«Майданна чистка»
Чи можна вирішити проблему бомжів у містіМенше ніж десять років тому дуже дивувалася з оповідок приятеля про Сполучені Штати Америки: там, казав він, дуже багато бомжів, вони ведуть себе вкрай нахабно, а якщо біля тебе в метро присів смердючий бомж, то ти не маєш права відсісти, бо буде великий скандал чи навіть суд. Такого рівня демократії Україна, звісно, ще не досягла, але безпритульних, таке враження, стає дедалі більше з кожним роком. Ще 2004 року їх було зареєстровано в столиці аж 14 тисяч, притому, що взагалі цей народ не дуже прагне повідомляти владі про своє існування. А влада, між іншим, вирішила з їхнім існуванням боротися — принаймні в центральній частині Києва.
Так днями прес-служба КМДА поширила інформацію, що Київська міська державна адміністрація має намір очистити майдан Незалежності від бомжів і наркоманів. Столичний голова Леонід Черновецький доручив в.о. заступника Київміськадміністрації Івану Салію, директорові комунальної корпорації «Киїавтодор» Володимиру Жукову й начальникові Головного управління транспорту Івану Шпильовому протягом трьох днів вивчити проблему скупчення великої кількості бомжів і наркоманів на Майдані та в інших місцях міста. Вивчивши проблему, чиновники повинні будуть надати Л. Черновецькому пропозиції щодо її вирішення.
Власне, причини скупчення осіб без визначеного місця проживання на Майдані зрозумілі. Там тепло, світло, багато людей, в яких можна просити грошей, і багато пустих пляшок, які можна обміняти на гроші. А от яким чином «очистити» Майдан від цих людей — це вже значно складніше питання. Єдина відповідь, що напрошується, — жодним.
Згідно з Європейською конвенцією про права людини, ратифікованої Україною, всі люди мають право на вільне пересування. Відповідно, мають вони право сидіти на Майдані, неприємно пахнути, просити гроші в перехожих... До того, як конвенцію було ратифіковано, методів боротьби з бомжами існувало чимало. Їх могла зібрати міліція й вивезти за 101-й кілометр, могли й у КТУ посадити — за дармоїдство чи порушення громадського спокою своїм виглядом... Сьогодні ж Україна, як цивілізована європейська держава, права на такі заходи не має. Ми маємо лише створити для цих людей усі умови існування поза вулицею — притулки з їжею, зручними ліжками, гарячим душем. Цієї зими в Україні було нарешті відкрито кілька притулків — уже після того, як понад тисячу людей замерзло під час морозів на вулиці. Але зараз на дворі тепло, й ці вільні від усіх умовностей громадяни не хочуть сидіти в спеціально створених для них домівках.
«Кожен вечір приходить на кілька людей менше, — розповідає директор Будинку соціального піклування Микола Піковий. — У нас є ще приблизно 30 вільних місць. Узимку ж усі місця були зайняті. Ми зробили все можливе, аби забрати цих людей із вулиці, як бачите, вони не хочуть іти. Можна, звісно, видати закон, щоб бомжів міліція розганяла з Майдану, але це — порушення прав людини. Якщо ж просто вивозити, то вони повернуться».
Отже, єдиний цивілізований підхід до вирішення проблеми безпритульних у місті особливих плодів не приніс. Та й не вистачить місця для 14 тисяч людей у притулках. Звісно, можна зрозуміти киян, яким не подобається їхати в метро й тролейбусах із неохайними й узагалі асоціальними людьми, від яких не знаєш, чого чекати. І, якщо уявити, скажімо, референдум із цього питання, то можна не сумніватися — кияни б проголосували й за розгін, й за вивезення... Але свобода є свобода — не тільки з позитивами, але й із незручностями.