Про особливості співпраці з Iраном

Днями в Україні відбувалася XIII Нарада керівників закордонних дипломатичних відомств нашої країни, під час якої наші посли спілкувались із українським керівництвом, відвідали Авдіївку. «День» скористався можливістю поспілкуватися з Послом України в Ісламській Республіці Іран Сергієм БУРДИЛЯКОМ. Розмову розпочали з враження українського дипломата від наради послів, у якій він вдруге брав участь.

«НАЙБІЛЬШЕ ЕМОЦІЙНО ЗАПАМ’ЯТАЛАСЯ ПОЇЗДКА НА ДОНБАС»

— Наради послів у нас зазвичай проводяться раз на два роки. Як правило, це три дні навантаження, здебільшого ми слухаємо. Хоча цього року була така цікавинка. Серед нас провели соціологічне опитування на тему, як ми працюємо з кадрами і як про нас відгукуються люди. Також було тестування.

Зазвичай до нас приходять лідери держави, плюс у нас, як правило, відбувається свій гамбурзький рахунок із міністром і з президентом у закритому режимі. Бо є частина для преси, а також серйозна частина, де ставляться конкретні завдання. Підсумовуючи, можна сказати, що був нормальний насичений режим.

Але найбільше емоційно запам’яталася поїздка на Донбас. Ми побували в Авдіївці, причому летіли військово-транспортним літаком до Чугуєва, потім чотири з половиною години їхали автобусом на передову до Авдіївки. Там зустрілися з президентом, побачилися з людьми, а також їздили на командний пункт, де відбулося поглиблене спілкування з військовими. І відповідно до дому добиралися тим самим шляхом у зворотному напрямку. Ми виїхали о сьомій годині ранку з МЗС і повернувся я додому наступного дня о п’ятій годині ранку.

Емоційно було сильне враження. Одне, коли ти теоретично щось на пальцях намагаєшся розказати. Так у тебе є інформація, дані, статистика. Все це — правильно. Але краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому ми їдемо не просто озброєні новими знаннями, а реально озброєні певними бурхливими емоціями щодо подій, які насправді відбувають на Донбасі. Це особливість саме цьогорічної наради.

— А як щодо належної фінансової підтримки дипломатичної служби, чи отримуєте ви її?

— Абсолютно чесно скажу вам, ми з вами не перший раз спілкуємось, у мене фінансових питань не було і минулого разу. В мене були кадрові питання, які вже майже закриті. Хоча брати Азію та Африку — це серйозна проблема. Навіть якщо є люди, то не завжди вони фахові як дипломати. Потрібен певний час, щоб людину навчити, а вчити немає коли, бо це реальна робота. В міністерстві не завжди є люди з такими мовами.

«ДИПСЛУЖБА НЕСЕ НА СОБІ ДУЖЕ КОНКРЕТНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ЩОДО ЗАХИСТУ НАЦБЕЗПЕКИ УКРАЇНИ»

— На нараді Петро Порошенко заявив, що в президента є два крила — Збройні сили і дипломатична служба. Як ви сприймаєте це?

— Будь-який президент спирається на ці два крила. Реально, ви розумієте, що ми ведемо бойові дії з ворогом. І це реальна війна, реальні люди гинуть, реальні підстави, напади і загрози. І я все це на собі знаю. В мене така країна, де товарищі росіяни дуже активно працюють. І цей реальний ворог, із яким ми маємо сьогодні справу, є набагато сильнішим від нас. Тому суто військові заходи без дипломатичних не в змозі повністю переломити ситуацію.

Отже, президент абсолютно чітко сформулював конкретну ситуацію. І дипломатична служба несе на собі дуже конкретне навантаження саме щодо захисту національної безпеки України.

У даному випадку це термін, а не поетичний фразеологічний зворот.

«КЛЮЧОВЕ ЗАВДАННЯ — ЦЕ ВТРИМАТИСЯ НА ТИХ ПОЗИЦІЯХ, ЯКІ В НАС Є В ІРАНІ»

— До речі, які вам завдання ставили президент і прем’єр-міністр?

