«Золотою підковою» України

ПАЛАЦИ, ХРАМИ, СЕЛА

Після Олеського замку прибуваємо до Підгородецького. Це укріплений палац XVII століття. Зараз він, прямо скажемо, укріплений так собі. Справляє враження чогось украй запущеного.

Був тут і Президент Ющенко. Дуже захоплювався архітектурою. Але грошей особливо не підкинув. А треба аж шість мільйонів доларів. Відновили лише дах. З правого боку на ньому атлант тримає золоту кулю. З іншого боку — такий самий атлант без нічого. Куля йому поки що не дісталася...

Зайшли до місцевого діючого храму. Дуже ефектна, гармонійна будівля. Відчувається й особлива атмосфера, притаманна справді релігійним місцям.

Якраз відправляли службу. Після неї, просто в храмі, священик привітно привітався з нами і сказав, що церква абсолютно поділяє ідею зміцнення союзу Сходу і Заходу України та благословляє цю ідею.

Храм цей відомий ще тим, що тут уперше відслужили панахиду по Тарасу Григоровичу Шевченку в далекому 1861 році.

На території храму — джерело. Над ним виліплений ангел. Поряд чашка. Можна випити чистої водиці. Хоч би який настрій ти мав, потрапивши сюди, під впливом цього місця миттєво стаєш умиротвореним...

Пізнім вечором автоколона прибуває до села Сасів. Машини оточила дітвора, наче дія відбувається в 20-х роках минулого століття. На відміну від тієї давньої пори, сучасні дітки знаються на автомобільних марках. Вони завзято почали обговорювати, яка краща. Патріархальна картина: пурпурно-жовтий захід, сільська церква й дітвора, яка обліпила автомобілі.

Оселили в Дитячому будинку. Потім нас відвезли на автобусах у ніч на турбазу, розташовану в лісі. Багаття, раки. Загалом усе було чудово і вокально-самодіяльно.

Сасів у пам’яті залишиться як напрочуд гостинне та мальовниче містечко!

СХІДНИЙ ВІТЕР

Наступного дня прямуємо до Золочева. Продовжуємо рухатися туристичним маршрутом «Золота підкова України»: Львів — Олеське — Підгірці-Золочів.

Унаслідок того, що це невелике провінційне містечко, мітинг з учасниками автопробігу біля пам’ятника В’ячеславу Чорноволу викликав набагато більше ентузіазму в населення, ніж, наприклад, у Львові. Тут наш приїзд — надзвичайна подія.

Побачивши логотип «Дня» на майках нашого екіпажу, неймовірно зрадів місцевий фотокор — Володимир Тухватшин (таке незвичайне прізвище він отримав від предків-татар). Виявляється, він у 2003 році став призером фотоконкурсу «Дня» за фото «Сумно». Тепер його власний портрет міг прикрасити картину «Весело». Фотограф передавав усілякі привіти керівництву та захоплення з приводу видання та чесного суддівства. Передаємо!

Мав він одне виключно особисте прохання: футболочку з логотипом улюбленої газети. Не могли не піти назустріч, тим паче, що в завдання видання входить підтримка талановитих місцевих кадрів. І дивлячись на щасливого Володю, було ясно: робота ведеться в правильному напрямі. Нас знають і цінують!

Екскурсію Золочівським замком знову вів незрівнянний академік Борис Возницький. Детально він зупинився на експозиції, присвяченій Аранті, — найдавнішій державі Євразії.

Він розповів, що вчений Анатолій Кифішин дешифрував таблички з Кам’яної Могили (це місце неподалік від Мелітополя, там ми були з журналістським автопробігом минулого року). Кифішин довів, що тексти ці — дошумерської цивілізації.

Коротше, ми тепер — найдавніші! Аранта — держава XII—VI тис. до н. е. Вавилон «лише» — IV—III тис. до н. е. Територія Аранти простяглася від Дунаю до Дніпра. А може, й далі — до Уральських гір.

Тут і простежується ще глобальніша ідея: Україна, після остаточного примирення своїх східних і західних регіонів, повинна пригадати, що ми, власне, на перетині Сходу та Заходу. Це чудово розуміли тутешні вельможі в XVII столітті. Поряд із Золочівським замком — Китайський палац.

Виявляється, в Європі в XVII—XVIII століттях так само, як і тепер, було серйозне захоплення Сходом. Будували альтанки, китайські зали й інше. Хорошим тоном було побудувати «кишеньковий» палац у східному стилі. Оформити відповідно і — хвалитися перед гостями «просунутістю».

