«Північний потік-2» принесе Європі корупцію та... війну

Росія почала неоголошену війну проти України 2014 року, і економічна війна — її складова. Ще однією складовою цієї економічної війни були позови «Газпрому» проти «Нафтогазу» в Стокгольмському арбітражі. Про це на круглому столі у Верховній Раді «Зупинити «Північний потік-2»: місія України» заявив комерційний директор «Нафтогазу» Юрій ВІТРЕНКО.

«Північний потік-2» — просто продовження цієї економічної війни. Росія прагне зробити так, щоб Україна просто не отримувала транзитних доходів — це мінус 3% для українського ВВП. Це приблизно стільки ж, скільки Україна витрачає на армію. Це фактично позбавити Україну можливості фінансувати оборону, причому оборону не тільки України, а частково і Європи, оскільки ми перебуваємо на передовій цієї війни», — заявив комерційний директор «Нафтогазу».

Також, за словами Юрія Вітренка, втрати України від припинення транзиту в розмірі 3% ВВП навіть більші, аніж Росія втрачає від дії західних санкцій.

«А Україна втратить через втрату транзиту більше ніж 3% ВВП. Тому нікому не буде зрозуміло, коли будь-яка європейська країна підтримуватиме Росію в економічній війні проти України. Я не розумію, як, наприклад, відповідальні політики в Європі дивитимуться в очі своїм виборцям та іншим міжнародним партнерам, коли ті розумітимуть, що своїми руками вони просто допомогли задушити Україну і прагнення України стати частиною європейського вільного світу», — вважає Вітренко.

Він зазначає, що зараз друзі України в Єврокомісії наполягають на врегулюванні питання «Північного потоку-2» з умовами Третього енергопакету. Однак, за словами експертів, шансів на те, що Єврокомісія заблокує будівництво другої гілки «Північного потоку», майже немає.

За словами заступника голови парламентського комітету в закордонних справах Володимира АР’ЄВА, в України зараз є два варіанти: «Або США дійсно запроваджують санкції проти тих, хто бере участь у цьому проекті. Я дуже сподіваюся, що найближчим часом у Конгрес будуть внесені законодавчі акти, які передбачають відповідні санкції. Або другий варіант — все залишається так, як є. Нам теж потрібно брати до уваги цей «план Б», що так чи інакше «Північний потік-2» буде добудовано. У цьому разі я вважаю, що Україна повинна вимагати багатостороннього серйозного переговорного процесу щодо гарантій щодо транзиту через територію України. І не такі, як гарантії Будапештському меморандуму», — підсумував нардеп.

Як відомо, газопровід «Північний потік-2» має пройти Балтійським морем, сполучивши постачальників у Росії зі споживачами в Європі, його довжина становитиме понад 1,2 тис. км. Передбачається, що пропускна здатність газопроводу становитиме 55 млрд кубометрів газу на рік. Вартість проекту оцінюється майже в 10 млрд євро.

При цьому компанія Nord Stream 2 розробила маршрут газопроводу в обхід Данії. Адже Данія залишилася єдиною країною, яка ще не видала дозволу на будівництво «Північного потоку-2». Тоді як такі дозволи вже видали Німеччина, Швеція та Фінляндія.

Україна виступає проти цього будівництва і називає його політично мотивованим. Як альтернативу — пропонує ЄС створити консорціум із залученням європейських компаній для управління наявним ефективним маршрутом транспортування через Україну. Проте в Німеччині цю ідею відкидають і вважають проект «Північний потік-2» суто економічним.

Тим часом в США вже подано на розгляд п’ять законопроектів, які запроваджують санкції проти Росії через «Північний потік-2». Компанії, які задіяні в будівництві газопроводу, ризикують потрапити під санкції США. «США виступають проти «Північного потоку-2» через його погрози українському суверенітету, європейській енергетичній безпеці, безпеці Балтійського моря і те, як він може поширювати російський вплив та корупційні практики в самому серці ЄС. Ми діємо спільно з ЄС щодо відповіді на глобальні виклики, тому нам потрібно протистояти загрозам національній безпеці, які можуть підірвати нашу здатність відповідати на ці глобальні виклики», — коментує радник з питань європейської енергетичної безпеки Держдепу США Бенджамін ШМІТТ. За його словами, цілком очевидно, що «Північний потік-2» — політичний проект.

«Коли ви подивитеся на пропускну здатність цього трубопроводу для подання газу до Німеччини і далі на Захід, це всього лише 9,9 млрд кубів з максимумом 55 млрд кубів. Весь інший одержуваний газ — 45,1 млрд кубів піде через Чехію до Австрії, яка, між іншим, є кінцевою точкою сьогоднішнього українського транспортного маршруту. Тому технічний дизайн проекту призначений для скорочення або припинення транзиту газу через Україну в поєднанні з таким же проектом «Турецького потоку», — наголошує Шмітт.

«Північний потік-2» — це частина гібридної агресії Росії», — заявив у Раді на круглому столі «Зупинити «Північний потік-2»: місія України» президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло ГОНЧАР. В інтерв’ю «Дню» експерт пояснив, що Росія насправді експортує по «газових трубах» — політичну корупцію, розбрат і... війну. Деталі — прямою мовою:

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

— Україна та США стоятимуть на своєму. «Північний потік-2» не просто невигідний і непотрібний ЄС, а ще й шкідливий та небезпечний.

Одна з ключових речей, яка прозвучала на круглому столі у Верховній Раді України, — це те, що зазначений проект доцільно розглядати в безпековій системі координат, а не тільки в контексті енергетичної безпеки.