— Мені, на жаль, з боку уряду чітких завдань, що я маю робити в Ірані, поставлено не було. Інша річ, що в мене були зустрічі ще весною цього року в міністерстві. Я спеціально приїздив у Київ і саме тоді були поставлені чіткі завдання. Не всі є речі, які слід виносити на загал. Але ключове завдання — це втриматися на тих позиціях насамперед економічних, які в нас є в Ірані.

Адже реально за результатами минулого року, враховуючи те, що торгівля з Іраном відбувається через треті країни, торговий оборот сягає від 1,3 до 1,5 млрд доларів. До речі, цифру 1,5 млрд доларів називають іранці. І на мою думку, така цифра є реальною.

95% нашого експорту становить продукція агропромислового комплексу. Це кукурудза, соя, соняшникова олія, шрот, корми.

Ця продукція не підпадає під санкції, питання в іншому, як гроші сплачувати за це.

— Отже, досі існує проблема платежів, про що ви говорили в інтерв’ю два роки тому...

— Так. Але іранці виходять із цікавими пропозиціями щодо розв’язання цієї проблеми. Зважаючи, що найбільш зацікавлений у Ірані державний орган це міністерство агропромислового джихаду, то питаннями розрахунків опікується його фінансова служба — Банк Кешаварзі — сільськогосподарський банк Ірану. Цей банк і міністерство реально налаштовані на співпрацю, і їхні експерти вже були тут. Ми очікуємо президента банку, щоб відкрити в Україні цей іранський банк.

«ІРАНЦІ ГОТОВІ ЗАКРИТИ ЗА ГРИВНІ БІЛЬШІСТЬ НАШИХ ПОЗИЦІЙ У ПОТРЕБАХ ПО ЕНЕРГОНОСІЯХ»

— Що саме пропонують іранці і в чому полягає наш інтерес?

— Вони пропонують постачати в Україну в разі неможливості постачання сирої нафти, бо це підпадає під санкції США, продукти переробки, дизельне паливо, мазути, бензин. Ба більше, вони готові взяти в нас завод НПЗ, і навіть побудувати такий завод.

На першому етапі іранці постачатимуть продукти нафтопереробки: дизель, бензин, причому за гривні. Таким чином ми заощаджуємо валюту. Ці гривні йтимуть у цей банк, який інвестує або купує, або видає якісь позики на оренду землі, іншими словами активно працює в сільськогосподарському комплексі в нас — за гривні.

Ба більше, іранці готові закрити за гривні більшість наших позицій у потребах по енергоносіях. Продавати нафтопродукти за дешевою ціною всім навіть дрібним сільськогосподарським підприємствам і закуповувати в них сільськогосподарську продукцію, а не за топ-цінами в агрогігантів.  

І ця схема реальна. Інша річ, що тут є момент якраз того, щоб працювати з нашими партнерами, союзниками ставити питання перед США, щоб все-таки ця схема могла працювати в тих реаліях, які сьогодні є.

— Ви хочете сказати, що це питання на пряму з іранцями не можна вирішити?

— Ця проблема стосується не лише України, а й Європи. Подивіться, який тиск чиниться на Індію, Японію та Південну Корею. Тому це проблема, яка сьогодні існує в міжнародних відносинах. Це не виключно проблема України. І вирішувати нам треба, на моє переконання, з урахуванням досвіду, який, наприклад, є в Євросоюзу. Можливо, це не досконалі заходи Європи, але такі заходи є реальними. Йдеться про європейський контрсанкційний план. Нам треба дивитись, як вирішують питання наші партнери, маючи на увазі насамперед, наголошую, власні національні інтереси. Ми маємо вивчати досвід, і хай вони враховують своє, а ми своє.

«У НАС УЖЕ ДАВНО Є СТРАТЕГІЯ ЩОДО ІРАНУ, ЯКА ДУЖЕ ПРОСТА...»

