Жовтий підводний човен у помаранчевому морі

ПРОВІДНИК

Звісно, донецький лідер налякав киян. Саме страх породив сміх. І став першоімпульсом для творчості. Це сотні анекдотів на тему яйця, які були вкинені в інтернет. Інтернет відіграв провідну роль у оранжевій революції. Це те джерело інформації, яке не можна контролювати або піддавати жорсткій цензурі.

В інтерв’ю нашій газеті відомий сатиричний письменник Володимир Войнович сказав колись, що вже навряд чи можливе повернення до диктатури (маючи на увазі комуністичну), оскільки такий режим передбачає цензуру. Пригадаймо, радянські номерні копірайтери, друкарські машинки, всі потенційні «поширювачі зарази» мусили «перебувати» на обліку. Тоді самвидав був провідником «бунтівничих» творів. А зараз — інтернет, на який поки що одягти технологічний намордник неможливо.

Унаслідок «невідключеності» мережі перекрити небажані для політиків потоки інформації нереально.

Перед першими виборами інтернетом блукали копії фальшивих бланків, попередження про неточності в написанні прізвищ тощо. Тим, хто не мав доступу до комп’ютерів, передавали інформацію усно.

Проте своєю «живою» телепоявою Віктор Федорович настільки налякав зазвичай інертних громадян столиці, що примусив їх прожогом вискочити на вулиці (Ющенко благав би — не вийшли), а також дав поштовх для нескінченних пародій, які за феноменально короткий термін (буквально два-три дні) заполонили інтернет.

З’явилися десятки розміщених в інтернеті мультфільмів, пародій, переробок відомих шлягерів і навіть комп’ютерних ігор. Такий творчий бум не народжував жоден КВК!

Спочатку це були діджейські обробки промов провладного кандидата та його дружини. Віктор Федорович під електронні пасажі групи «Ера» був відвертим»: «За одну ніч ми вкрали золоті резерви країни, за це потрібно буде ще відповідати. Ну, я вам скажу, що Ющенко зробить все, що потрібно. Ющенко — так!» Це був сильний і надзвичайний крок — агітація одного кандидата за іншого.

Людмила Янукович повідомила в Донецьку про «оранжевий шабаш», який відбувається під (вона наспівала): «Ора-а- нжевое не-е-ебо». «Оранжевое небо» було акуратно вирізане з її історичного виступу, і тепер Людмила виспівувала на численних радіостанціях. Пірати одразу переписували це на диски й продавали на всіх ринках Києва.

НАОЧНА РЕКЛАМА

Реклама як комерційна інформація використовує для своїх «шкурницьких» інтересів різні художні мотиви. Так само безпардонно вона була поставлена на службу революції.

Наприклад, плакати з Глібом Жегловим. Кіногерой Висоцького в капелюсі та шкіряній куртці заявляє: «Лише МАСТ!», закликаючи цим купувати масло. Після того як «МАСТ» народні умільці заклеїли й замість нього охайненько вималювалося «Ющенко», герой «Місця зустрічі» почав агітувати за лідера «Нашої України».

На величезному скляному стенді з котиками й песиками біля метро «Арсенальна», які привертали увагу до «широкоформатного друку» та дивилися в очі випадкових глядачів із надією, через весь біл-борд було написане оранжеве «ТАК». Тварини, отже, також агітували за опозиційного кандидата. Але вершина цього постмодерного мистецтва мала такий вигляд.

У метро біля ескалатора на рекламних лампах-стендах була картинка, де використано біблійний сюжет про Мойсея, коли перед ним розступилося море.

За допомогою перевертання досягався вражаючий ефект: у центрі композиції йшов по піску чоловік у костюмі з дипломатом, а обабіч нього розступалося пінисте море. Людина натхненно крокувала вдалину! Зверху зазначалося: «Розміщення реклами».

Композиція, як кажуть, заграла новими кольорами, коли хтось приліпив мужику прямокутну оранжеву наклейку з написом «Свободу не спинити!». Діловий чепурун із дипломатом перетворився на революціонера. Та такого, що перед цим прапороносцем розступалося море (біло-синє), а в горизонт впиралася жовто-оранжева піщана доріжка. Коли працівники метрополітену віддирали «несанкціоновану» пропаганду, міцність клею виявилася така, що вирвати їм вдалося лише шматок, і ця наклейка стала ще більше схожа на майоріючий стяг!

Реклама з комерційного продукту стала ідеологічним!