Багато написано й наговорено, що це лише погіршує енергетичну безпеку Європи. Але в безпековому контексті в широкому вимірі, зокрема воєнної безпеки. Коли американці висловили підозру, що Росія може використати нитку газопроводу у воєнних цілях, то ми з колегами у своєму дослідженні «Газові потоки подвійного призначення. Як Росія хоче здобути перевагу над НАТО» довели, що це не просто може бути, а буде. Бо Росія так робить уже на Чорному морі — використовує цивільну інфраструктуру у військових цілях.

Стосовно ж представника посольства Німеччини, який був присутній на круглому столі, то він навів стандартні аргументи, які німецька сторона повторює неодноразово. Суть цілком відома — це виключно бізнесовий проект, і немає такого закону в Німеччині, на основі якого можна було б заборонити його реабілітацію. За що був підданий нищівній критиці з боку Юрія Вітренка (заступник глави НАК «Нафтогаз») і народного депутата Володимира Ар’єва. Але зрозуміло, що німецька сторона залишилася при своїй думці.

— У чому логіка? Ви говорите, що з колегами-експертами довели, що Росія точно використовує цивільну інфраструктуру у військових цілях. Чому Німеччина так підставляється?

— Чому німці потрапляють у російську пастку? Вони дивляться на нього як на бізнес-проект. Будь-які аргументи можна наводити, але вони їх не сприймають. Звичайно, це — лукава позиція.

«РОСІЯ ВИКОРИСТОВУЄ ЯК ЗБРОЮ ТЕ, ЩО НЕ МАЄ ВОЄННОГО ПРИЗНАЧЕННЯ»

— Тобто вони все ж таки прикидаються наївними?

— Для більшості, в тому числі європейських політиків, ця логіка — то є природний «німецький підхід». Якщо у вас на столі лежить ніж для різання хліба, то у німців цей ніж більше ні для чого іншого не призначений. І те, що цим ножем можна вбити людину, вони відкидають, бо це ж не кинджал.

У росіян гібридна стратегія якраз передбачає використовувати у воєнних цілях те, що не має воєнного призначення.

— У цьому, в принципі, й полягає суть гібридної війни?

— Росія багато років посилено працює над новаційними методами ведення війни невоєнними засобами. «Газові війни» 2006, 2009 років — з тієї ж опери, коли газ використовується як зброя.

Німці наївно можуть думати, що Росія могла собі дозволити таку поведінку з колишніми республіками Радянського Союзу — Україною, Грузією, Білоруссю, — а от з ними, цивілізованими і багатими, вона так не може вчинити, «бо ми платимо гроші, а росіяни гроші люблять, і вони їм потрібні».

Ми ж кажемо німцям — це лише питання часу, коли Росія вас випотрошить. Адже вони підсилюють вашу залежність від них. І вони скористаються цим тоді, коли займуть домінуюче становище на вашому ринку природного газу. І тоді блокуватимуть вам будь-які альтернативні джерела постачання газу. При цьому паралельно з тим, як буде збільшуватися експорт газу до Німеччини, збільшуватиметься експорт корупції в тамтешню велику політику. І от коли в Кремлі побачать, що ефект від «шредеризації» всієї Німеччини вже достатній для того, щоб продиктувати офіційному Берліну той політичний курс, який потрібен Москві, — вони це зроблять.

Ми вже бачимо, що Росія серйозно просунулася в реалізації цього сценарію. Німецькі політики дедалі більше займають проросійську та антиамериканську позицію, що руйнує трансатлантичну солідарність.

«Північний потік-2» — це не лише ризик воєнної загрози в Європі, а й фактор суттєвого підняття корупціогенності.

РОСІЯ РОЗКОЛЮЄ ЄВРОПУ РУКАМИ САМИХ ЖЕ ЄВРОПЕЙЦІВ

— На круглому столі, про який ми говоримо, в принципі вдалося зафіксувати, хто є хто на цьому етапі протистояння. На вашу думку, чи досить сильним є альянс Україна — США, щоби протистояти російсько-німецькій газовій дружбі, яка — як ви з колегами прогнозуєте — загрожує Європі розколом, ба навіть воєнною агресією?

— Перше, я хотів би відзначити, що фронт опору більш широкий, ніж ми собі уявляємо. Британія після «справи Скрипалів» перейшла в число опонентів «Північного потоку-2». Польща не менш активно протистоїть цьому проекту, ніж Україна. Загалом можемо говорити про 16 країн-членів ЄС, які проти газопроводу «Північний потік-2». Більшість із них, звичайно, займає пасивну позицію: заявили, що незгодні, але активної протидії не чинять.

Чи досить у нас сил для того, щоб перемогти? Відповісти складно. Адже ми бачимо, що навіть потенціалу європейських інституцій виявилось не досить для того, щоб цей проект зупинити. При тому, що Європейський парламент — єдина європейська інституція, яка завжди займала негативну позицію щодо проекту «Північний потік-2», а Європейська комісія також заявляла, що не підтримує, вони нічого не змогли вдіяти і під німецьким тиском спасували.

— Це — тривожний сигнал для Євросоюзу...

— Практично не реалізувавши «Північний потік-2», Росія вже добилась важливого для неї завдання — поглиблення розколу і в Євроатлантичному форматі, і в ЄСівському. Причому цей розкол зроблений руками самих європейців.

Спрацював «германський чинник». Німеччина та Австрія відіграли ключову роль у «дійстві». Адже читач може помітити, що ці дві європейські країни зараз навіть активніші у просуванні «Північного потоку-2», аніж сама Росія.