— Я бачу повідомлення агентства ІРНА, в якому йдеться про заклик Ірану відреагувати на американську односторонню політику. Чи формували ми якусь позицію на цей запит Тегерана?

— У нас є позиція і давно сформульована і яка є правильною. Якщо ми щоразу формулюватимемо нову стратегію, то в нас буде 20 стратегій на рік. Тому коли мене запитують, чи маємо вироблену стратегію щодо Ірану. Я кажу: ні, зараз немає. Мені кажуть: як? Я відповідаю, що в нас вже давно є стратегія щодо Ірану, яка дуже проста:

1. Іран та Україна є дружніми державами.

2. Жодна третя країна не має впливати на наші двосторонні відносини.

Просто треба виконувати те, що сформульовано.

3. Іран у стані забезпечити енергетичну безпеку України, а Україна може забезпечити продовольчу безпеку Ірану. А це для них питання номер два після забезпечення оборони, як і в нас. Забезпечення продовольчої безпеки для них є надважливим, як для нас забезпечення енергетичної безпеки.

ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ІНТЕРЕС ЧЛЕНСТВА В ЕКОНОМІЧНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ «ІНДІЙСЬКИЙ ОКЕАН — ЧОРНЕ МОРЕ»

— Серед повідомлень помітив пропозицію нашого міністра Володимира Омеляна щодо залучення Ірану для розвитку інфраструктури в нашій країні... Що скажете на це?

— Я не впевнений, що іранці у складних умовах будуватимуть якусь дорогу. Треба називати речі своїми іменами. Інша річ, якщо дійсно іранці входять у наш ринок із банком, із пальним, чому б ні. Ми можемо поставити завдання перед будь-яким інвестором соняшником засадити пів-України і потім продати, а завтра не відомо, що з цією землею наші внуки робитимуть. Шановний, заходиш, будуй інфраструктуру, створюй робочі місця.

Ми маємо не просто торгувати, а думати про завтра. Світ прямує в шостий технологічний уклад, а ми залишаємося, вибачайте купив-продав — на рівні третього, то давайте хоча б переходити в четвертий — поглибленої виробничої кооперації.

Повертаючись до теми інфраструктури хочу звернути увагу на підписання транскаспійської угоди щодо Каспію. На моє переконання, ми бачимо, що в межах величезного континентального простору активно працює ШОС, БРІКС, створюється транспортний коридор. Тому вирішення питання щодо Каспію — це не лише можливість газову трубу будувати, але це водночас створює нормальне середовище для кровоносних судин, для транспортних коридорів: Південь — Північ, Новий шовковий шлях, Індійський океан — Чорне море. До речі, ми передали всі матеріали і Іран не проти, щоб ми були членами цієї економічної організації «Індійський океан — Чорне море», де тримають депозитарій болгари. Для нас це можливість бути не осторонь тих процесів, що відбуваються, а бути в процесах. Ось що важливо.

Також хочу звернути увагу на таке питання. В нас сьогодні є проблема необгрунтовано високого відсотка (майже 50%) відмов із відповідних служб України у візах для іранців. Ми створили цього року візовий центр, але він не вирішує питання видачі віз, а лише спрощує подання документів.

Є випадки, що навіть дворічним дітям відмовляють у візах. Треба ж подумати, як це впливає на імідж країни, хіба всі ці люди — дворічна дитина та його мати — терористи. Це ненормально, що в нас такий високий відсоток відмов у видачі віз. Я ставив це питання і вважаю, що це нездоровий момент. Чому ми обмежуємо для іранців можливості відвідати Україну?

«В ІРАНІ МИ ПЕРЕБУВАЄМО ПІД КОЛОСАЛЬНИМ ТИСКОМ З БОКУ РОСІЇ»

— До речі, як у іранських ЗМІ подається інформація про Україну, бо на англомовному сайті ІРНА, я бачив, що новини про Україну транслюють із Москви?

