Українсько-японські відносини в незалежній Україні: як усе починалося і чого очікувати далі

«РАДІЮ, ЩО ДИВИВСЯ НА УКРАЇНУ СВІЖИМ ПОГЛЯДОМ, БЕЗ ЖОДНИХ УПЕРЕДЖЕНЬ»
    О. К.: — Ваша дипломатична місія в Україні — це перші роки історії новітніх українсько-японських відносин. Про що ви хотіли би згадати, розповісти в цьому контексті? Що найбільше запам’яталося?

— Моя дипломатична служба на посаді посла Японії тривала з 1996-го до 1999 року. Радянський Союз не входив у сферу моєї компетенції, я не знав російської мови — тому, коли мені запропонували очолити цю посаду, я мав певні сумніви. Втім, взявши до уваги, що Україна — це нова держава, і я на власні очі зможу бачити її становлення, а також матиму змогу зробити свій внесок у її розбудову, вирішив прийняти пропозицію. Я заступив на посаду посла, перебуваючи в Канаді. На мій подив, я практично не знайшов літературу про Україну японською мовою, тому в якійсь книгарні в Монреалі скупив усю полицю англомовних книжок, у яких якраз ішлося про тему, що мене зацікавила. Вони згодом стали мені дуже в пригоді.

Україна після п’яти років проголошення незалежності, з одного боку, виявляла бажання і волю рухатися в майбутнє, а з другого — не справляючись із розв’язанням економічних проблем, перебувала ніби в підвішеному стані. Одне із найбільших завдань, які стояли перед Україною, було вийти із фінансово-кредитної кризи й уникнути дефолту. З огляду на це український уряд мав великі сподівання щодо сприяння Японії як члена МВФ. У цьому ж полягало й моє головне завдання як посла. Я разом з іншими послами G7 і тодішнім головою Національного банку В. Ющенком ініціювали низку конструктивних переговорів з представниками МВФ в Україні. На мою думку, Японія доклала багато зусиль, щоб в Україні не сталося дефолту.

Серед інших завдань було включити Україну до об’єктів урядової програми ОДР Японії (Прим. — ОДР — Офіційна Допомога Розвитку, програма фінансової підтримки країнам, які розвиваються, при Міністерстві закордонних справ Японії). Я вів переговори разом з тодішнім міністром фінансів України І. Мітюковим, щоби переконати свій уряд у наданні Україні допомоги. Нам це вдалося. З того часу Україна отримує постійну допомогу в рамках японської ОДР.

В України та Японії є спільний непростий сусід, у нас багато в чому схожа ситуація. З огляду на це, майбутнє наших держав полягає в консолідації з іншими державами, серед яких насамперед США, ЄС, Канада, з котрими ми поділяємо спільні цінності. Якщо ми будемо дотримуватися цього принципу, я переконаний: на нас чекає добре майбутнє

Зараз інколи думаю, що якби моєю сферою був таки Радянський Союз, то я, напевно, сприймав би Україну очима Москви. Радію, що дивився на Україну свіжим поглядом, без жодних упереджень.

О. К.: — Японія — одна із перших держав, які визнали суверенітет України у грудні 1991 року, підтримали запровадження санкцій проти Росії 2014 року. У концепції «ціннісно орієнтованої дипломатії» Україна посідає важливе місце в зовнішній політиці Японії. Які, на вашу думку, існують проблеми та перспективи розвитку відносин між обома країнами?

— Японія підтримала ті держави, які, звільнившись від політичних репресій, прийняли принципи свободи, демократії, прав людини, верховенства закону, а також виявили бажання економічно розвиватися і бути частиною міжнародного співтовариства. Особливо це стосується України — великої та впливової серед колишніх радянських республік, незалежний розвиток і стабільність якої важать надзвичайно багато для миру і стабільності не лише Європи, а й усього світу. До того ж, зваживши на те, що Україна з початку своєї незалежності почала запроваджувати демократичні принципи, серед усіх колишніх радянських республік японський уряд надав Україні особливого значення.

Збройна окупація та анексія Криму Росією 2014 року є очевидним порушенням фундаментальних норм міжнародного права, згідно з яким військове вторгнення слід визнати злочином. Крім того, Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН, котра має право вето і може блокувати рішення ООН, — так що запровадження санкцій країнами G7 було очевидним. Це необхідний крок з боку міжнародного співтовариства.

Стосовно співпраці України та Японії, то з початку незалежності України й до сьогодні між нашими країнами існують міцні дружні відносини. Між нами не існує жодних об’єктивних протиріч. Проте Японія сподівається, що Україна активніше виявлятиме свої ініціативи у сфері здійснення реформ у себе й докладе максимум зусиль до співпраці з міжнародним співтовариством.

Ю. Д.: — Які зміни помічаєте у відносинах між обома державами за останні 30 років?

— На перших порах незалежності України наші держави дуже мало знали одна про одну, тому за останні 30 років ці знання суттєво поглибилися, зростає взаємний інтерес. Проте в плані економічних відносин є ще багато ніш для подальшої співпраці.

«ПОТРІБНІ ГОТОВНІСТЬ УКРАЇНИ ТА ПІДТРИМКА З БОКУ ІНШИХ ДЕРЖАВ, ПОЧИНАЮЧИ З ЄС...»

