Химера сили

Росія почала 2006 рік із припинення експорту природного газу в Україну після того, як уряд останньої відмовився платити збільшену вчетверо нову ціну за газ. Криза в Україні, багато з промислових підприємств радянської епохи якої залежать від дешевого російського газу, незабаром поширилася на Європу, що споживає 80% газового експорту Росії, коли Україна почала відводити газ із трубопроводу, що проходить її територією.

За іронією долі 2006 рік також є роком, коли до Росії переходить головування у «великій вісімці» — групі восьми промислових країн, зустріч якої відбудеться в Москві навесні цього року. Неймовірною темою, вибраною президентом Росії Володимиром Путіним для цієї конференції, стала енергетична безпека.

Хоча Росія більше не є світовою супердержавою, її величезні нафтові та газові ресурси роблять країну енергетичною суперсилою, і Путін, схоже, має намір розіграти цю карту. Нафта надає менше економічної влади, ніж газ, оскільки є замінимим товаром, перебої в поставках якого можна компенсувати закупівлями на світових ринках. Але транспортування газу обходиться дорого, оскільки залежить від дорогих трубопроводів й установок для зріджування газу, що їх неможливо замінити за короткі терміни, якщо виникає перебій у поставці.

Таким чином, газ є звабним засобом політичного тиску, і Росія вже використала його проти Грузії, Латвії, Литви та Молдови. Але коли «Газпром» виконав вказівки Путіна та перекрив кран Україні, Росія переступила новий поріг. На перший погляд, це здається класичним прикладом, коли велика країна намагається підкорити маленьку своїй волі. Як сказав Фукідід у своїй книжці «Історія Пелопоннеської війни»: «Сильні роблять те, що їм дозволяє їхня сила, а слабкі приймають те, що вони повинні приймати». Росія підтримала сторону, яка зазнала поразки під час помаранчевої революції в Україні рік тому, і настав час звести рахунки. Але, як з’ясувалося, Путін помилився в розрахунках. Він недооцінив і вплив України як основного каналу для експорту російського газу до Європи, і вплив Європи як найбільшого споживача російського газу. У процесі він підірвав репутацію Росії як надійного постачальника.

Результатом стала укладена нашвидкоруч угода, в якій і Росія, й Україна поступилися своїми позиціями відносно ціни, а сумнівна, зареєстрована в Швейцарії компанія, що перебуває наполовину у володінні «Газпрому», внесла до рівняння дешевий газ із Туркменістану. Деякі аналітики, а також колишній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко висунули обвинувачення в корупції проти компанії «РосУкрЕнерго».

Але, відкинувши вбік обвинувачення в корупції, такий результат вказує на те, що газ не є таким легким джерелом жорсткої економічної влади, яким здається на перший погляд. Деякі економісти стверджують, що у відносинах, де продавець і покупець погоджуються на ціну, що забезпечує повний продаж товару, мало можливості для тиску. Але у випадках, коли продавець і покупець не в рівній мірі залежать від цих відносин, сильніша вразливість більш залежної сторони може використовуватися як джерело примусової сили менш залежною стороною. Росія думала, що є менш залежною, ніж Україна, й вирішила використати цю силу. Але одна справа — мати перевагу в грі, в яку граєш тільки один раз. Щоб гра могла тривати нескінченно, треба зберегти довіру інших гравців. Іншими словами, тінь майбутнього говорить про те, що помірна стратегія є найкращою. Росія швидко з’ясувала, що її загрози на адресу України дуже дорого обходяться її репутації надійного постачальника газу в Європу. У цьому ширшому європейському контексті в енергетичних відносинах Росії й України було більше симетрії, ніж здавалося, зважаючи на прості цифри енергетичної залежності.

Які наслідки це має для енергетичної безпеки Європи? Міністр економіки Німеччини Міхаель Глос заявив, що сумнівна надійність Росії означає, що настав час звернутися до інших джерел енергії. Це буде нелегко зробити. Газ забезпечує майже чверть енергетичних потреб Європи порівняно з 14%, що припадають на частку атомної енергії. Навіть якщо уряди переглянуть свою заборону на нові атомні електростанції, прискорять будівництво вітряних установок і сонячних батарей та почнуть пошук альтернативних постачальників газу, залежність Європи від російського газу ще збережеться протягом понад десяти років.

Водночас Німеччина як найбільший споживач російського газу в Європі покладала свої надії забезпечення енергетичної безпеки на розвиток економічних зв’язків із Росією. Колишній канцлер Герхард Шредер навіть став головою російсько-німецького консорціуму з будівництва нового газопроводу з Росії до Німеччини. Але, як показує епізод з Україною, трубопровід, призначений для однієї країни, може бути менш надійним, аніж ті, що проходять через кілька країн.

Якщо Росія збирається й надалі демонструвати свою силу, їй краще заручитися підтримкою тих, чиї інтереси це зачіпає. Основою енергетичної безпеки є різноманітність як трубопроводів, так і постачальників. Малі сусіди, які не мають вибору, постраждають, але Європа не повинна.

Для наступного десятиріччя буде характерний тонкий баланс, за якого Європа, як і раніше, залежатиме від російського газу, але потреби Росії в доходах від експорту зроблять її залежною від Європи. Урок епізоду з Україною полягає в тому, що хоч Росія і не є такою могутньою газової супердержавою, як могло здатися, Європа повинна почати вносити більше різноманіття у свої енергетичні відносини.

Джозеф С. НАЙ — професор Школи управління ім. Кеннеді Гарвардського університету