«Популістські партії завжди граються зі страхами людей»

Попри нещодавні обіцянки президента Франції Еммануеля Макрона знизити податки і боротися з нелегальною міграцією, в багатьох містах Франції минулої суботи знову відбулися протести «жовтих жилетів». Це вже була 25-та акція, яка, щоправда, була менш чисельною, ніж попередні. На вулиці французьких міст минулої суботи вийшли 18 900 учасників протесту, зокрема в Парижі — 1490 людей. Але позаминулої суботи, 27 квітня, акції відбулися в Парижі, Страсбурзі, Монпельє, Марселі, Ліоні та Бордо. Тоді до «жовтих жилетів» та членів профспілок приєдналося чимало представників лівих партій та рухів. Загалом по країні МВС Франції нарахувало позаминулої суботи 23,6 тисячі мітингувальників.

На відміну від Парижа, під час виступів «жовтих жилетів» у Страсбурзі виникли сутички між мітингарями та поліцією. Колона учасників акції намагалася пройти до будівлі Європарламенту. Страсбург обрали епіцентром протестів цього тижня з огляду на вибори до Європарламенту, які відбудуться за місяць. До міста приїхали також демонстранти з Німеччини, Бельгії, Італії та Люксембурга.

Раніше міська влада, побоюючись руйнувань будівель та насильства, розпорядилася заборонити акції в частині міста, де розташована будівля Європарламенту. Правоохоронці оточили квартал. Спроби мітингарів прорватися призвели до того, що поліція застосувала проти учасників акції сльозогінний газ, передає агенція новин Reuters.

«День» звернувся до Директора паризького центру вивчення та осмислення політичних рішень (CERAP) Ніколя ТЕНЗЕРА з проханням розповісти, чому протести «жовтих жилетів» тривають так довго і не припиняються, попри всі зусилля влади, включаючи «велику національну дискусію», яку започаткував 15 січня глава французької держави Еммануель Макрон, намагаючись завершити найбільшу кризу свого президентства, спричинену протестами, які тривають із листопада минулого року.

«СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ ЦЕЙ РУХ БІЛЬШЕ НЕ ПІДТРИМУЄТЬСЯ ЧЕРЕЗ ЙОГО НАСИЛЬСТВО ТА РАДИКАЛІЗАЦІЮ»

— Так, це правда, що протести ще не припинилися, але вони не такі потужні, як це було на самому початку. В кращому разі протестувальників збирається вже не більш ніж 30 тисяч, частіше навіть менше, що становить менше ніж 0,05 відсотка французького населення. Тому ми не повинні перебільшувати всеосяжність і сенс цього протестного руху. На початку більшість французів дуже підтримували його через сильну недовіру до уряду та спільну стурбованість щодо рівня податків та купівельної спроможності.

Тепер серед населення цей рух більше не підтримується через його насильство та радикалізацію. Більшість людей, які беруть участь у демонстраціях, є екстремістами з правого або лівого політичного спектру, які не приймають демократичних правил і просто хочуть зламати ліберальні інституції.

«ЦЕЙ РУХ НЕ МАЄ НІЧОГО СПІЛЬНОГО З РАЦІОНАЛЬНІСТЮ»

— Які були справжні причини цих протестів і чому ніщо не впливає на цей рух?

— Істинні причини протесту «жовтих жилетів» змінилися наприкінці 2018 року. На початку, навіть якщо дехто з протестувальників був також радикально налаштований і чутливий до всіх видів пропаганди, то багато хто з них був щирим у своїх претензіях.

Деякі з проблем, які були підмурком руху, все ще існують, наприклад, відчуття несправедливості, відсутність поваги з боку так званої еліти і проблеми щоденного життя людей, які сприймають себе «виключеними» з суспільства. Більшість із цих людей не асоціюють себе з ключовими партіями і не голосують або голосують за крайньо праву партію Ле Пен або радикальний лівий рух Меленшона. Тепер у «жовтих жилетів» немає жодних конкретних претензій, лише бажання повалити Макрона та змінити інституції. Соціальні питання більше не є центральними, що не означає, що вони не існують у французькому суспільстві. Таким чином, уряду важко — і це було б так само, якби інший уряд був при владі — робити конкретні пропозиції на основі раціональних аргументів. Цей рух не має нічого спільного з раціональністю.