— Реально в Ірані ми перебуваємо під колосальним тиском із боку Росії. В іранців — у істеблішменті та в народі — історично склалася недовіра до Росії. Багато хто там пам’ятає про 1946 і 1947 ріки, коли Сталін створював незалежний Азербайджан. Там стільки народу загинуло. Іранці пам’ятають, як їх кинули росіяни після запровадження санкції. Схожа ситуація була два роки під час наступу у Сирії під Пальмірою, росіяни підставили іранців.

Але є реальна сьогоднішня ситуація. Іран та Росія сьогодні союзники. Десь вони супротивники, а десь союзники.

Ми не можемо конкурувати в Ірані з ЄС, який поставляє «Аеробуси» та інше високотехнологічне обладнання. А з росіянами ми весь час стикаємось у одному сегменті: залізничні колії, локомотиви, авіація: в нас «Антонов», а там «Суперджет». Для них ми є конкурентами, і тому, звичайно, вони вимагають від іранців, щоб ті усунули нас. Але неймовірними зусиллями завдяки нашим друзям у Меджлісі нам вдається два роки утриматися на плану попри шалений тиск Росії. Росіяни вимагають від Ірану визнання Криму, як це зробила Вірменія. Такий парадокс: Іран — військовий союзник Росії, але не визнає анексію Криму.

«НАМ ГОЛОВНЕ НЕ ЕПАТАЖ, А СПОКІЙНА, СЕРЙОЗНА, ВДУМЛИВА РОБОТА»

— На сайті посольства вказано, що останній візит президента Ірану до України відбувся 2002 року. Чи варто якось інтенсифікувати діалог і довести до того, щоб відбулася зустріч глав наших держав?

— Думаю, що наше головне завдання в умовах санкцій втримати той діалог, який є. Давайте будемо реалістами. Не треба нам протиставляти себе усьому зовнішньому світу. Ми дружимо з Іраном, у нас нормальне спілкування. Нам потрібен діалог на парламентському та міністерському рівнях. Мій учитель колись казав: дипломат як лікар головне не зашкодити. На мою думку, завдання дипломатичної служби — це створення сприятливих умов по лінії кордонів і за лініями зовнішніх кордонів України задля проведення реформ і забезпечення стабільного внутрішнього розвитку держави. І тут нам головне не епатаж, а спокійна, серйозна, вдумлива робота. Президентський візит у ідеалі, і так повинно бути, — це є завершення певної роботи з підготовки цілої низки угод і домовленостей, які фіксуються під час візиту.

Нам треба провести сьоме засідання Міжурядової українсько-іранської спільної комісії з економічного та торговельного співробітництва. І це, на моє переконання, сьогодні набагато важливіше, ніж якісь політичні візити. Нам потрібен нормальний зовнішньополітичний прагматизм.

— А як щодо культурного діалогу між нашими країнами?

— 28 серпня в Тегерані відбулось урочисте відкриття Днів культурного діалогу між Україною та Іраном, приурочених до відзначення 27-ї річниці Незалежності України та 100-річчя відновлення Української державності. Зокрема Посольство України в Ірані у співпраці з центром «Книжкове місто» провело Українсько-іранський літературний вечір, де громадськості були презентовані переклади перською мовою повісті українського письменника Івана Семеновича Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я» і збірки віршів сучасного іранського поета І.Баграмі українською мовою. Ми також хочемо показати кілька фільмів з проблематики кримських татар і Голодомору. 

ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ДІМ І КАФЕДРУ УКРАЇНІСТИКИ В ТЕГЕРАНІ

— А як розвивається ситуація щодо створення Українського дому чи кафедри україністики в Тегеранському університеті?

— Ми ведемо переговори щодо створення кафедри україністики. Інша річ, що ми покладали великі надії на мій рідний, де я сам викладав, Лінгвістичний університет. Але, на жаль, як кажуть, гора народила мишу. Тепер ми переключилися на Київський університет Шевченка. Побачимо чим усе це закінчиться. З іранського боку питань не було. Вони були готові і давали приміщення.