Коли заходиш до цієї будівлі, перше, що впадає у вічі, — дві статуї легендарних китайських мудреців: Конфуція і Лао-Цзи, застиглих у повчальних позах. Отже, їхні повчання освічена українська знать не вважала зайвими.

Зі старих витворів цікава японська картина, виконана на дерев’яній основі. Там дотримувалися стародавніх технологій — матеріал «шліфували» в морі до півроку. Тому річ збереглася непогано. Використовують за японською традицією тільки три фарби: чорну, червону та золоту.

Але особливо мені запам’яталася сучасна річ, подарована музею в 2003 році індонезійським послом — панно «Історія Рамаяни». Барельєф вирізаний із суцільного шматка сандалового дерева.

У царевича Рами (що в перекладі «темний», так само, як і Крішна) злісний ватажок демонів — Равана — викрав дружину Сіту. Разом із царем мавп принц взяв в облогу місто супостата. Запропонували здатися. Равана відмовився...

Слухаючи індійський міф, спадає на думку аналогія з Троянською війною: дружину вкрали, облога міста. У біографії Рами є епізод, що нагадує сцену з «Одіссеї»: тільки Рама зміг натягнути лук бога Шиви, так само, як цар Ітаки — власний, повернувшись додому. Якісь грецько-індійські міфи вимальовуються. Недарма йшлося в статті «Дня» за 11 червня «Як виникають міфи» про безперечну схожість старослов’янської, європейських та індійських мов. І герої легенд близькі: за характером і подвигами.

На панно зображена сцена після перемоги, всі задоволені: на колінах принца у хтивій позі сидить Сіта. Ватажок мавп, дивлячись на возз’єднану після поневірянь парочку, ніяк не може нарадуватися. Робота — шедевральної майстерності.

У дворі Золочівського замку на нас чекав сюрприз — зловісний величезний камінь у формі серця з незрозумілими буквами. З ним у Возницького пов’язана чергова історія.

Борис Григорович почув, що біля села Новосілки Львівської області, в тамтешньому яру, є якась плита, що породжує безліч чуток. Селяни поодинці до того лісу не вирушали: за повір’ями, вважалося, що одразу вскочиш у халепу. Звісно, Возницький не міг не вирушити на пошуки цього джерела бід.

Виявилося — брила значних розмірів із загадковими написами. Між буквами — крапки, тому фахівці досі не прочитали цієї шифровки.

Форма каменя дозволяє екскурсоводам фантазувати на тему фатального кохання. Щось на зразок легенди про собаку Баскервілей. Або історія в дусі Ромео і Джульєтти...

У ГОСТЯХ У КОЗАКІВ

Після нагнітання страхів нас запросили представники громадської організації «Галицька Січ» імені Петра Сагайдачного покуштувати справжнього козацького кулешу. Після закінчення трапези ми подивилися фільм, що розповідав про львівських ентузіастів козацького руху.

Взагалі у Львові козаків, як оповіли герої кіно, не люблять. Це територія радше готичної, а не степової, вільної вдачі. Проте місцеві шанувальники козацтва побудували копію козацької чайки і, назвавши її «Пресвята Покрова», здійснювали вояжі до Франції та Голландії, де екзотичним виглядом викликали фурор. Чайка потрапляла в шторми, але з честю виходила iз суворих випробувань.

До речі, ці ж козаки брали участь і в мітингу біля пам’ятника В’ячеславу Чорноволу. Одягнуті вони були колоритно. І хоча їхній лідер був із нестатутною бородою, але золотом розшиті камзол і хутра (незважаючи на спеку!) — одразу приваблювали роззяв. До того ж хлопці здійснювали оглушливі постріли газетними пижами, додаючи мітингу доречної театралізованості...

Розпрощавшись із Золочівською публікою, караван вирушив до Тернопільської області.

Про парадоксальну символіку козацтва, виявлену в музеї «Зборівська битва», про страхіття, показані та розказані в тернопільському «Музеї політв’язнів» і про чарівну експозицію видатного українського художника Івана Марчука — читайте в наступному п’ятничному номері.

Організатори автопробігу:
фонд «Cхід — Захід разом», Всеукраїнський автомобільний клуб журналістів, фонд «Журналістська ініціатива».

Спонсори:
AsMAP (асоціація міжнародних автомобільних перевізників), страхова компанія «Універсальна», мінеральна вода «Моршинська», «НАФТОГАЗ Україні»