Про культурний вимір співробітництва

Заступник аташе з питань культури та освіти Посольства США в Україні Майкл Хакетт через пандемію коронавірусу достроково завершив місію в нашій країні, не відпрацювавши буквально пів року. Це було його шосте призначення після Буркіна-Фасо (Кейп Верде), Боснії та Герцеговини (Сараєво), Росії (Москва), Конго (Кіншаса), Канада (Квебек).

«ПЕРЕБУВАЮЧИ НА СЛУЖБІ В ДЕРЖДЕПАРТАМЕНТІ, Я ШУКАВ МОЖЛИВОСТІ ПОТРАПИТИ ДО КИЄВА»

«Моя спеціалізація, — почав він інтерв’ю «Дню» по WhatsApp з Вашингтона — Східна Європа. Я вивчав Росію в коледжі, а також провів один семестр у коледжі в Санкт-Петербурзі і вивчав журналістику в Московському університеті. Однак більшу частину роботи в Держдепартаменті я присвятив вивченню Балкан та Хорватії. 

Тож я знаю багато про Росію і про Балкани, і я хотів знати більше про цей регіон. Перебуваючи на службі в Держдепартаменті, я шукав можливості потрапити до Києва. І я був у захваті від України і хотів знати більше про вашу країну, українську культуру, почав вивчати українську мову. І коли кілька років тому з’явилася така можливість, я скористався цим.

«ВРАЖАЮЧИМ БУЛО ТЕ, ЩО БАГАТО В ЧОМУ ПОГЛЯДИ АМЕРИКАНЦІВ ТА УКРАЇНЦІВ ЗБІГАЮТЬСЯ»

— Якими були ваші враження про нашу країну, коли ви прибули сюди?

— Чудовими. Прибувши в Україну, то був здивований дуже багатьма речами, які відбувались тут. Для мене було особливо дивним спостерігати, як українці легко переходять з української мови на російську і навпаки.

Мене вразила дуже гарна українська мова, якою розмовляють  українці. Також, справді, вражаючим було те, що багато в чому погляди американців та українців збігаються.

Зокрема, в межах однієї з програм культурного обміну ми привезли в Україну американську астронавтку, яка має українське походження, Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. Вона була другою людиною, що розгорнула український прапор на орбіті.

Інтерес українських студентів і загалом пересічної публіки до неї був величезний. Пані Стефанишин-Пайпер була в Харківському політехнічному інституті, в Києві, у Львові і скрізь її зустрічали величезні натовпи людей.

І для мене як дипломата, що займається зв’язками з громадськістю, було цікаво спостерігати за тим, як авдиторія реагує на виступи Стефанишин-Пайпер. Вона також побувала у селі, де народилися її батьки. І це я вважаю справді чудовим прикладом прояву інтересу українців до інновацій, їхньої любові до науки та технологій.

«Я ЗНАЙШОВ УКРАЇНЦІВ ДУЖЕ ПРИВІТНИМИ ТА ГОСТИННИМИ»

— Пане Майкле, можете порівняти українців з росіянами, оскільки ви чимало часу провели в Росії?

— Фактично, в багатьох програмах обміну, якими я займаюсь зараз і раніше, перебувавши в Росії, йдеться про старшокласників, студентів.

І з травня 2014 року мій фокус змістився на Україну. Хочу відзначити, що ми (США. — Авт.) маємо найбільшу в світі програму обмінів саме з Україною.

Коли я був у Росії, то цікавився російською історією, мовою, і я можу сказати, що я знайшов українців дуже привітними та гостинними, близькими до центральноєвропейської ментальності. Я приїхав сюди 2018 року.

«ІНВЕСТУВАННЯ В КРАЇНУ, В ПРОГРАМИ ОБМІНІВ НАДАЄ СЕНСУ МАЙБУТНІМ ВІДНОСИНАМ»

— Можете детальніше розповісти про програми обміну, якими ви займались тут і яким був їх вплив?

— Працюючи в держдепартаменті, я зустрічався з випускниками програм обміну, особливо з Росією. Я бачив, що роблять молоді люди, повернувшись зі США на батьківщину після участі у програмах обміну. Я бачив, як згадані вище програми змінювали спосіб мислення випускників, які стали робити чудові речі для власних громад.

І я знаю, що зазвичай такі випускники співпрацюють з американськими колегами. І саме це свого часу спонукало мене поступити на службу в Держдепартамент. Я бачив, як програми обміну впливали на їх випускників.

Наприклад, в Україні ми маємо 7 тис. старшокласників, які побували в США, з 1990-х років. Зокрема програма обміну для студентів вищих навчальних закладів (Global UGRAD) почалась з 1992 року.

Програма Фулбрайта є значно тривалішою. Багато науковців, студентів-дослідників, повертаються зі США і роблять чудові речі. Подивіться на український уряд. 25% членів парламенту брали участь у різних програмах обміну зі США, 10% міністрів також брали участь у програмах обміну. Легітимно можна сказати, що інвестування в країну, в програми обмінів, які вона розвиває зі своїми американськими колегами, іншими студентами, факультетами, урядовцями-лідерами, надає сенсу майбутнім відносинам. У цьому — наше спільне майбутнє.

