Початок кінця імперії

Через три роки після смерті Йосипа Сталіна трапилась безпрецедентна подія — на XX з’їзді КПРС перед майже півтори тисячі делегатів виступив тодішній Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов із докладом в якому засудив «ідеологічну спадщину» Сталіна (зокрема репресії членів партії) та створення «культу особи». Це була настільки приголомшлива промова, що деякі депутати непритомніли прямо в залі. Варто відмітити, що до того певний час тривала серйозна боротьба між членами Президіуму ЦК, а саме між групами Маленкова-Молотова-Кагановича-Булганіна та Хрущова-Жукова. Розпочалось це протистояння одразу після арешту та розстрілу Лаврентії Берія, який, до речі, так само виступав за пом’якшення курсу партії. Зрештою Хрущов, який сам визнавав, що у нього «руки по лікоть в крові», зумів не лише відправити «на пенсію» прихильників завітів Сталіна, а й розпочати історичний процес, який в історії отримав назву «хрущовська відлига». Сам Хрущов, якого внаслідок заколоту згодом скинуть з посади Генсека, визнавав, що головне, що він зробив, так це те, що тепер лідерів відправляють на пенсію, а не на розстріл.

Хоч ця «відлига» тривала не досить довго, але саме в цей період були посіяні зерна, зокрема, українського дисидентства. Процес руйнації імперії розпочався...

 «ХРУЩОВ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПОСЯГАВ НА САМУ ТОТАЛІТАРНУ СИСТЕМУ»

Ігор СЮНДЮКОВ, історик, автор «Дня»:

— Зараз XX з’їзд КПРС певною мірою випадає із зони уваги наших істориків. І це даремно, адже він несе в собі дуже багато повчальних уроків. Навіть такий кат і злочинець, як Берія, вже в 1953 році розумів, що щось треба робити, щось змінювати. Після смерті Сталіна неможливо було залишати все по-старому. Ось тільки Берія так і не встиг нічого зробити. Як відомо, його заарештували і розстріляли. XX з’їзд ознаменований доповіддю Хрущова. Це яскравий приклад неоднозначної події. Якоюсь мірою Хрущов хотів поквитатися зі Сталіним хоча б після смерті. За життя Сталіна доля Хрущова особисто висіла на волосинці. З іншого боку не можна не зважати на той факт, що Хрущовим рухало щире бажання відійти від того жаху, який панував при Сталіні. У вересні 1953 року була нарада в Кремлі. На ній Малєнков розповідав про те, що їм заповідав Сталін, а саме залізною рукою боротись проти правопорушень в чиновництві. Тоді Хрущов встав і сказав: товаришу Малєнков, ти правий, але «апарат нам потрібний». Після цих трьох слів були шалені оплески. Хрущов жодного разу насправді не посягав на саму тоталітарну систему, а робив наголос на особистій патології Сталіна. Він говорив про розстріли «чесних комуністів», але ніколи не говорив про те, що робив Сталін з народом в цілому.

Коли Хрущов був усунутий і опинився на пенсії, він все одно хоч і несміливо та непослідовно, але почав в надиктованих спогадах ставити питання: а може не лише Сталін був причиною репресій і всього того жаху сталінського режиму? Можливо, винна в цьому вся система? Але такі думки у нього почали з’являтись лише в останні чотири роки життя.

Окремо варто сказати, що XX з’їзд є прикладом того, як нестандартні і сміливі кроки мають не лише прямий наслідок, а й серйозні, спочатку приховані наслідки в довгостроковому періоді. Саме цей з’їзд породив покоління «шістдесятників». Насамперед в Україні. Передсмертні записи того ж Олександра Довженка, які датовані листопадом 1956 року, говорять, що не варто говорити про ленінську інтернаціональну політику, адже вбивається українська мова та зрештою українство. Такі думки були поштовхом для нових поколінь, коли 18-річний Василь Стус в тому ж 1956 році написав вірш про те, що Сталін був кат, але катами були й ті хто допомагав йому, реалізовували його накази. Все життя Стуса, його праця та праця інших «шістдесятників» були б не можливі без того самого XX з’їзду.