Миколаїв: усе ще червоний? Чи сірий?
Кожний десятий миколаєвець, згідно з соцопитуваннями, вважає себе комуністом. І незважаючи на те, що дві третини заявляють про свою аполітичність, вибори, що відбулися, підтвердили схильність жителів Миколаєвщини до лівизни.
За Миколаєвом уже давно й міцно закріпився імідж «комуністичного заповідника». Або так — «червоний Миколаїв». Та який він червоний? Швидше, як і багато які міста України, сірий. Особливо зараз, на стику осені й зими, коли сльота й туга. Проте, якщо пройтися містом та включити фантазію...
Починати краще 7 листопада на головній площі міста. Ось де червоність! Лозунги, транспаранти, прапори, прапорці... «Культурну програму» можна продовжити й тут, водячи багатогодинні, як це зазвичай буває, хороводи навколо пам'ятника Леніну, а можна з головної площі (здається, я забув сказати, що вона носить ім'я Леніна) вийти на головну вулицю — Радянську — і, пройшовши п'ять кварталів, уткнутися в головний проспект — Леніна. Він же приведе до одного з районів міста — Ленінського.
Коли в західній Україні рішуче, а в центральній розмірено ламали все, що нагадувало про комуністичну епоху, в Миколаєві вичікували. Декілька націонал- демократично налаштованих активістів щось на кшталт: а як же ми? — промимрили, але їх швиденько затюкали. Пожертвували, правда, Розою Люксембург, Свердловим і Плехановим — повернули вулицям їхнього імені історичні назви, зате ленінів зберегли. А тепер звикли (або й не відвикали). Та й бюджету економія...
...А якщо з рога Радянської й Леніна не виїжджати, то можна зайти до центрального продовольчого магазина міста — «сотки». Колись типовий гастроном радянського типу був приведений у божеський вигляд молодим і заповзятливим бізнесменом, а нині безпартійним позафракційним депутатом Віктором Горбачовим. Напередодні виборів багато хто отетерів: «сатрап і кровопивець» Горбачов повісив у магазині портрет Симоненка. «Мабуть, у начальники облпродторгу мітить», — подумали одні. «Це в нього гумор такий викривлений», — подумали інші. — В магазині висять портрети й мера, й губернатора, й Президента, але у вигляді карикатур, а цей — у натурі». А треті нічого не подумали — вони дивилися на вітрини й ностальгували за ковбасою за 2.20. Однак у Миколаєві ностальгують не лише за ковбасою. Наприклад, за роботою суднобудівних заводів. Крім ковбаси, всі пам'ятають, що «при комуністах» заводи працювали, а не агонізували. Правда, за царя-батечка ці ж заводи також працювали, але хто зараз про це пам'ятає?
Зате миколаївські керівники — великі й маленькі — пам'ятають часи побудови світлого майбутнього, коли-неколи, та миготять їхні обличчя на тих же першотравнево-жовтневих тусовках. А як душевно відзначалося 80-річчя комсомолу! В російському театрі зібрався весь партгоспактив (минулий, він же й нинішній), всі поплакали, пісні співали, танці танцювавли, випивали-їли, «паровозиком» скакали. Любов, комсомол і весна, коротше. І раптом, після 1 листопада нинішнього року всі вмить прозріли. Пригадали й заговорили про жахи радянської влади, що не додавало в результаті популярності ні їм, ні їхньому кандидатові. Й миколаєвці знову змогли відчути різницю...
...Його називають «останнім першим». У тому сенсі, що — останній перший секретар ще «того» обкому партії Володимир Матвєєв залишився першим і нинішнього Миколаївського обкому КПУ. Не кидався з боку в бік, не міняв ні за яких обставин своїх переконань. За що його — особливо на тлі всіх інших — і переобрали: й товариші по партії — на посаду секретаря, й виборці — до парламенту. Причому, на торішніх парламентських виборах він не залишив жодного шансу своїм конкурентам. Розумний, скромний, інтелігентний, суворий, але справедливий. За що його й поважають, хоча далеко не завжди люблять. Якби був я кінорежисером, зняв би фільм «Комуніст-2» (або «Комуніст повертається»), а на головну роль запросив би Матвєєва. До речі, якщо по всій Україні ліві виборці голосували за двома принципами: «тому, що Симоненко» або «щоб не Кучма», то в Миколаєві був і третій — «голосую за Симоненка, тому що з ним Матвєєв».
Проте — все це лірика, й уже через п'ять років «червоний Миколаїв», схоже, стане анахронізмом. І зараз у самому місті на президентських виборах лідирував усе ж «чинний» — нехай і з невеликим відривом, а Симоненко «виїхав» за рахунок області. Й цьому є пояснення. Соціологів.
— Характерною особливістю області є те, що питома вага сільського населення перевищує міське, — говорить керівник центру з вивчення громадської думки «Наваль-Експерт» Леонід Бєлоконь. — І результат виборів загалом по області зумовлений демографічною структурою населення.
При тому, що велика частина населення області — сільські мешканці, тут переважають люди віком понад 50 років — 55%, вони ж — основні виборці Симоненка. А молодих — тих, хто «обирає майбутнє», — менше за 10%. У місті ж ситуація інша, що дозволяє соціологам називати стан, що склався, «перекосом демографічної структури». Частка виборців, старших за 50 років, серед мешканців Миколаєва — 35%, а молоді від 18 до 30 — 16%. При цьому в місті живе куди більше, згідно з опитуваннями, людей, які хоча б частково задоволені своїм життям. Ось тільки в змаганні «задоволеного» міста й «незадоволеного» села перемогло останнє.