«АМЕРИКАНЦІ ТЕЖ УЧАТЬСЯ В УКРАЇНЦІВ, ДІЗНАЮТЬСЯ ПРО ЇХНІ БЛИСКУЧІ ІДЕЇ»

— А що конкретно це дає американській стороні, я маю на увазі фінансування програм обміну?

— Це, справді, також вигідно і нам. США фінансує певні дослідницькі програми. А Україна має дуже відомі досягнення в сфері науки. Тому під час обміну, коли українці прибувають у американські університети, обидві сторони діляться ідеями. Американці теж учаться в українців, дізнаються про їхні блискучі ідеї. Це само по собі робить ці програми дуже важливими також і для пересічного американця.

На додаток до програми обміну студентами між університетами в нас є також програма обміну старшокласниками. У такий спосіб ми допомагаємо українцям навчатися в США.

До того ж у США є центр, призначений для заохочення американських студентів навчатися в Україні.

Ми співпрацюємо з міжнародними відділами університетів в Україні, які допомагають нам влаштувати американських студентів у ваших вишах.

Крім того, 25 — 26 науковців та студентів мають можливість кожного року брати участь у програмі Фулбрайта. Ця програма надає можливість українцям обрати будь-який університет на території США.

У межах міжнародного партнерства ми підтримуємо невеликими грантами програми співпраці з українськими університетами, зокрема Києво-Могилянською академією.

Ми також допомагаємо готувати прийдешнє покоління професіоналів у сфері соціальних послуг для українського уряду. Тож партнерство між американськими та українськими університетами є досить міцним і швидко зростаючим.

«НАМ ВАРТО ОБМІНЮВАТИСЯ ДОСЯГНЕННЯМИ В СФЕРІ ТЕХНОЛОГІЇ, НАУКИ, КУЛЬТУРИ»

— А як щодо програм культурного обміну, бо ми в Україні добре знаємо про «Французьку весну» чи інші європейські кінофестивалі в Україні, а про американські культурні заходи чутно менше?

— Ми також це робимо. Наприклад, у межах програм культурного обміну тут бувають американські дні, які святкуються по всій Україні.

Утім, ми більше робимо фокус на спеціальних подіях, зокрема Американський дім у Києві регулярно проводить великі події, запрошує різних спікерів. Ми маємо 29 американських куточків у кожній області України.

Іншими словами, ми знаходимо способи, щоб залучити публіку і робити подібні заходи, як і європейські партнери.

До речі, минулого року американські шефи приїздили сюди і готували страви на фестивалі в Києві.

— Я свого часу відвідав велику Американську виставку «Інформатика в житті США», яка відбувалася в Києві 1987 року і мала величезний успіх. Чи варто, на вашу думку, робити подібні заходи в нашій країні, на яких буде представлено досягнення США в різних сферах?

— Це була зовсім інша ера. Я думаю, що нам варто здійснювати партнерство на щоденній базі й обмінюватися досягненнями в сфері технології, науки, культури.

Мій досвід за останні кілька років свідчить, що дедалі більше американці та українці взаємодіють на кожному рівні. Хай то політичний, військовий, економічний чи культурний.

Я думаю, українці мають продовжувати показувати, якою є українська ідентичність, українська мова, а також природа країни. Треба демонструвати і те, що у вас є різні міста з різною культурою. Також вам потрібно показувати, як українці створюють сучасну ідентичність, представляти українське мистецтво, літературу, молоде підростаюче покоління, майбутніх українських лідерів. І це слід робити в такий спосіб, щоб це зрозуміли американці, які ніколи за своє життя не були в Україні. І, можливо, для багатьох із них важко відрізнити Україну від інших країн у Центральній та Східній Європі. У вас є так багато чим поділитися і треба знайти можливість зробити це через культуру та мистецтво. Надзвичайно важливо, щоб американці зрозуміли українців і знали, чому важливо підтримувати вашу країну. 

— А які враження ви взяли з собою, завершивши місію в Україні?

— Оскільки моя робота головним чином торкалась сфери освіти і частково культури, то я познайомився з чудовими вчителями, студентами, деканами, науковцями-дослідниками. Я візьму з собою враження, які я отримав від молодого покоління українців насамперед старшокласників.

Я згадую, як одного разу я брав участь у панельній дискусії про динамічні виклики, яка підтримується Американським домом, у якій старшокласники змагалися своїми ідеями про інновації та винаходи. І  мене абсолютно вразили проєкти, які пропонували старшокласники і які були навіть кращими за те, що можна було почути на конференціях з участю старших виконавчих директорів.

І тільки подумайте, що можуть досягти ці старшокласники, коли вони потраплять у коледжі чи університети.

Тому я відчуваю надію і натхнення від українців, з якими я познайомився за час мого перебування в Україні. І я дуже вдячний за це і вважаю за честь.

На завершення, я хочу побажати українцям досягти успіху, просувати свою країну все ближче і ближче до Європи, посилювати свій суверенітет, відданість власній культурі. Я також бажаю їм можливості потрапити до США і зустрітися з американцями, які мають схожі погляди. Адже, побувавши у США і завершивши свої справи там, вони повертаються назад сповнені вражень, які вони можуть утілити тут у життя. Звісно, йдеться про учасників наших програм. Абсолютна більшість з них повертається назад в Україну і використовує набутий досвід на благо країни.