Юра з ялтинської набережної
Ці хлопці позували мені охоче. Вони йшли з тренування. Хочуть бути сильними. Як усі портові хлопчиська, юні ялтинці мріють про далекі походи на океанських лайнерах.
Юра про це і мріяти не сміє. І сфотографувати його не дозволила сестра. Чому? Просто ні, та й годі. Я впевнена: він погодився б (ми познайомилися ще минулого року і нині зустрілися, як «рідні»). Але в свої 16 років хлопчина повністю залежить від турботи близьких. Як завжди, чистенький, у білій футболці, він сидів в інвалідній колясці і, дивлячись на свої ноги в білосніжних шкарпетках, винувато мовчав.
Жили вони в Сімферополі. Юрі було дев’ять років, коли помер від інфаркту батько (він працював у залізничному депо, і серце рано вийшло з ладу). Через два роки попав під машину Юра — перебігав дорогу. Пошкоджений хребет прирік його на нерухомість. Мати, медсестра з мізерною зарплатою, не може забезпечити потрібне лікування. Школа, слава Богу, не кинула хлопчика. Вчителі займалися з ним удома. Так він закінчив дев’ять класів. Мріє працювати на комп’ютері. Але ще жодного разу (де вже йому?!) за комп’ютером не сидів.
До Ялти сім’я переїхала чотири роки тому. Хоч квартира маленька, i кутка відпочиваючим не здають, i Юрина сестра перебивається на тимчасових заробітках, жити тут усе ж таки легше. Завдяки курортникам з’явилося більше надії зібрати грошей на операцію.
— Минулого року мама домовлялася з Москвою. Але там дали термін на півтора місяця. Хіба за такий час збереш дві з половиною тисячі доларів? — каже Юра. — А дніпропетровські лікарі сказали: «Коли збереш дві тисячі, тоді й приїжджай!» Там дуже хороша хірургія. В інституті роблять відразу і профільну операцію, і пластичну. Ось, збираю...
— Як ти вважаєш, Юро, люди — добрі?
— Не дуже. Найдобріші — іноземці. Але взагалі добрі й погані є і серед них, і серед наших. Ось, наприклад, був у Ялті на гастролях Борис Моїсеєв. По телевізору він говорив, що багато жертвує бідним людям. А повз мене пройшов байдуже, лише мигцем кинувши погляд.
...За годину я виїжджаю з Ялти. Окрім моря та гір, у які я закохана, в моїй пам’яті залишиться інвалідна коляска на Ялтинській набережній і чистенький симпатичний хлопчина, що сподівається на диво. Скільки років йому доведеться збирати гроші на операцію? Операцію, яка допоможе йому стати на ноги й самому підійти до чудового теплого моря, що так гарно виблискує на південному сонці бірюзою? Як воно близько і як далеко...
