...Як ми ще раз полюбили країну

Уже котрий день поспіль ми не висипаємося. Чому? Та тому, що під час автопробігу кожен день — нове місто. Або два-три. У деякі приїжджаємо ввечері. Хочеться його запам’ятати. Півночі гуляємо його вулицями. А о 7-ій ранку — підйом. І пішли-поїхали. Караван поспішає. Кілька десятків машин вишиковуються в ланцюжок. І — вперед! — подорож триває.

Але потім звикаєш, втягуєшся, і це здається нормальним. Усі стають наполеонами, не тому, що манія величі, а тому, що сплять по чотири години на добу, як великий завойовник. Проте він прокидався щодня в новому місті, яке брав приступом, а в нашого автопробігу була, навпаки, дуже мирна місія, що видно з самої назви — «Схід — Захід разом».

У результаті того, що під час передвиборної кампанії між заходом і сходом України наламали багато дрiв, — автопробіг був одним із об’єднувальних знаків нового часу і до того ж передував парламентським виборам.

Оскільки сприяли розколу саме політики, цього разу вони й узяли на себе роль «латальників». Це представник заходу, депутат від Руху Ярослав Кендзьор і делегат сходу, депутат від Партії Державного нейтралітету Володимир Зубанов.

Обидва на численних конференціях присягалися у вічній любові одне одному та географічно протилежним регіонам. Методично перераховували заслуги сходу перед заходом і навпаки. І в символічній формі закріплялася між ними довічна дружба.

Така основна ідея подорожі, що відбувалася (і ще триває — до 9 липня) містами Житомир, Рівне, Луцьк, Львів, Тернопіль, Чернівці, Кам’янець-Подільський, Вінниця, Умань, Кіровоград, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Маріуполь, Донецьк, Луганськ, Харків, Полтава. Екіпаж «Дня» через обставини подорожував лише заходом — до Вінниці. Від цього дивовижного міста, яке славиться своїм вихідцем — лікарем М.І.Пироговим, ми й рвонули назад — у столицю. Але і цих вражень — вище даху.

У турі брали участь, крім нашої газети, «5 канал», «Гала-радіо», телепередача «Автоконтинент» («Ера»), ТБ «Новий Чернiгiв» та багато iнших ЗМI.

Цього разу вперше з технічних новацій двічі на день у прямий ефір вийшов «5 канал» (Ми зі співчуттям дивилися, як вони витягували та втягували після ефіру назад в автобус свою величезну білу тарілку-антену).

Постiйний організатор — Всеукраїнський клуб журналістів і фонд «Журналістська ініціатива (президент — Людмила Мех).

Генеральні спонсори: АSР, Страхова компанія «Універсальна». мiнеральна вода «Моршинська», «НАФТОГАЗ України».

МІЖ ТАБОРОМ І НЕБОМ

28 червня, в День Конституції ми стартували!

Пролітаємо Житомирську область, уздовж дороги — величезні м’які іграшки. Корови сусідують із тиграми. Біблійна гармонія. Поруч з іграшками — гобелени на християнськi теми. Підбір іграшкових тварин із ними таке строкате поєднання робив доречнішим.

Будинок-музей ракетного конструктора Сергія Корольова в Житомирі. Про його діяльність тут уперше дізналися з некролога 1966 року, настільки він був засекреченою особистістю.

Експонати в цьому будинку, де Сергій Павлович народився в 1906/1907 році, отримані від матері інженерного генія — Марії Миколаївни. Сам Корольов жив у Житомирі тільки до двох років. «І цього було досить, — заявив екскурсовод, — щоб місто Житомир нанесли на космічну карту світу».

Два роки (зрозумiло, вже старшим) Корольов провчився в КПІ, а потім перевівся до Московського Бауманського училища.

Він хотів особисто відчути навантаження, яке відчувають льотчики, оскільки переказ — це вже третє, а особисті відчуття — перше. Пізніше він завжди особисто був присутній на стартових майданчиках.

У 1933 перша радянська ракета досягла висоти 400 метрів. Світовий рекорд!

Нарком Михайло Тухачевський підтримав Корольова в його дослідженнях. Після особистого візиту до Сталіна була дана вказівка про створення реактивного інституту. Дві країни у світі займалися цією проблематикою: СРСР і фашистська Німеччина. У німців — головний конструктор фон Браун.

Корольов і Тухачевський пробивали цю ідею, а «головні кавалеристи» Будьонний і Ворошилов вважали, що ракети годяться тільки для феєрверків.

У 1937 Тухачевського розстріляли. Відповідно загальмувалися реактивні дослідження. Почалися репресії. Корольова у 1938 роцi заарештували. Стандартне обвинувачення: троцькістсько-зінов’ївська змова.

Мив золото на Колимі. Від цинги втратив зуби.

Під час Великої Вітчизняної одне з побічних досягнень радянської ракетної техніки — «Катюша» — чудово себе зарекомендувала. Але не вона, а страшне творіння фон Брауна — ракета ФАУ (в перекладі — «відплата») — зіграла позитивну роль у долі Корольова. Задіяти німці її не встигли, зате радянські фахівці розібрали на частини трофейну ФАУ. І тільки тоді зміркували, як далеко німці просунулися в ракетобудуванні. Тут і пригадали про Сергія Павловича. З кровоточивими ногами його вивезли до Москви. Трапилося це в 1944-му. Конструктор ще довго не був реабілітований. У музеї є фотографія, де він після звільнення: худюще квадратне обличчя, трагічна пустота в очах — це осад шести років таборів. Але губи стислі вперто. Корольов не зламався. Був створений ОКБ-1 у Калінінграді Московської області, тепер це місто називається Корольово.

