Нова демонстрація сили

11—15 вересня в Росії відбудуться найбільші за 37 років військові навчання «Восток-2018» («Схід-2018»). Ними буде охоплена територія Східного (об’єднує військові частини Забайкалля та Далекого Сходу) та Центрального (об’єднує військові частини Поволжя, Сибіру, Уралу) військових округів. У маневрах будуть задіяні майже 300 тис. військових (а це третина російської армії, пише Бі-Бі-Сі),   36 тис.  одиниць військової техніки, в тому числі бронетранспортери і танки, понад тисячу літаків і вертольотів. Про це повідомив міністр оборони РФ Сергій Шойгу.

На одному з етапів до навчань долучаться військові з Китаю та Монголії. Пекін вирішив надіслати до РФ понад 3 тис. 200 військових, 900 одиниць військової техніки та 30 літаків, пише «Голос Америки» з посиланням на міністерство оборони Китаю.

Виконувач обов’язків офіційного представника НАТО Ділан Вайт заявив, що під час навчань Росія відпрацьовуватиме «широкомасштабний конфлікт», передає «Радіо Свобода». «Кожна держава має право на проведення навчань своїх збройних сил, але при цьому важливо, щоб ці навчання були прозорими і передбачуваними», — сказав він і нагадав, що РФ уже застосовувала збройні сили проти сусідніх країн, зокрема України та Грузії.

Міністр оборони Сергій Шойгу сказав, що навчання «Схід-2018» «у чомусь повторюють «Захід-81», але в чомусь, мабуть, ще масштабніші». Військові навчання, що відбулися у вересні 1981 року за участі СРСР і країн Варшавського договору, вважаються одними з найбільших в історії Радянського Союзу: вони відбулися за участі щонайменше 100 тис. військових і проводилися на території Білоруського, Київського та Прибалтійського військових округів, а також в акваторії Балтійського моря. Тоді військові відпрацьовували наступальну операцію і в тому числі можливе введення військ у Польщу.

Відповідаючи під час брифінгу на запитання журналістів, чому навчання «Схід-2018» такі масштабні, прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков заявив: «Обороноздатність країни в нинішній міжнародній ситуації, яка часто буває агресивною та недружньою щодо нашої країни, є виправданою, необхідною та безальтернативною», цитує його слова ria.ru.

Нагадаємо, що минулого вересня Росія разом з Білоруссю проводили військові навчання «Захід-2017», у яких, за офіційними даними РФ, взяли участь 13 тис. військових. Однак  більшість західних експертів наполягали на тому, що до маневрів насправді залучені набагато більше солдатів, у міноборони Німеччини запевнили, що їх було щонайменше 100 тис. Тим часом, як повідомляють ЗМІ, нині Росія демонструє силу в іншому регіоні — розгортає в Середземному морі вздовж берегів Сирії найбільшу за час війни в Сирії флотилію бойових кораблів.

«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати, про що свідчить ця демонстрація Росією військової сили:

«УКРАЇНА СУТТЄВО НЕДОПРАЦЬОВУЄ В СИСТЕМІ РОЗБУДОВИ СВОГО ОБОРОННОГО ПОТЕНЦІАЛУ»

Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння:

— З одного боку, Росія півтора-два роки тому фактично підготувалася до масштабного вторгнення в Україну і сьогодні все в секторі підготовки війська робиться для вдосконалення своїх мобільних можливостей, відпрацювання злагодженості підрозділів, в тому числі різних видів і родів Збройних сил, для підтримки потенціалу вторгнення.

З другого боку, значна кількість заходів (можливо, це не стосується навчань, адже вони плануються заздалегідь) відбувається у відповідь на різні проблеми Росії в побудові діалогу з Західним світом.

Сьогодні ми фіксуємо, що, по-перше, є підстави для незадоволення РФ (безпосередньо Кремля та Путіна) в тому, що вони відчувають дії санкцій щодо РФ. Технологічний потенціал постійно виснажується і з початку поточного року це стало настільки очевидно, що має дуже суттєвий відбиток на програмах розвитку озброєнь РФ і в тому числі на військово-технічному співробітництві, а це вже збройний бізнес. Деякі країни, наприклад Індія, відверто відмовляються від раніше оголошених проектів (про спільне створення військово-транспортного літака), тому що в Росії взагалі немає конструкторської та технологічної бази для таких робіт і просування таких проектів.

