Психологічний фронт

Академія української преси спільно з Національним університетом «Острозька академія» реалізовують волонтерський проєкт з протидії дезінформації, підтримки психологічної та фізичної безпеки, в якому бере участь докторка психологічних наук, професорка кафедри психології та педагогіки НаУОА, гарантка освітньої програми «Початкова освіта з поглибленим вивченням англійської мови» Галина Гандзілевська.

Так, 18 березня відбувся вебсемінар «Казки для швидкої психологічної допомоги: порадник учителю», спікерками якого були Галина Гандзілевська та психологиня Олена Ратінська. Вони підготували певні дидактичні поради та інструменти казкотерапії, які зможуть стати у пригоді сім’ї, родині і вчителям, що працюють з дітьми.

«Казка не тільки розширює репертуар способів поведінки, а й разом із тим дозволяє актуалізувати наші приховані резерви ресурсів, яких ми зараз дуже потребуємо. Також казка допомагає впоратися з безпорадністю, адже кожен із учасників, який бере участь саме в написанні казки, створює свого героя, самостійно може прийняти рішення тощо. Найголовніше те, що казка об’єднує групу навколо спільної проблеми і дозволяє заглибитися в цінності нашого життя», – розповіла Галина Гандзілевська.

Олена Ратінська закцентувала увагу на техніці й методиці організації написання в класі спільної казки, яка присвячена вірі й довірі.

«Є декілька видів казок, якими ви можете користуватися у будь-який спосіб. Найпопулярніший різновид – це вже написані кимось казки. Інший – це самописні авторські казки або історії. Це ті, які пишуть нам клієнти, діти, учні. Третій вид – це групова казка, яка пишеться відразу всією групою. Сьогодні ми зупинимося на четвертому виді – авторських сумісних казках. У них є автор, який прописує казки, і є моменти, де діти додають і розширюють своїми ідеями певну авторську казку. У таких казках при взаємодії з’являється декілька авторів», – зазначила Олена Ратінська.

З метою кращого розуміння і занурення в тему пані Олена навела приклад власної казки з подальшим авторським аналізом та інтерпретацією.

19 березня відбувся вебсемінар «Механізми відновлення рівноваги або перша допомога при стресі», спікерами якого були Галина Гандзілевська та ізраїльський психотерапевт, координатор психіатричної служби в Медичному Центрі Бней Ціон (Хайфа, Ізраїль) Алекс Маляр.

«Є певна стигматизація людей, які пережили певні кризи, військові дії тощо. Ми це називаємо травматичними подіями, але ні в якому разі не травмами. Ми не повинні робити цих людей хворими. Статистика говорить, що приблизно 80% людей, які побували у такій ситуації, успішно справляються з наслідками, тільки хтось швидше, а хтось повільніше. У людини є достатньо ресурсу, щоб відновитися», – зауважив психотерапевт.

Алекс Маляр навів приклади найтиповіших проявів гострого стресу, серед яких головний біль, болі й спазми в животі, прискорене серцебиття, поколювання в руках і ногах, клубок у горлі, брак повітря, нерішучість, нічні жахіття, порушення сну, негативні думки, сплутаність мислення, дратівливість, відчуття напруги, виснаженість, занижена самооцінка тощо.

Також із власного професійного досвіду спікер навів приклади дієвих механізмів відновлення при стресі, які реалізуються різними каналами: почуття (емоційний канал), розум (когнітивний канал), вірування, соціальне середовище, тіло (фізична активність), уява (канал мобілізації сфери фантазії). Найкраще, на думку Алекса Маляра, коли людина використовує поєднання різних каналів у процесі свого відновлення при стресі. Крім цього, психотерапевт продемонстрував, як це працює на конкретному прикладі.

«У непрості часи важливо знати, що поряд є ще хтось той, хто може сказати: «Я поряд, я з тобою, ти не один (одна)». Ми, психологи, робимо все можливе, щоб з нами як діти, так і дорослі відчували це. Адже ми ділимося не лише знаннями, а й розділяємо переживання, ділимось емоційними ресурсами, мотивуємо на життя», – додала Галина Гандзілевська.

Нагадаємо, що перед тим відбулися вебсемінари, присвячені фізичній безпеці журналістів та психологічній безпеці людини загалом. У найближчих планах – провести заходи щодо стійкості віри і відповідей на запитання дітей про війну.

КОМЕНТАР

Андрій ЮРИЧКО, медіатренер, кандидат філологічних наук, асистент кафедри періодичної преси КНУ імені Тараса Шевченка:

– Ніхто не очікував початку загарбницької війни, яка буде агресивна не лише фізично, а й інформаційно-психологічно, з використанням терору проти цивільних та цілих міст. Але ми вистоїмо! Фізично, психологічно, морально.

Розуміння прийомів маніпуляцій, основ, як не вестися на неправду та фейки, – те, що кожен має усвідомити, гортаючи стрічку новин. І чітко дотримуватися найпростіших правил: найдостовірніше джерело – це виключно органи державної влади. Не перепощувати публічно інформацію з особистих переписок кума, друга як єдину достовірну; не вірити в те, що хочеться вірити, не перевіривши факти, майданчики, де опубліковано підтвердження в різних інформаційних джерелах.

Друга, не менш важлива тема, – психологічна рівновага. Стан паніки, шоку, невизначеності та нервозності – цілком здорова поведінка нормальної людини. Але далі цей психологічний стан необхідно спрямувати в правильне русло, знайти якір, який дасть сили працювати, допомагати, підтримувати близьких і друзів. Тому не нехтуйте простими порадами психологів, спілкуйтеся з оточенням, а якщо треба – кричіть і плачте у подушку! Але потім – зберіться і займіться корисною справою.

Найбільш вразлива категорія – діти. Велика помилка вважати, що з 24 лютого вони різко подорослішали і все розуміють. Або намагатися відгородитися від реальності, створюючи штучну оболонку. Тут я вважаю, що батьки не можуть бути адекватними, і необхідно чітко дотримуватися порад психологів та дитячих спеціалістів, як розповідати про війну, що можна і не можна говорити. І не забувайте, що у малечі вуха на маківці, вони чують і вбирають усе, що говориться навколо. Це ж стосується і вчителів, які працюють у режимі онлайн, – це другий фронт підтримки дітей, який ускладнюється відсутністю зв’язку, неможливістю присутності поряд, важливістю навчити дітей та підлітків.

Шкода, що доводиться вчитися у бомбосховищах, підвалах, окупації чи далеко від домівки на матрацах у чужій школі, в центрах для переселенців чи за кордоном. Хоч де б ми були – давайте робити, що можемо. Начитувати аудіо- та відеоуроки, записувати лекції з навчальних дисциплін, проводити практичні та майстер-класи, розповідати про прочитані книжки, виступати публічно і спілкуватися один з одним. Маєте презентацію до уроку? Розписаний курс? Конспект занять? Можете провести майстер-клас для дітей та дорослих онлайн? Умієте працювати в зумі, класрумі або записати відео? Можете перечитати казку для діток вголос для вайбера? Чи, можливо, не знаєте, як це робиться і що ви вмієте? Зверніться, напишіть, оголосіть – пройдіть онлайн-курс, перегляньте відео на ютубі, відвідайте вебсемінар, прочитайте статтю. А потім повторіть те саме з того, що вмієте чи навчилися. Ми ніби не можемо охопити і підтримати кожного, але охопивши тих, хто поряд, – ми це зробимо! А ще – посміхаймося, вірмо в перемогу і якнайкраще робімо свою справу!