Перший візит Кожари: Кишинів — Тирасполь

Немає сумніву в тому, що головування України в ОБСЄ — це великий шанс для української дипломатії засвідчити спроможність розв’язання проблем, зокрема розташованого по сусідству «замороженого» придністровського конфлікту. Це вкрай необхідно ще й тому, що деякі країни Заходу виступали проти того, щоб Київ перебрав на себе головування в організації, яка займається питаннями безпеки та співпраці в Європі. І тому добре, що, вже беручи на себе обов’язки головуючого, шеф української дипломатії Леонід Кожара сказав, що це великий виклик і великі можливості для нашої країни.

Свій перший закордонний візит у статусі голови ОБСЄ, як передбачалося, міністр здійснив до Молдови, провівши переговори спочатку з вищим молдавським керівництвом у Кишиневі, а наступного дня — з вищим керівництвом невизнаної Придністровської Молдавської Республіки.

І в Кишиневі, й у Тирасполі радо зустрічали представника сусідньої країни, сподіваючись, що Київ сприятиме якомога швидшому врегулюванню придністровського конфлікту.

Кожара, зокрема, зазначив, що Україна як держава-посередник і гарант, а також найближчий сусід виокремила придністровське врегулювання як один з головних пріоритетів свого головування в ОБСЄ 2013 року. Він також наголосив на необхідності надання додаткового імпульсу переговорному процесу у форматі «5+2». «Україна — найбільш зацікавлений учасник переговорного процесу і не ставить завдання вирішувати геополітичні проблеми», — наголосив міністр.

Зі свого боку, президент Республіки Молдова Ніколає Тімофті під час зустрічі з Кожарою висловив переконання, що завдяки накопиченому унікальному досвіду офіційний Київ, без сумніву, зможе сприяти успішному просуванню процесу Придністровського врегулювання.

Тим часом під час переговорів у Тирасполі керівник Придністров’я Євген Шевчук підтримав запропоновану українським головуванням ініціативу і наголосив на необхідності першочергового вирішення соціально-економічних питань порядку денного переговорного процесу, що відповідає інтересам громадян з обох берегів Дністра.

У ЗМІ було обмаль інформації про те, що насправді обговорювалося під час зустрічей у Кишиневі й Тирасполі. Утім, «Дню» вдалося дізнатися через дипломатичне джерело, про що йшлося на цих переговорах і, зокрема, про те, що береться в основу врегулювання придністровського конфлікту і як сприйняли ініціативи Києва сторони конфлікту. «Урегулювання здійснюватиметься на базі принципів, які були сформульовані й погоджені в заяві ОБСЄ, ухваленій у грудні минулого року в Дубліні. Це територіальна цілісність Молдови з особливим статусом Придністров’я. Такою є головна умова», — сказав співрозмовник.

Основним сигналом переговорів, додав він, є велике очікування від нашого головування, яке ми визначали як важливий пріоритет головування в ОБСЄ. «Ми будемо продовжувати динаміку переговорного процесу, щоб цього року вона не була гіршою, ніж минулого. Головне — встановлено особистий контакт з керівниками, які задіяні у цьому процесі», — наголосив дипломат.

За його словами, головне завдання на цьому етапі — створити відповідні передумови, зокрема довіри між лівим і правим берегом Дністра, для початку політичних переговорів, які наразі не ведуться. «Тому Кишинів конкретно ще не висловлювався із цього питання. Ми домовилися підготувати дорожню карту на цей рік під час нашого головування. Її треба ще допрацювати. На переговорах «5+2» у Львові, які заплановані на 20 лютого, ця карта буде предметом обговорення. Але головне — продовжувати високу динаміку переговорного процесу та її підсилення на цьому напрямку», — сказав співрозмовник.

Дипломат також спростував чутки, що за основу переговорного процесу може бути взято план Маракуци, який передбачає створення нової територіальної одиниці — єврорегіону «Придністров’я». Торкаючись перспектив урегулювання чи досягнення якогось прориву в розв’язанні цього конфлікту під час головування України, співрозмовник сказав: «Ми створюємо умови для цього. Але переговорний формат — це не лише Україна. Ми створюємо, як то кажуть, початок, а далі найперше сторони конфлікту мають активізувати свої зусилля в цьому».

«Без заходів тиску на Тирасполь з боку Києва нічого не зміниться»

Оазу НАНТОЙ, програмний директор Інституту громадської політики, Кишинів:

— Ще рано давати якісь оцінки. Бо це була перша зустріч, яка дозволила обличчям в обличчя дізнатися позиції Кишинева і Тирасполя. Я свідомо не сказав сторін, бо Кишинів не вважає Тирасполь стороною. Якщо виходити з того, що з’явилося в інтернеті, то є певний дисонанс. Кишинів хотів би роздрукувати третю корзину, зайнятися політичними питаннями статусу Придністров’я у складі Республіки Молдова. Тирасполь відмовляється йти на цей крок. Тому залишається відкритим питання, чого зможе домогтися Київ, якщо він суворо дотримуватиметься свого статусу посередника, якщо не стануть раптом затримуватися контейнери для Придністров’я в одеському порту.