Щодо Українському дому схожа ситуація. Іранці надають приміщення, але питання для української сторони, де взяти експозиції, як їх привести і за які кошти. Окрім того, якщо люди працюватимуть, то хто оплачуватиме їм і хто сплачуватиме за комунальні послуги.

— А хіба немає наших компаній у Ірані, щоб взяти на себе витрати з утримання Українського дому?

— Сьогодні багато серйозних компаній, на жаль, ідуть із іранського ринку. Якщо раніше деякі компанії були зацікавлені і нам допомагали, то зараз немає сенсу до них звертатися, бо вони припинили своє співробітництво. Такі реалії, які від нас не залежать.

«Є УНІКАЛЬНІ ШАНСИ І МОЖЛИВОСТІ ЗАЛИШИТИСЯ НА ІРАНСЬКОМУ РИНКУ, І НАВІТЬ ЗАКРІПИТИСЬ»

— Днями президент Ірану Рухані заявив, що його країна повинна використати запроваджені США санкції як можливості для розвитку країни. Що ви думаєте про це і як Україна може цим скористатись?

— Я теж вважаю, що для нас сьогодні складається цікава ситуація. Два роки тому, коли я приїхав послом, ми відновили політичний діалог, у нас прекрасні контакти. Все це добре, але вони не розглядали Україну, крім сільського господарства, як щось для них цікаве. Іранці були налаштовані на Європу, Францію, Німеччину, вважаючи, що, завдяки великим запасам нафти, вони зможуть купувати технології. 

А нині вони зовсім по-іншому дивляться і нас, і на те, що ми виробляємо. Питання в тому, як і наскільки ми зможемо скористатися цим. Так, це виклик, але це і можливості. Завжди виклик несе за собою можливості. Я вважаю, так, складно, але є унікальні шанси і можливості залишитися на цьому ринку, і навіть закріпитись, якщо розумно все повести. Багато чого залежить від нас.

Якщо ми будемо бігати і ховатись від іранців, то ми втратимо не лише цей 82-мільйонний іранський ринок. Іран це — Сирія, Ірак, Ємен, Ліван. Тому ми можемо втратити ринок майже на 130 — 150 млн людей. Цей ринок співрозмірний із російським. Ба більше, якщо ми підемо звідти, то повернутися буде важко.

Тому завдання сьогодні бути мудрими, як змії, і кроткими, як голуби. Залишитись на ринку і потихеньку нарощувати наші можливості, розглядаючи цю ситуацію, з одного боку, як виклик, а з другого — як вікно можливостей, що відкрилось для нас.

Сьогодні ми бажана особа на величезному середньосхідному ринку. Якщо два роки тому були не проти, емоційна різниця, то сьогодні вони хочуть нас бачити. І в нас є два варіанти: або ми розумно скористаємось, не переходячи «червоних ліній», але активно, або втратимо ринок на багато років.   

— Пане посол, а ви цю думку донесли президенту чи прем’єру?

— Дуже багатьом людям я цю точку зору доніс. А які висновки буде зроблено, це вже не моя компетенція.

«НОВИЙ ПОСОЛ ІРАНУ ГРАМОТНА І ЖОРСТКА ЛЮДИНА З ТОЧКИ ЗОРУ ВІДСТОЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ»

— До речі, що ви скажете про нового Посла Ірану в Україні Мохаммада Вехешті Монфареда?

— Я його знаю, він грамотна і жорстка людина щодо відстоювання національних інтересів. При чому йдеться не жорсткість в емоційному плані, а в плані послідовності. Це гарна кандидатура, розумна, поміркована і трішки флегматична Між іншим, колись він був тимчасовим повіреним в Україні, майже півроку. До цього він був послом у Казахстані, начальником управління у справах Росії, а також країн Східної Європи, України, Молдови та Білорусі. Ми з ним познайомились, коли він був нашим куратором.