У 1951 році з четвертої спроби космічна ракета нарешті виходить на орбіту.

Усі 12 космонавтів, яких Корольов проводжав у полiт, — повернулися живими.

Сам великий винахідник помер у віці 59 років — 14 січня 1966. Космонавт Комаров загинув у квітні 1967 — коли порушили залізне правило головного конструктора: випускати в космос людину після двох випробувальних польотів безпілотних апаратів цієї серії.

Мене вразили в музеї дві речі: одна — величезний, на півкомнати глобус, що стояв у кабінеті Корольова. А друга — його робочий стіл, над яким висить портретик однорічного Сергія Павловича житомирського періоду. Здається, він щойно народився й одразу сів за стіл — ракети вигадувати. Нічого дарма час гаяти!

ЄДНАННЯ МІКРО-ТА МАКРОКОСМОСУ

Навпроти будинку-музею Корольова інший витвір на всесвітню тему — Музей космонавтики. Створений наприкінці 1980-х. Головна iдея — «не забувати за залізом людину». Виняткове художнє втілення космічної ідеї. Простежуються ідеї зв’язку мікро- та макрокосмосу.

Полотна відомих майстрів у музеї подані в космічному трактуванні. Венера Боттічеллі примостилася зі своєю мушлею на місячному ґрунті. Неподалік від неї — по Марсу прогулюються єгиптяни. Адам і Єва — у міжгалактичному просторі. Усе зроблене з відмінним дизайнерським смаком.

Із «виробничих» експонатів тут є макет космічного корабля «Союз». У спеціальній кулястій капсулі лежать 9 міліграмів місячного ґрунту. Як повідомляється в анотації, це «18 зерен» із брата-Місяця.

Є й побувавший в експлуатації спусковий зонд, у якому приземлилися космонавти «Союзу-6».

Але головне, звісно, в музеї — атмосфера Космічного Храму. Вона особливо відчувається навколо такого собі вівтаря майбутнього: маленький скляний басейн із водою, зверху над яким на підставці розташована розкрита Біблія.

Як повідомила екскурсовод, символи такі: вода — носій інформації фізичного плану, Біблія — духовного.

На дні басейну лежали монетки. «Це як? — запитую в екскурсовода. — Якщо кинеш монетку в басейн, повернешся назад до космосу? До праотців?» — «Можна інтерпретувати й так», — погодилася вона. — «І туди, — чомусь засумував я, — за гроші...»

Потрібний настрій створює й музика в стилі нью- ейдж, що тихо ллється з невидимих динаміків.

Безумовно, житомирський Музей космонавтики порівняно з московським або переяслав-хмельницьким — найбільший концептуальний витвір. На відміну від двох вищеперерахованих, у цьому приміщенні вгадуються асоціативні зв’язки всього сущого за допомогою художньо-філософських інсталяцій.

Виходиш із нього, злегка доторкнувшись до зірок, із якимсь прозорим настроєм.

МІКЕЛАНДЖЕЛО ПРОЇЗДОМ ЧЕРЕЗ ЖИТОМИР

Прямуємо до обласного краєзнавчого музею, якому 140 років. Приголомшив він не зібранням мінералів або великою етнічною колекцією — що також є в наявності, а прижиттєвим портретом Мікеланджело, написаним Якопіном дель Конте (1510 — 1598). Картина приблизно 1535 року. Мікеланджело тоді було близько 60 років. Це один із п’яти подібних портретів. Я його бачив лише в атласах. Більш знаменитий портрет — у Будинку Буонарроті у Флоренції. А оцей, який сподобався мені найбільше — в Житомирі, в обласному краєзнавчому музеї. Не слабо?

Коли я побачив цю картину, для мене інші експонати зникли. Усе-таки не щодня спілкуємося з генієм без посередників, а через річ-оригінал, де безпосередньо втілений образ великого флорентійця.

Обличчя коренастого чоловіка (воно зображене практично в натуральну величину, трохи менше) виступає з темряви, на передньому плані — великий ніс, кучеряве волосся. Очі надзвичайної, вогненної сили, зеленувато-карого відтінку, зі світінням зсередини. У них є і божий страх, і прагнення покарати. Погляд чіпкий і суворий, але не без співчуття, хоч у ньому вгадується й зарозумілість...

Одразу пригадалася перепалка двох художніх противників — Мікеланджело та Рафаеля. Коли старший товариш побачив, як Рафаель іде з натовпом своїх учнів і шанувальників, він презирливо зазначив: «Ти вже як вельможа — з почтом». — «Зате ти завжди один, — парирував Рафаель. — Як кат». Хлопці обмінялися люб’язностями.

Попри статечний вік у Мікеланджело — рум’яні щоки. Титанічні зусилля в роботі (він створив сотні шедеврів у скульптурі, живопису та десятки — в архітектурі), але його здоров’я — спортивне. Майстер дожив до 89-ти. Усі його персонажі, враховуючи богів, були атлетичної статури. Як і автор.

У житомирському краєзнавчому музеї представлені щонайменше ще два італійські шедеври XVI — XVII століть: «Святий Ієронім» і «Мадонна з немовлям».

Усі ці скарби більшовики забрали у місцевих багатіїв: баронів де Шадуарів і цукрозаводчиків Терещенків. Приблизно в 1924 році вони опинилися тут. Про що я дізнався лише тепер. Але краще пізно. Наводку дав — поїдьте перевірте. Усе-таки ближче, аніж до Флоренції.