— А що є в перших двох корзинах?

— Інфраструктурні та соціально-економічні проекти, а в третій корзині — політичні питання, заходи довіри, бла-бла, яке вже набридло всім і ним важко прикидатися.

— Один із дипломатів в інтерв’ю «Дню» на питання, хто ж більше гальмує придністровське врегулювання сказав: «Обидві сторони варті одна одної». А на вашу думку, на кому лежить більша провина в блокуванні врегулювання цього конфлікту?

— Річ у тому, що ситуація з конфліктом описується таким анекдотом. У купе їде розкішна блондинка. На станції підсаджується елегантний брюнет у капелюсі. Потяг рушив, той дивиться на блондинку і говорить: я тебе хочу! Блондинка відповідає: Ой, я тебе боюся! Їде потяг, брюнет продовжує: я тебе хочу! У відповідь: Ой, я тебе боюся! Потяг зупиняється на станції, брюнет бере капелюх і прямує до виходу, блондинка говорить: ти мене так хотів, як я тебе боялася!

— А що ви скажете про заяви українського міністра в Кишиневі й Тирасполі про активізацію переговорного процесу між Кишиневом і Тирасполем, і припущення деяких експертів, що до 2015 року цей конфлікт може бути розв’язано?

— Річ у тім, що сьогоднішній статус-кво влаштовує всіх. У тому сенсі, що Кишинів імітує готовність розв’язувати конфлікт. Тирасполь погоджується сісти за стіл переговорів. А насправді ніхто не хоче займатися цією проблемою. Отже, нічого не зміниться.

— Але Київ хоче і до того ж у лютому у Львові буде зустріч у форматі «5+2», присвячена цій темі...

— Без заходів тиску на Тирасполь з боку Києва нічого не зміниться.

— На вашу думку, Москва погодиться на те, щоб Київ чинив такий тиск?

— Це вже інше питання. Річ у тім, наскільки Київ цього хоче.

— Київ і Москва в грудні минулого року підписали в Дубліні на засіданні міністрів закордонних справ ОБСЄ заяви про принципи придністровського врегулювання. Чи є це хорошою основою для розв’язання цього конфлікту?

— Ні, звичайно. Це порожня балаканина, яка вже триває 22 роки і яка ні до чого не веде.

— Тобто, ви вважаєте, Київ повинен давити і тоді буде результат?

— Не обов’язково, але має бути скоординована політика в трикутнику Київ — Брюссель — Кишинів. І в цьому сенсі від саміту Євросоюз — Україна я чекаю більшого, ніж може дати головування Києва в ОБСЄ. Бо якби Україна реально хотіла вплинути на ситуацію з конфліктом, то для цього не обов’язково чекати головування в ОБСЄ. 2005 року, коли було підписано план дій Україна — ЄС і Республіка Молдова — ЄС, за підсумками якого з’явився EUBAM, не було ніякого головування ОБСЄ, а була політична воля.

Микола СІРУК, «День»

«Тут проживає близько 100 тисяч українців»

Леонід ТКАЧУК, голова Спілки українців Придністров’я:

— Україна, мабуть, найбільше зацікавлена в розв’язанні придністровського конфлікту. Зокрема, тому, що на цій території сьогодні проживає близько 100 тис. українців.

На брифінгу міністра Кожари і президента Шевчука було сказано, що цю проблему має бути вирішено 2015 року. Проте, на мою думку, це навряд чи відбудеться так швидко. Євген Шевчук зазначав, що ПМР очікує вирішення транспортних питань і зв’язку. Зрозуміло, якщо ці питання урегулюються, то на порядку денному можуть бути й питання політичного врегулювання.

Тож якщо Україна зможе за цей короткий час позитивно вирішити багато питань і будуть позитивні зрушення — це буде плюс для її зовнішньої політики та підвищення її іміджу. Нас це дуже хвилює, і ми також доклали би належних зусиль, якщо це можливо, щоб рішення було знайдено.

Візит Леоніда Кожари сприймають у Придністров’ї позитивно не тільки українці, а й усі, хто там проживає. Тут добре знають, яку роль відіграла Україна та як вона допомагала в перебігу придністровського конфлікту. До того ж, українська політика не йде поза волею людей, які тут проживають, а бере її до уваги. Також зрозуміло, що Україна вирішить це питання як ніхто інший. Сьогодні ж — це як момент істини — вдасться їй це чи ні.

Але я впевнений, що ті проблеми, які накопичилися за останні роки, може бути вирішено цього ж 2013 року в разі доброї волі. Якщо це вдасться, тоді можна переходити до політичного врегулювання цього конфлікту.

Леонід Кожара також заявив на брифінгу, що в Придністров’ї склалася унікальна ситуація, адже тут проживає багато етнічних українців, громадян України, і тому потрібно вирішувати їхні проблеми. Хоч це й загальна фраза, але гадаю, що ми відчуємо конкретнішу допомогу України (за час її головування в ОБСЄ. — Ред.) у проблемах, які у нас існують в освіті, культурі та інших галузях.

Ігор САМОКИШ, «День»