Роялям — труба

За шість років проведення занять авторитет академії зріс, її сталі називати українським майстер- класом. Але цього року навчальний процес — під загрозою зриву. Як вдасться вийти з катастрофічної ситуації, чи змінить академія свою прописку, де й хто проводитиме заняття, розповідає заступник директора училища ім. Р. Глієра, президент Благодійного фонду конкурсу ім. В. Горовиця, мистецтвознавець Юрій Зільберман:

— Старт «Літньої музичної академії» намічено на 15 липня. На сьогоднішній день до оргкомітету прислано 89 заявок, із них 40% — іноземці і 60 % — українські музиканти: скрипалі, віолончелісти, флейтисти і піаністи. У нас немає обмежень за віком і за професійним рівнем. Заняття традиційно пройдуть протягом двох тижнів. З молодими музикантами працюватимуть педагоги з різних країн. Лише Терезу Дюссо (Франція), яка вела клас «Фортепіано», цього року замінить Норма Фішер (Великобританія). Крім індивідуальних занять із провідними викладачами, учні «Літньої академії» мають унікальну можливість спробувати свої сили в ансамблевій грі. З ними працюватимуть два оркестри — під керуванням Віктора Здоренка (Державний естрадно-симфонічний оркестр) і з диригентом Миколою Сукачем (Симфонічний оркестр Чернігівської філармонії). Вже сплановано графіки концертів. До речі, предмет «Гра з оркестром» — ексклюзивна знахідка нашої академії і ні в одному майстер-класі світу такого немає. Але цього року в нас з’явилася величезна проблема. Ми змушені скоротити заняття, бо в березні на горищі училища ім. Р. Глієра, на базі якого проходять заняття, прорвало труби гарячого опалення і повністю залило всі чотири поверхи будівлі. Вона стара — її збудовано 1936 року, і через аварію практично загинула читальна зала, зіпсовано роялі, і тепер там неможливо провести заняття. Ремонт потрібен капітальний, треба, щоб усі приміщення висохли. А скільки часу триватимуть ремонтні роботи, поки що невідомо, але найголовніше — загинули хороші інструменти. Тому ми домовляємося з однією з київських музичних шкіл, щоб на їхній базі провести заняття академії. Ми переживаємо, що училище ім. Р. Глієра опинилося біля «розбитого корита». З одного боку, потрібні великі кошти для ремонту будівлі, а з іншого — відновити інструменти не можна, а купувати нові — в училища немає коштів. Ось і виходить замкнене коло: провідний музичний заклад України втратив інструменти для навчання своїх студентів. Але ми вирішили, незважаючи на труднощі, все ж відкрити «Літню академію». Занять у Києві молоді музиканти завжди чекають із величезним нетерпінням.

— Чи виступатимуть ваші «академіки» на фестивалі «Київські літні музичні вечори»?

— Обов’язково! Концерти на літній естраді біля Маріїнського парку є своєрідним підсумком занять у академії. Кожен професор готує програму виступів своїх кращих учнів, які грають у супроводі оркестру. Ця форма збережеться, а ось самі заняття, на жаль, доведеться провести поза стінами училища ім. Р. Глієра... З інструментами ситуація катастрофічна. Адже за останні 50 років наше училище не отримало жодного рояля! Але, незважаючи на це, київська фортепіанна школа була, є і буде. Пройдуть заняття не лише «Літньої академії», але й конкурс ім. В. Горовиця, і ми продовжимо відкривати нові імена молодих музикантів.

— Юрію Абрамовичу, а коли вийде ваша нова книга про невідомі сторінки життя «останнього романтика ХХ сторіччя», піаніста-віртуоза Володимира Горовиця?

— Думаю, що отримаю грант на видання книги і тоді до зими закінчу її написання. Випуск цієї книги затримали довгі архівні пошуки. Вони тривали майже три роки. Але зате вдалося розкрити історію родини, масу невідомих сторінок роду Горовиців. Останній місяць я уважно вивчав особистий архів музиканта. Знайшов підтвердження багатьом своїм здогадкам, і ці документи ще ніде не видавалися. Назву книги я ще не придумав. У попередніх моїх монографіях відображено дитячі та юнацькі роки музиканта — «Київська симфонія Володимира Горовиця» і «Володимир Горовиць — київські роки». А тепер йтиметься про маловідомі мотиви його душі, коли він жив у царській Росії, потім у перші роки радянської влади в Україні. Будуть у книзі розділи про Київ — як «рідне гніздо» музиканта, про місто, де він народився і яке покинув, але все життя, живучи за рубежем, страждав через втрату київського духу, якого йому, як творчій особистості, дуже бракувало в Америці.

— Чи залишилися родичі піаніста і, зокрема, в Україні?

— Рід Горовиців величезний. На сьогоднішній день нараховується близько 20 тис. родин за прізвищем Горовиць. Тієї родини, яка колись із Іспанії добралася до містечка Горжовіце і саме звідки веде свій початок. Гілки роду переплелися і пустили коріння в різних країнах, континентах, містах: Київ, Бердичів, Одеса, Москва, Познань, Варшава… Нині в Харкові живе внучата племінниця музиканта, а в Америці внучатий племінник сина загиблого брата. Залишилися родичі з боку дружини Горовиця Ванди… Мені здається, що книга про Горовиця зацікавить найширшу читацьку аудиторію.