У відповідь на загострення ситуації РФ використовує «треті країни». Це питання Сирії та України. Наша країна слугує для Кремля тією лабораторією, до якої звертаються тоді, коли загострюються проблеми з Заходом.

Напевно, Путін вважав, що йому вдалося досягти якийсь позиційний результат шляхом зустрічі з Трампом. Але наслідки, які відбуваються зараз (при чому, я гадаю, безвідносно від потенційної симпатії Трампа) завдяки налаштованій державній машині США Путін відчуває сьогодні. Це дуже великі проблеми та глухий кут у вирішенні цих проблем, адже він не хоче йти на компроміси і Захід демонструє своє небажання йти на компроміси. Ознаками  цього є зростання оборонного бюджету США, подальше розширення санкцій. Тому ці питання є стимулюючими факторами для Путіна, щоб створювати такі заходи, як загострення ситуації на Азовському морі та проведення таких навчань.

— Про що говорить участь Китаю у російських навчаннях? У чому тут полягає інтерес Москви та Пекіна?

— Китай не вперше візьме участь у таких навчаннях. Декілька років тому також були масштабні навчання за участі десантників двох країн. Після того китайці навіть оголосили про можливість закупівлі великої партії літаків Іл-76. Тобто це вже продовження курсу.

Але сьогодні ситуація відрізняється тим, що Пекін і Москва опинилися «в одній зв’язці» в тому сенсі, що Вашингтон визначив їх, як загрози, тому для них є сенс об’єднання. Для Китаю — в тому контексті, що він демонструє, що може мати підтримку, хоч і одіозного Путіна. Але це дуже вагомо, тому що тут можуть бути підстави для того, щоб у майбутньому міг утворитися ситуативний союз. Для Путіна будь-який союзник, тим паче такий потужний, як Китай, — як паличка-виручалочка. Він, хоч і не є ізольованим насправді, але відчуває відторгнення себе Заходом.

Раніше Китай робив це для того, щоб отримати російські технології, але сьогодні цей момент відпадає. Нині на першому місці — велика політика, а в технологіях Росія з продажем морської версії новітньої системи ППО вичерпала свої можливості, щоб якось зацікавити Китай у технологічному сенсі. Китай уже сам має не менш потужний технологічний потенціал, ніж Росія.

— Яким чином варто реагувати на дії Росії Україні?

— Україна дуже суттєво недопрацьовує в системі розбудови свого оборонного потенціалу. Скажу більше, ми, експерти Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, оцінюємо, що за чотири з половиною роки війни в розбудові оборонного потенціалу зроблено менше, ніж половину того, що могло бути зроблено. Це уповільнення та певною мірою помилки влади в розбудові війська та підготовці до позиційної війни вже були публічно обговорені відомими західними експертами. До речі, у вашому виданні у квітні Джеймс Шерр дуже чітко сказав, що українське військо готується до позиційної війни. А до нього відомий експерт Глен Грант, який тривалий час співпрацював з Міноборони, також наголосив на тому, що Україна не готує оперативні спроможності і тактичний успіх у веденні війни на Донбасі, війни третього покоління, низької інтенсивності. Це, на жаль, не можна розцінювати, як готовність України до масштабних дій ворожої Росії. Тому я лише черговий раз можу зауважити, що Україні треба перейти на стратегічний рівень переозброєння, суттєво прискорити розробки та впровадження ракетних напрацювань, які існують і були нещодавно продемонстровані на параді, та більш активно працювати в тих сегментах, які привели б нашу армію до створення професіонального війська, ознак чого поки що немає.

«ЗАХІД ПОВИНЕН УСВІДОМИТИ, ЩО ПУТІН ХОЧЕ ВІЙНИ»

Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, російський журналіст:

— Думаю, спроби порівнювати навчання з навчаннями 1981 року не випадкові. На мою думку, Путін давно живе і мислить у парадигмі війни із Заходом і сподівається її виграти, не віддаючи собі звіту ні в реалістичності такої картини світу, ні в тому, якою може бути така перемога, над ким (тому що захід за фактом із Росією поки що не воює) і якою ціною вона може бути досягнута для Росії. Власне, Захід, нам мій погляд, повинен усвідомити, що Путін хоче війни, вважає, що вона триває, і будує свою політику як політику «воєнного часу»