День залежності
17 січня на Софійській площі урочисто відзначалося 350-річчя Переяславської ради — «ювілей» того доленосного дня, коли наші славні гетьман і старшина відмовилися від набутої в кровопролитних війнах незалежності й пішли «під руку» московського царя. Вірили вони, що творять союз, федерацію двох народів, а вийшло за російським прислів’ям: «Коготок увяз — всей птичке пропасть».
Активну участь у столичних святкових заходах узяв Союз православних братств Української православної церкви Московського патріархату, до якого у Лаврі приєдналася невелика група членів «Русского движения Украины». Біля Успенського собору Києво-Печерської лаври зібралося три-чотири сотні віруючих, проспівали на морозі молебень і пішли довгою слизькою дорогою до Софійської площі. З іконами та хоругвами, на одній з яких зображено нещодавно канонізованого святого царя Миколу II (з розкішними гусарськими вусами).
Поки хід шикувався, я підійшла до кількох маніфестантів із запитанням: «Із якої нагоди хресний хід?» Відповіді були досить різноманітні: «Виповнилося 350 років із часу прийняття нашим народом православної віри!», «Протестуємо проти сатанинських ідентифікаційних податкових кодів!», «За СРСР!», «Геть Філарета!», «За об’єднання слов’ян світу!». І тільки дехто згадав Переяславську раду. Що спонукало цих людей, вдягнутих у старі зношені пальта та куртки й таке ж взуття, вийти на вулицю у пронизливо-холодний зимовий день? Утаємничені твердять, що то для них хоч якийсь, та заробіток.
Десь о 13-й годині на Софійській площі злилися потоки політичних однодумців — до парафіян Української православної церкви Московського патріархату та «Русского движения в Украине» приєдналися прогресивні соціалісти на чолі з Наталією Вітренко. Були присутні й гості з Росії, серед яких виділявся, подібно боярину Бутурліну, депутат Державної думи пан Бабурін.
Колись усі свої мітинги соціалісти розпочинали величним «Інтернаціоналом»; сьогодні його замінив православний молебень (як швидко все тече і як радикально змінюється!). Помолившись, приступили до мітингування. Виступи світських і духовних ораторів, хазяїв і гостей відзначалися повною гармонією й були яскраво забарвлені ностальгією за колишнім Союзом та надією на повернення солодкого минулого. Слів особливо не підбирали. Так, православна духовна особа виголосила молитву за «Воссоединение России, Украины и Белоруссии, за восстановление Великого царства и поставление самодержца!». «Добрим словом» були згадані «еретики автокефалисты и филаретовцы».
Товаришка Вітренко звернулася до «братьев славян» із полум’яною промовою. Дісталося всім нашим вороженькам — американцям, ізраїльтянам, «ляхам» (усі вони збираються колонізувати Україну), а також НАТО та Заходу взагалі, які тільки й думають про те, аби «превратить украинцев в рабов». Але не вийде: «Нас большинство!» (Маються на увазі прогресивні соціалісти?) Принагідно перепало, як завжди, Римському Папі. Особливо вишуканим був історичний екскурс оратора, присвячений тому, як Україна все «просила, просила, просила, просила Москву» захистити її та як зрештою Москва таки змилостивилася над нею в своїй доброті. Закінчила Наталія Вітренко на дуже високій ноті — разів десять з пафосом скандувала слово «Ро-сси-я!», запрошуючи всіх присутніх приєднатися до неї. Але «народ безмолвствовал».
Московський гість Сергій Бабурін дипломатично повідомив присутнім, що «для блока «Родина» Россией остается та великая страна, которую мы потеряли в ХХ веке и которая тысячелетиями играла миротворческую роль на планете». Розповів також, що новий склад Держдуми прийняв постанову щодо проведення цього року в Росії широких урочистих заходів на честь 350-річчя Переяславської ради. Так що свята тільки розпочинаються!
Залишається додати кілька спостережень. По-перше, з трибуни на Софійській площі не пролунало жодного українського слова — наче все дійство відбувалося десь у глибинах Росії, а не на українській землі, в Києві. А серед численних різнобарвних хоругв, прапорів, штандартів, якими рясніла площа, не було жодного, хоч маленького, синьо-жовтого державного прапора. Показовим є те, що переважна більшість присутніх на мітингу (не враховуючи, звичайно, духовних і політичних організаторів) належали, судячи з їхнього невідповідного до погоди одягу, до так званої соціально незахищеної частини нашого суспільства. Що вказує не тільки на методи залучення до участі в подібних заходах, але й на глибинні причини усіх наших політичних проблем і коливань.
