Богдан ОСАДЧУК: Не треба кричати про загрози Росії. Треба працювати
Богдан Осадчук — відомий в Європі історик, політолог, публіцист. Він працював кореспондентом однієї з найвпливовіших європейських газет — швейцарської «Neue Zuercher Zeitung», також був співробітником легендарного польського журналу «Культура», який заснував у Парижі 1950 року Єжи Гедройц. У серпні минулого року Богдану Осадчуку виповнилося 85 років. Життєвий досвід дозволяє йому глибоко аналізувати події в Україні — з історичної перспективи, з геополітичним баченням ситуації. Уже 55 років Богдан Осадчук живе в Берліні. За останніми парламентськими виборами Богдан Іванович спостерігав в Україні. Побувавши в гостях у «Дня», він поділився своїми думками щодо поствиборчого розвитку держави.
ВІДХІД ВІД ПОЛІТИЧНОЇ РОМАНТИКИ
— Про які зміни в українському суспільстві, на вашу думку, свідчать результати виборів?
— Вони свідчать про політичне оживлення суспільства. У певній мірі про те, що досягнення помаранчевої революції не змарновані. Зрілість громадян видна, хоча б, з критичного ставлення до влади. Величезним прогресом є те, що вперше в Україні відбулися вибори, коли влада не втручалась у сам процес і не диктувала, як повинен голосувати виборець. Це вже інше суспільство, хоча його, поки що, не можна назвати однозначно демократично зрілим. Від революції дотепер пройшло мало часу. Якби вона розгорталася, визрівала так само довго, як це відбувалося в Польщі за часу «Солідарності», то можна було б очікувати на виникнення тих політичних, громадянських структур, які були б спроможні контролювати революційні вимоги. Однак наслідки революції в Україні помітні. Передусім в іншому ставленні суспільства до політичних справ.
— Наскільки є важливим «колір» майбутньої урядової коаліції? Яким вимогам вона має відповідати?
— Я не думаю, що «колір» є важливим. Звісно, як на мене, було б добре, аби коаліція була сформована з тих сил, які були основою революції. Вони для великої частини суспільства є символом. Отож, якщо дивитися з погляду романтика, то колір мав би бути помаранчевий. Але ситуація вимагає того, аби ми позбулися романтичних поглядів і шукали реального виходу із кризи. Як станеться насправді? Подивимося.
— Віктора Ющенка багато критикували за те, що він припустив помилки при формуванні першого уряду. Чи є загроза того, що вони будуть знову повторені?
— Помилки були. Україні потрібен уряд із фахових людей, професіоналів. При всіх симпатіях, з якими ставляться до Юлії Тимошенко не лише в Україні, але й за кордоном, існують великі застереження щодо неї. Із одного боку, це її схильність до популізму, з іншого — мала фаховість у конкретних справах.
ЧАС НЕДОЗРІЛОГО «КАПІТАЛІЗМУ»
— Доводилось чути, що на цих виборах переміг популізм, і це стосується не лише згаданого вами політика...
— Популізм — хвороба української політики. На цих виборах, дійсно, не було змагань програм, а були змагання між постатями. Це є доказом того, що українське суспільство не є громадянським і не має вироблених політичних структур, які б конкурували між собою. Значна частина партій побудовані на піску. Демократія ж ґрунтується на конкуренції між програмами. Громадяни мусять вибирати ті програми, які більше відповідають їхньому баченню.
— Чимало експертів передбачають, що післявиборна ситуація в Україні буде доволі нестабільною. Що варто зробити, аби ці прогнози не справдилися?
— Гадаю, що інструмент президентства міг би стати гарантом проти нестабільності. Багато залежатиме від активності позиції Президента, від того, чи зуміє він протистояти загрозі. Не останню роль відіграватиме суспільство. Цей етап — також випробування для громадян. Громадянське суспільство своєю позицією й критичним ставленням може протистояти багатьом викликам. Мобілізувати громадян мали би засоби масової інформації.
— Останні вибори в Україні були чи не найдорожчими за всю новітню історію країни. Про які тенденції свідчить така розкіш на тлі збіднілого населення?
— Можу лише сказати, що багата Німеччина на останніх виборах витратила значно менше коштів, ніж Україна. Принаймні, «передвиборного» багатства німецькі політичні сили не демонстрували на стільки масштабно. Німецька політична агітація характеризується колосальною ощадливістю. Це свідчить про недозрілість і слабкість українського «капіталізму». Українські «капіталісти» — багаті, а витрачають гроші не там, де треба. Краще б вони йшли на спорудження шкіл, лікарень, доріг...
ЄС НЕ ЗМОЖЕ ВІДМЕЖУВАТИСЯ ВІД УКРАЇНИ
— Міжнародні спостерігачі одностайно визнали українські вибори демократичними. Які зовнішньополітичні шанси відкривають такі оцінки?
— Шанси дуже великі. Захід дуже боїться дестабілізації на Сході — у Росії, в країнах Центральної Азії, в Грузії... Україна має запроваджувати реформи, здійснювати подальші кроки в цивілізаційному зближенні з Європою, пристосовуватися до економічних структур в Європейському Союзі. Тоді, я думаю, Європа не зможе відмежуватися від України. Створення нової залізної завіси неможливе. Дійсно, у деяких впливових європейських державах, наприклад, у Франції та Німеччині — сильні проросійські тенденції. Але вони зараз не дуже репрезентативні. «Газова війна» й внутрішня політика В. Путіна лякає людей. Такий погляд формується завдяки тому, що до Європарламенту увійшли країни Центральної Європи, які колись входили до соцтабору. Саме тут твориться нова сила, яка протистоїть старим настроям. Ми повинні це використовувати. У якому смислі? Нам не потрібно кричати про те, що Росія чимось загрожує. Потрібно просто працювати. А на Заході потім самі дійдуть до розуміння, хто й чого вартий. Важливу роль відіграє інформаційна робота. Нова влада, схоже, не сильно дбає про це. Мені відомо, що після помаранчевої революції частина кореспондентів, яка дуже позитивно писала про Україну, хотіла залишитися в Києві й далі працювати. Але представники влади часто не хотіли зустрічатися з ними. Тому зараз практично немає акредитованих закордонних кореспондентів в Україні. Чому досі не створено українських інститутів культури в інших країнах? Польща має три таких структури в Німеччині. Там відбуваються виставки, дискусії. Дуже важливо репрезентувати українську культуру, інтелект за кордоном.
— Як Україні вибудовувати свої відносини з Росією? Чи зміняться вони після виборів?
— Я думаю, що на цих виборах російський чинник був мінімальним порівняно з тим, що було на президентських виборах. Це доказ того, що росіяни все-таки стали поважати Україну. Таке ставлення треба розбудовувати, розвивати рівноправний обмін. Ставити наголос на регіональну співпрацю в рамках рівноправності й партнерства. Це може корисно впливати на проросійські тенденції в Україні. Треба показати, що ми не відгороджуємося від Росії ворожою завісою. Але відносини мають будуватися на рівноправних засадах.