О. К.: — Розпад СРСР докорінно змінив геополітичну мапу світу, на якій, за словами американського політолога Збігнєва Бжезінського, Україна стала геополітичним центром, від якого залежить еволюція Росії в демократичному напрямку або трансформація Росії в імперію. Що ви скажете про події останніх років та місяців, зокрема про російсько-українську війну? Як оцінюєте події в Білорусі?

— Твердження Бжезінського досить точно відповідає реальності. Якщо Україна як демократична держава послідовно дотримуватиметься обґрунтованої однозначної позиції, то в інших країн не буде можливості скористатися її вразливістю — ба більше: сусідні країни будуть зобов’язані рахуватися з такою позицією. На мою думку, це дасть змогу забезпечити стабільність регіону. Щоб це відбулося, потрібні готовність України та підтримка інших держав, починаючи з ЄС, які поділяють з Україною спільні цінності.

Ю. Д.: — У книзі «Повість Історія України», яка побачила світ 2002 року й досі є однією із нечисленних праць про Україну, що вийшли друком у Японії, ви прогностично зауважили, що «залежно від того, як змінюватиметься Україна, змінюватиметься розподіл влади на Сході й Заході... У цьому сенсі продовження незалежності України та її стабільність є запорукою миру і стабільності не лише Європи, а й світу загалом». Чи змінилася ваша думка з того часу? Що би ви додали з позиції сьогодення?

— Про це говорив не лише я, а й багато інших політологів і науковців. Спостерігаючи за подіями 2014 року, це стало беззаперечною реальністю.

О. К.: — Які нові виклики наразі стоять перед світом, зокрема під час пандемії?

— Мені складно спрогнозувати з достеменною точністю перебіг подальших подій, але серед сучасних глобальних викликів, до прикладу, можна виокремити залежність людей від комп’ютерних технологій, зростання впливу Китаю у світі. Ці тенденції, вочевидь, залишаться актуальними в найближчому майбутньому.

Ю. Д.: — Ви є членом Асоціації україністів Японії. Які питання розглядаються на засіданнях Асоціації і яким чином це впливає на японсько-українські відносини?

— На засіданнях Асоціації порушуються різноманітні питання, які загалом стосуються України. Наша Асоціація значною мірою сприяє поширенню достовірної інформації про Україну, а також працює в напрямку поглиблення загальних знань про Україну в Японії.

«МАЙБУТНЄ НАШИХ ДЕРЖАВ ПОЛЯГАЄ В ОБ’ЄДНАННІ З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ, СЕРЕД ЯКИХ НАСАМПЕРЕД США, ЄС, КАНАДА»

О. К.: — Які галузі української економіки є найбільш привабливими для Японії в інвестиційному плані? І навпаки?

— Українці мають високий рівень освіти, зокрема вони вирізняються неабиякою креативністю. Відомо, що, скажімо, велика кількість українських IT-спеціалістів сьогодні працюють у США. Наразі Японія зацікавлена у співпраці з Україною у сферах ракето-космічної індустрії, IT-технологій, сільського господарства, інших високорозвинених наукових галузях.

О. К.: — Якою є філософія японської бізнес-культури?

— Японцям притаманні чесність, дотримання обіцянок, ретельність у роботі. Ми легко об’єднуємося з іншими людьми для виконання спільного завдання чи створення чогось. Кажуть, це і є причиною економічного успіху нашої країни. З іншого боку, відомою є думка, що ми довго приймаємо рішення, надаючи великого значення веденню переговорів.

О. К.: — Які стереотипи про Україну та українців існують у японській суспільній думці?

— Я не впевнений, що всі японці так думають, але, до прикладу, побутує думка, що українці привітні, «світліші», аніж росіяни. Водночас українці схильні приймати рішення в загальних рисах, не вдаючись до дрібних деталей.

О. К.: — Як часто буваєте в Україні?

— Востаннє я був в Україні 2018 року. На жаль, через пандемію невідомо, коли знову зможу відвідати вашу країну.

О. К.: — Чи вдалося вам вивчити українську мову?

— Коли я мав заступити на посаду посла в Україні, багато моїх колег та друзів радили вчити російську, а не українську. Вагаючись, я все ж вирішив вивчати українську, адже їхав в Україну. Серед тих книжок, що їх свого часу я купив у Монреалі, був англомовний підручник української мови. Саме за ним я планував навчатися в Києві. Однак мій викладач, будучи спеціалістом з французької, володів англійською недосконало, тому спочатку мені довелося перекласти підручник французькою. Так я і вивчав українську французькою мовою.

На жаль, я не можу похвалитися великими результатами у вивченні української мови. Як правило, використовую лише короткі фрази. Втім, радію, що свого часу таки обрав українську, а не російську.

О. К.: — Що ви хотіли би побажати українцям, зокрема читачам газети «День»?

— В України та Японії є спільний непростий сусід, у нас багато в чому схожа ситуація. З огляду на це, майбутнє наших держав полягає в консолідації з іншими державами, серед яких насамперед США, ЄС, Канада, з котрими ми поділяємо спільні цінності. Якщо ми будемо дотримуватися цього принципу, я переконаний: на нас чекає добре майбутнє.

Ольга КВАСНИЦЯ, доцентка Львівського національного університету імені Івана Франка

Юлія ДЗЯБКО, молодша доцентка християнського університету м. Ібаракі (Японія)

Переклала з японської Юлія ДЗЯБКО