«БАГАТО ЛЮДЕЙ НЕ РОЗУМІЮТЬ, ЩО ПОПУЛІЗМ ОЗНАЧАЄ НЕНАВИСТЬ, ВІЙНУ І БІДНІСТЬ»

— Чому популісти мають таку сильну підтримку в багатьох країнах, зокрема й у Франції, і чому люди стають їхніми легкими мішенями?

— Звичайно, є багато причин, але я наполягав би на двох ключових. Насамперед є проблема з освітньою підготовкою. Багато людей забули історію — або ніколи її не знали. Вони не розуміють, що популізм означає ненависть, війну і бідність. Вони не мають критичного мислення і не сприймають того, як популістські партії обманюють їх непослідовними гаслами і непослідовними пропозиціями. Вони шукають цапів відбувайлів, і більше, популістські партії завжди граються зі страхами людей.

Вони також не розуміють мови еліти, а ця сама еліта не є достатньо зразковою, щоб запропонувати популістам надійну противагу. Інша причина полягає в глобалізації. Так, глобалізація є позитивом і створює більше можливостей для країн. Але пересічні люди не вважають, що вони можуть отримати вигоду від інтернаціоналізації економіки та культури. Вони відчувають загрозу в своєму повсякденному житті й вважають, що майбутнє їхніх дітей буде ще більш похмурим. Вони вважають, що вже не керують своєю долею і її не контролюють. Отже, щоб забезпечити своє майбутнє, вони закриваються всередині і хочуть закрити кордони. Популізм є результатом певної паніки, і ми повинні це розуміти.

ХТО ПІДЖИВЛЮЄ ПОПУЛІСТСЬКІ РУХИ?

— Яку пропаганду використовують у Франції, що допомагає популістським силам?

— У Франції, як і в інших країнах, популістські партії грають на трьох рівнях. По-перше, вони хочуть підживлювати ненависть до того, що люди часто вважають походженням зла і загроз: іноземців, меншин, Європи, ринків капіталу, еліти, багатіїв, фінансів тощо. Це може пояснити відродження антисемітизму і антимігрантського невдоволення. По-друге, вони шукають сильного політика. Саме через це популістські партії завжди хвалять диктаторів, таких як Путін, Асад або навіть Трамп. Вони вважають, що ми повинні позбутися хаосу демократії, і їм не подобається різноманітність. Отже, вони вітають будь-які авторитарні позиції. І, по-третє, вони віддають перевагу неліберальним дискурсам. Вони нападають на демократичні принципи, права людини та деякі меншини.

Вони хочуть відновити так звані консервативні цінності та часто не люблять прогресу, досягнутого за останніх п’ятдесят років, як-от права на аборти, одностатеві шлюби й толерантність. Вони не переймаються верховенством права, особливо незалежністю судової влади. Вони прагнуть репресій, а не відкритого суспільства. Нарешті, вони намагаються переписати історію і змусити людей забути темні сторінки історії. Ревізіонізм повертається на арену. Це просто лякає. І, звичайно ж, пропаганда Путіна виграє від цього нового настрою і, разом із американськими білими прихильниками вищості підживлює популістські рухи і сприяє їхній популярності.

«МИ ПОВИННІ БУТИ БІЛЬШ ГУЧНИМИ ЩОДО СПРАВЖНІХ ДОСЯГНЕНЬ ЄВРОПИ»

— Що повинні і можуть ще зробити уряди Євросоюзу, щоб у Європейському парламенті популістські партії не збільшили своє представництво?

— На жаль, немає чудодійного засобу. Це — довготривала боротьба, яка головним чином ґрунтується на освіті. Ми всі знаємо, що розвінчання брехні і пропаганди недостатньо: деякі міжнародні дослідження показали, що брехні і «фальшивим новинам» радше можуть довіряти і вірити, ніж істині. Звичайно, еліта повинна проявляти більше прикладів та винятковості, а нерівність має зменшуватися, щоб не підживлювати народне невдоволення. Ми також повинні розкрити наслідки перемоги популістів для економіки та соціальних умов — Угорщина та Італія — хороші приклади такої катастрофи. Ми також повинні бути більш гучними щодо справжніх досягнень Європи, а також голосно і чітко говорити про загрози з боку ворожих іноземних держав — і викривати їхнє втручання у внутрішнє політичне життя. Але це буде наша боротьба на наступні десятиліття.