан набагато більше, але до успіхів також ще дуже далеко.
У Харкові і ще 18 великих містах України на звалищах утворено одиничні свердловини і проводяться перші дослідження продукованого смітниками біогазу. Ці дослідження тримаються на голому ентузіазмі вчених з Інституту прогресивних технологій в комунальному господарстві і ніякої системи у цих роботах поки немає, тому що грошей на них ніхто не виділяє. Тут вже запатентовано нові технології.
Однак для подолання проблеми одержання та утилізації біогазу звалищ треба передусім вирішити масу організаційних і правових питань. А для них також не знаходиться часу, грошей, бажання. І ми, як і раніше, платимо мільйони за "чужий" газ, а "своїм" забруднюємо атмосферу.