Біло-блакитна сторона будувала свою рекламну кампанію на агресивних образах. Досить пригадати ролик, де крутився біснуватий апельсин із криками «Ганьба!», потім якийсь пан розрубував його навпіл і вичавлював сік. Жах! Але сміх перемагав лють!

МУЗИКА

А тепер про музичну частину.

Безумовно, безліч творів лідируючих рок-груп країни «Океану Ельзи» або «ВВ» почали інтерпретувати в революційному світлі.

Лірична героїня пісні Вакарчука «Вставай, мила моя, вставай», тепер була безпосередньо Батьківщиною, а давній хіт Скрипки «Політрок» сприймався як агітка.

Зрозуміло, революційний хіт №1, що звучав з усіх автомобілів і на багатьох радіостанціях — «Разом нас багато — нас не подолати!» групи «Гринджоли» (Івано-Франківськ). Гринджоли — санки на полозах, в які запрягають волів на Закарпатті. Подейкують, ця група зазвичай виконувала музику в іншому стилі. Вони зробили реп-обробку найпопулярніших лозунгів революції. І втілили «народну відповідь» Віктору Федоровичу: «Ми — не бидло, ми — не козли, ми України доньки й сини». Безумовно, це пісня-одноднівка, але так само безсумнівне й те, що останні півтора місяця це була найпопулярніша пісня в столиці, в центральних і західних районах. І вона вже ввійшла в історію.

Що стосується найзворушливішої пісні з серії «набігання сльози», то це, мабуть, «Ми йдемо» Марії Бурмаки. Приспів: «Ми йдемо! За нами гаснуть ліхтарі. Ми йдемо! Попереду вогонь. І ні про що не говори. Ми йдемо!» Не зрозуміло, щоправда, чому за нами «гаснуть ліхтарі». Адже не розбиваємо ми їх? Але загалом хапає за душу. Коли ця пісня звучала на Майдані в напружених ситуаціях, коли ще нічого не було ясно, вона реально підтримувала дух.

Російською мовою абсолютним влученням «в десятку» став радянський хіт 60 х років«Оранжевая песня». Саме її, ту, що стала гімном «оранжевого настрою», процитувала Людмила Янукович.

Зі старого запасу неслабо «заробила» «Перемен!» Віктора Цоя.

Багато творів української естради, які давно трохи набридли, «вистрілили» під час патріотичного підйому. Той самий Тарас Петриненко, крім «України», має ще безліч пісень із майже такою ж мелодією. У Петриненка, як у Юрія Антонова та композиторів індійського кіно, — одна мелодія на десятки пісень. Але завдяки силі згуртування народу навколо національної осі «Україна» Петриненка зазвучала свіжо. Без властивого їй офіціозу. Хоча якщо кількість пісень Петренека, що лилися з естради Майдану, перевищувала три, це починало втомлювати.

ПО РІЗНІ БОКИ БАРИКАД

Образ Святослава Вакарчука став невід’ємною частиною безлічі революційних картинок і ситуацій. Він не просто геніальний виконавець, яким був раніше, тепер він — національний кумир.

То Славу бачили на сцені Майдану, то він ішов попереду демонстрації, то ми бачили його, коли він сидів і курив на сходинках Верховної Ради. До любові, яку він викликав, тепер додасться повага до сміливості його вчинків.

Відповідно, інша сторона, ті, хто виступав за Віктора Федоровича, тимчасово втратять колишню популярність. Це насамперед Наталія Могилевська, Таїсія Повалій, «Скрябін».

Могилевська висловлювалася, що така її позиція. Але більшість слухачів вважають, що артисти на підтримку Януковича виступали виключно через фінансові міркування. Непрямо це підтвердили музиканти групи «Друга ріка», які вирішили покаятися. Мовляв, пробачте, через гроші, біс поплутав.

Лідери «Океану Ельзи» та «ВВ» стверджували, що вони виступали безплатно.

Ірина Білик, підопічна продюсера Нікітіна, виступила на підтримку Януковича. Його інший підопічний, Андрій Данилко, — єдиний із зірок зберігав цілковитий нейтралітет. Імовірно, побоювався втратити доступ до російського ринку. І все ж, мені здається, даремно він не ризикнув.

ЖОВТИЙ І СИНІЙ

Якщо говорити про світові тенденції в мистецтві, про оранжевий та синій кольори, то можна пригадати аналогічне втілення революції Дітей квітів — хіпі кінця 60-х в епохальному мультфільмі «Жовтий підводний човен «Бітлз».

