Карел ШТIНДЛ: «Політикам треба менше обіцяти...»
Україну й Чехію об’єднує «революційне минуле». Чехія свого часу пережила ейфорію оксамитової революції, втіливши її в реальні досягнення — вступ до ЄС й НАТО. Про успішність «революційного проекту» України поки говорити не випадає. Можливо, негативну роль зіграв передвиборний чинник, на поводу у якого йшло багато політиків. Чи зміниться ситуація після виборів? Чи зможе Україна надолужити згаяне? Про це в інтерв’ю з Надзвичайним і Повноважним Послом Чеської Республіки Карелом ШТІНДЛОМ. Він був безпосереднім учасником «оксамитових» подій у Чехії, спостерігав за революційними подіями у Києві, тому його коментарі певною мірою сповнені співпереживань.
— Про які тенденції свідчать попередні результати виборів в Україні?
— Вибори свідчать, що виборці були дещо розчаровані правлінням «помаранчевих» політичних сил. Варто визнати, що великого успіху досягла Юлія Тимошенко. Великої кількості голосів за Партію регіонів очікували, тому тут не було сюрпризу. Більш-менш очікуваним був і результат «Нашої України». Я думаю, що тепер, коли вирішуватиметься питання формування «помаранчевої» або іншої коаліції, то головну роль відіграватиме Блок Юлії Тимошенко.
— Чи вважаєте ви ситуацію в Україні прогнозованою?
— Прогнози робити ще рано. Західні країни зацікавлені насамперед у тому, щоб зміни в Україні здійснювалися якнайшвидше. Хто це робитиме? Якщо говорити теоретично, то все залежить від самої України. Результати цих виборів «відкривають» і позитивні, й негативні можливості. Побоювання головним чином пов’язані з тим, що не існує політичної сили, яка могла б узяти на себе відповідальність за здійснення чіткої політики, яка б не піддавалася впливам.
— Чи спроможний нинішній «попередній» склад парламенту втілювати очікувані на Заході реформи, продовжувати рух на вступ до ЄС і НАТО?
— Про новий склад можна буде говорити тільки після оприлюднення остаточних результатів виборів. Але якщо говорити про минулий склад, то він був неспроможним. Здавалося, що зусилля депутатів були спрямовані на те, щоб ставити «підніжку» уряду. Зокрема, це було видно на прикладі схвалення Верховною Радою законів щодо вступу до СОТ.
— Яка урядова конфігурація користуватиметься найбільшою довірою на Заході?
— Відповідь проста — надії Заходу пов’язувалися з «помаранчевою» коаліцією. Чи можлива вона? Попередні результати дозволяють це зробити. Але також вони дозволяють створити й інші формати коаліцій...
— Яким буде ставлення західних урядів до цих «інших форматів»?
— Західні столиці давно усвідомили (зокрема, на прикладі країн Балкан), що давати оцінку тим чи іншим урядам можна тільки за реальною діяльністю.
— У вас є якісь побоювання з приводу розвитку ситуації в Україні після виборів?
— У мене були побоювання спочатку, щоб не сталося якихось масштабних негараздів під час виборів. Були, наприклад, складності технічного характеру. Але приємно те, що ці вибори були найбільш вільними й демократичними за весь час існування незалежної України. І це великий позитив. Інших побоювань у мене немає.
— За всієї схожості «революційного» шляху України й Чехії де все-таки Київ, можливо, повернув не в тому напрямку?
— Я гадаю, що Україна згаяла багато часу на початку 1990-х років. Найбільша різниця між Чехією після оксамитової революції та Україною після 1991 року полягає в тому, що Україна на початку своєї незалежності не робила майже нічого для своєї трансформації й втратила консенсус у суспільстві. Якщо брати за точку відліку помаранчеву революцію, то можемо спостерігати те ж саме. Після оксамитової революції в Чехії спостерігався суспільний консенсус близько трьох років. В Україні він виявився недовготривалим. У цьому найбільша різниця. Консенсус не проіснував настільки довго, щоб були укріплені певні напрямки розвитку.
— Цей час втрачено остаточно?
— Втрачено той етап, під час якого можна було здійснювати значні реформи. В Україні бракує згоди в суспільстві. Мені здається, українські громадяни пов’язували величезні очікування з незалежною Україною. Вони чекають уже 17 років. Багато хто з них вважає, що нічого доброго для них ще не було зроблено. При цьому український народ треба дуже цінувати за те, що він поважає демократичні інститути своєї країни, про що свідчить велика явка на виборах — близько 70%. У Чехії давно цього не було. Політикам треба менше обіцяти, а обіцяне послідовно реалізовувати.
