10 років «чорнових варіантів»

Сьогодні Україна святкує День свободи та гідності. Дві важливі події — в одній даті: 10 років помаранчевої революції (першого Майдану) та рік Євромайдану. Що означає для бізнесу ця дата? Загалом присмак гіркий: українська економіка в рецесії. Аналіз зробленого показує, що є основні блоки нездійснених реформ. Як 2004-го, так і 2013 року люди виступили проти корупційного свавілля, вимагали обмеження апетитів олігархату та захисту права власності. Минулого року до цього набору додалися ще й очікування більшої відкритості влади перед суспільством в частині формування економічної політики. Чому переможці двох Майданів, маючи шалену підтримку населення та величезні повноваження, не змогли провести Україну шляхом важливих реформ? Про це «День» запитав експертів.

КОМЕНТАРІ

«ПРИБЕРІТЬ «ЛАКЕЇВ» — І ОЛІГАРХАТ СТАНЕ КОРИСНИМ ВЛАСНИКОМ ДЛЯ КРАЇНИ»

Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:

— Революція завжди має діючу силу, тобто мотор. Це — певний прошарок людей, які приводять у рух все суспільство. Пасивна громадськість набирає від них енергію. Тому ці люди мають бути пасіонарними і досить активними. Помаранчева революція стала першою спробою українського буржуазного класу змінити суспільство, наблизити його до ЄС. Втім, революційна сила, яка її здійснювала, виявилася ще заслабкою. Тому 2005 року ми побачили, як не прикро, невдалу спробу. Через дев’ять років вона була більш вдалою. Чому? Її народні творці вийшли на авансцену Майдану і проявилися. І це тільки початок необхідних змін, бо ці люди не змогли розбудити загальну масу, не створили партії, не висунули своїх політичних лідерів. Події 2013—2014 року — це більш вдала фаза революції, яка, безперечно, триватиме. Можливо, й десятиліття. Ще буде багато ексцесів. Але нинішній Євромайдан — це хороший показник правильної революції.

Результати боротьби з обмеженням апетитів олігархів в Україні цілком прогнозовані. Окремий великий власник перетворюється на олігарха, коли в суспільстві достатньо «лакеїв», які готові слугувати їм. Приберіть їх — і олігархат стане просто корисним власником для економіки. Що треба для цього зробити? Змінити та обновити бюрократичний апарат. Великий капітал має безмежні апетити. Він стане корисним, коли держава направить його безмірну енергію в корисне русло. У нового уряду є можливість це довести.

Я прочитав економічну частину коаліційної угоди, і всі очікування щодо реформ туди занесено. Видно, що постмайданні експерти брали участь у написанні документа. Але в ньому ще немає системності. Ще більше питання — хто все це виконуватиме? Наразі немає радикальних керівників, які б могли очолити революцію реформ. На їх появу є максимум півроку. Але загальний стрибок у розвитку політичних лідерів (в плані рішучості, ліберальності) колосальний. Приріст ефективності потенціалу, потрібного для проведення змін, очевидний. Якщо порівнювати перший рік Януковича і нинішнього Президента та уряду, то це ніч і день. Різниця відчувається у всьому: в ухвалених нормативних актах, стилі поведінки щодо відкритості влади до бізнесу. Це ще не ідеальні реформатори, але прогрес безперечний. Ми настільки звикли бігти попереду потяга і кричати, що у нас нічого не вийшло, що це викликає у мене протест. Думаю, потрібно дати новій команді час, хоча б півроку, а тоді дивитися, чи зрозуміли вони попередні уроки революції, чи покликані їх поховати.

«ТРЕБА ГРАТИ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ, А НЕ З КОНСТИТУЦІЄЮ»

Роман ШПЕК, голова Незалежної асоціації українських банків, екс-міністр економіки України:

— Не відбулася основна зміна, яка не дала можливості досягти позитивного результату з відновлення економічного зростання. Кожен Майдан призводив до збільшення свободи слова, становлення та розвитку громадянського суспільства. Але, на жаль, у підсумку ми так і не перейшли до розряду демократичних країн. Тому тріумф закону, правосуддя, можливість захисту порушених особистих чи майнових прав при такій корумпованій системі та правоохоронних органах просто неможливі. Тому сьогодні Україна зіткнулася з нездатністю влади виконувати покладені на неї обов’язки. 2004 року і зараз народний спротив був під гаслами європейського вибору. А це означає впровадження «копенгагенських критеріїв», як-от розвинути економіку України так, щоб вона витримувала конкуренцію з більш розвинутими державами-членами ЄС. Цього не досягли. Ті самі помилки повторює і нинішня влада, обрана Євромайданом. Виконання реформ підміняють просто новими планами на папері. Прикро, що й коаліційну угоду побудовано не довкола економічних реформ. Її обсяг та наповнення мали бути меншими, але прагматичнішими. Там більше словоблуддя. Все зводиться до боротьби за посади і повноваження. Тобто хочемо ми цього чи ні, але все (в тому числі й благополуччя економіки) залежить від політичної боротьби. Як результат — на 23-му році незалежності немає ідеологічних партій європейського типу, натомість — проекти «імені мене найкращого». Це підміна понять, бо, роблячи європейський вибір, Україна спочатку мала подумати про політичну модель. Треба грати за Конституцією, а не з Конституцією. Як результат — немає захисту прав власності, бо закон — як дишло... Після помаранчевої революції та Євромайдану влада змарнувала енергію мас, не трансформувавши її в економічні та політичні реформи. Це корінь тих чотирьох проблем, які успадкували від всіх попередників.

«ХОЧЕМО ЗМІН — ПОЧИНАЙМО ІЗ СЕБЕ: ЗАХИЩАЙМО ВЛАСНІ ПРАВА, НЕ ПЛАТІМО ХАБАРІВ...»

Анна ДЕРЕВЯНКО, виконавчий директор «Європейської Бізнес Асоціації»:

— У нас не встановлено принципів рівних можливостей та прав для всіх підприємців. На це нарікають іноземні та локальні інвестори. Цього не зробили, бо судова система слугувала обслуговуючим фактором для задоволення кон’юнктурних інтересів окремих персонажів. Аби подолати це, що, зрештою, змусить і олігархів бути, як усі, потрібна якісна та ефективна державна управлінська команда та зміна судової системи. Коли некерована економіка та малокерована країна, то в таких умовах кожен робить те, що йому заманеться.

Феномен живучості української корупції — це, в першу чергу, результат консервації ментальності самих українців та їхніх щоденних життєвих підходів. Зрештою, маємо той уряд і керівників, на які заслуговуємо. Хочемо змін — починаймо із себе: захищаймо власні права, не платімо хабарів, навіть якщо так простіше і швидше, вимагаймо від державної машини якісного та професійного виконання покладених на неї обов’язків. Коли в суспільстві почне зростати на це запит, тоді поступово змінюватиметься ситуація. Це було б швидше, якби між різними гілками влади була узгодженість в діях. Зараз бачимо між ними конкуренцію за повноваження, а відповідати за промахи ніхто не хоче.

Чого мають навчити уроки економічних невдач новий КМУ та парламент? Домовлятися в ім’я країни, ставити свої інтереси нижче державних. Двотижневе формування коаліції викликає у бізнесу нерозуміння і логічне запитання «Чому так довго?» Якщо і далі триватиме нерозуміння потреб суспільства, то це може викликати гнів народу. Люди, доведені до межі голоду, не матимуть, що втрачати. І небезпека таких суспільних хвилювань доволі велика сьогодні. Хоча я вважаю, що цей шлях нам не потрібний. Краще іти шляхом еволюційних змін.