Сюжет стрічки: сині Мініхи (зверніть увагу на колір!) захопили владу в такій собі казковій країні, винищивши там усі кольори, крім синього. Також вони заборонили грати музику, й країна перетворилася на глухоніму закам’янілу Синь. (Англійською blue — крім «синій», означає «сумний»).

Що стосується синього, то я взагалі люблю цей колір, але виходить, що він (як і всі) має два значення: небесне та земне.

Що ж до земного синього, то часто з цим кольором пов’язують смерть. Досить пригадати блакитний період у творчості Пікассо, навіяний смертю друга. Візьмімо примітивніший варіант: улюблений показ у багатьох американських бойовиках в’язниці як такого собі простору, заповненого синім кольором. І з цього погляду таке його прочитання є відображенням страху.

Духовний синій — це колір небес, він холодний, але чистий.

Оранжевий — колір активної радості.

Природно, що якщо знову довести все до логічного фіналу та перейти межі «позитив — негатив», той самий оранжевий як колір вогню може бути як зігріваючим (колір оселі, каміна), так і грізним — пожежа.

Невипадково протистояння Жовтого та Синього втілене в легендарному англійському мультфільмі. Отже, його короткий зміст.

Адмірал-посланець знаходить бітлів і просить їх визволити країну від синіх Мініхів. На боротьбу з Синню прибула ліверпульська четвірка на маленькому жовтому підводному човні (не оранжевий, але близько).

Пройшовши всі перипетії, вони нарешті знайдуть суворо охоронювані інструменти та своєю музикою проженуть синіх Мініхів. Чарівна країна оживе й засяє всіма фарбами.

Кульмінація мультфільму: втеча грізних синіх Мініхів стає безповоротною, коли Джон Леннон виконує пісню «Все, что нам нужно, — это только любовь»...

У політичному розумінні юне покоління Заходу програло тоді битву з дорослими. Не останню роль відіграв у цьому їхній інфантилізм, розбавлений наркотичними фантазіями (ЛСД і таке інше). Як відомо, в нашій ситуації оранжеві пропагували тверезість, щоб не змішувати ілюзії з реальністю. На відміну від синіх, які підігрівали ентузіазм горілкою. У кого світла голова — той сильніший.

Але основна відмінність революції Дітей квітів від Оранжевої — у нас не було явного конфлікту батьків і дітей. Символічним у 68 му виявився постріл поліцейського, коли один хіпі засунув у дуло його зброї квітку. У нас цей постріл не стався.

ДОКУМЕНТАЛЬНО-ХУДОЖНІЙ ШЕДЕВР

Як відображення цього «невистрілу» створений абсолютно унікальний ролик «5 каналу» під пісню «Воплів Відоплясова» — «Осінь». Його сюжет.

Народ на заклик Тимошенко рвонув штурмувати Адміністрацію Президента. Біля будівлі за щитами — спецназ, йде мокрий сніг, чорні шоломи засніжені. На забралах із пластику краплі води. І лише в одного міліціонера забрало підняте. Обличчя закрите маскою до перенісся, але його очі зі співчуттям дивляться на величезну масу жовто-оранжевих, втиснених у вузький канал Банкової. Його очі магнетизують. Оператор максимально наблизив карі очі бійця, в яких, здавалося, відбилося революційне місто.

У руках у людей аркуші з написами «Сьогодні ми разом». Невипадково незнаний автор (вказаний лише виробник — «5 канал») вихопив рядки з пісні Скрипки: «Що б не сталося не піду на крайнощі....»

Гітарне аранжування «ВВ» передає тривогу, яка лежала тоді на серці кожного. Коли нібито дві полярні сили зупинилися одна навпроти іншої. Але їх зв’язує щось більше, ніж полярність, їх зв’язує, що й ті й інші — люди.

Останній кадр — жовта вулиця, заметена снігом, на якій проступають білі літери «Ми разом!»

ДВІ СТИХІЇ

Вражає, звичайно, й те, що коли на одній стороні планети в день повторних виборів, 26 грудня, стався найсильніший позитивний зсув, на іншій частині Землі — величезний негативний. У прямому значенні слова — у вигляді зсуву земної кори й виникнення цунамі.

Після новин про оранжеву революцію екрани світу заполонили картинки лиха. Нібито в нашій дуалістичній системі все вимагає врівноваження. Якщо на Заході переміг колір Доброго Вогню, то на Сході — колір Злої Води.

І все ж хочеться вірити, що після всіх українських подій рівень свободи не лише для кожного з нас, а й для людства загалом на якийсь градус побільшав. Ось приблизно, як зараз температура за вікном. І ця «весна» знайде своє гідне відображення у вітчизняному мистецтві.