Вітряний млин «оживає»

У кожної епохи — свої механізми. Так можна перефразувати відомий вислів. Після бурхливого індустріального розвитку на початку ХХ століття почали впроваджуватися парові двигуни, згодом — двигуни внутрішнього згорання, які в другій половині минулого століття замінили електродвигуни. Тоді ж почало здавати свої позиції вітряне млинарство: якщо на початок ХХ століття в деяких селах налічували близько 30 вітряків, то завдяки бурхливому цивілізаційному поступу та неабиякій дбайливості чиновників і простого люду в Україні не залишилося жодної подібної пам’ятки народної архітектури та побуту у цілих районах...

Але ми можемо ще дати в руки хлопцям шаблюку дідівську, зайти до церкви, до фортеці козацької, змолоти борошна у вітряку та на конях приїхати до дідівської хати, де жлуктом випрати одежу, ткацьким верстаком виткати рядно, а в гончарній майстерні власноруч виготовити посуд. Поза сумнівом, це дасть сучасній дитині позитивні враження про наше минуле, про козацьку Україну, яка нібито канула у вічність.

У ПОШУКАХ СПОНСОРІВ

Керуючись подібними міркуваннями, ініціативна група с. Івківці, що на Чигиринщині, вирішила докласти зусиль для порятунку столітнього вітряного млина. Основу ініціативної групи склали О.Т. Заїченко, О.Г. Одинець, С.В. Косяченко, Ю.І. Кітляр та ін. Рятувати вітряк було потрібно терміново: лишалася лише основа дерев’яного каркасу, верхній механізм з підкрилками та дах над основною частиною споруди. З кожним роком вітри, дощі та сніги робили свою природну справу. Звернення до чиновників, політичних партій, банкірів та адміністрацій підприємств виявилися марними. Понад рік ми безрезультатно писали листи до різних установ, доки в червні 2007 року отримали повідомлення про позитивне вирішення нашої заявки на міні-грант від Комітету виборців України у Черкаській області. Завдяки такому старту нам удалося придбати дошки, бруски, цвяхи для ремонту каркасу та його шалювання.

Потім ми звернулися до голови Медведівської сільської ради О.А. Дісканта, який виділив нам транспорт, покрівельний матеріал та вербові заготовки для дощок. Голова Новосільського СТОВ «Тясмин» О.М. Куришко надав грузовий автомобіль для транспортування дощок, директор МП «Мехбуд» — автокран та машину для перевезення млинових каменів (жорен). Не лишилися осторонь спільної справи й приватні підприємці та фермери з навколишніх сіл: із с. Медведівка відгукнулися підприємці О.М. Нагаєв, А.М. Панченко, С.В. Кобильник, М.І. Коваль; із с. Новоселиця — фермери О.В. Випирайло, М.І. Бондаренко та підприємець А.М. Полудень. Завдяки підтримці вищезазначених осіб було завершено підготовку до реконструкції старовинного млина.

РОБОТА НАД МЛИНОМ

Зрештою, було придбано все необхідне та оголошено початок відбудови на 1 серпня 2007 року. На толоку зійшлося до півсотні чоловіків, жінок та дітей, що було дуже добре, адже вона відбувалася в розпал жнив. Приїхали та активно долучилися до роботи співробітники Медведівського краєзнавчого музею на чолі з його директором Б.В.Легоняком.

У перший день було зроблено значну частину робіт: відремонтовано каркас та розпочато шалювання. Ентузіазм, з яким 90-літні дідусі працювали поряд із школярами, важко передати словами. А жінки організували біля млина обов’язковий елемент толоки — спільний обід.

Наступного разу селяни збиралися вихідними. Тоді й завершили шалювання, настелили підлогу на першому та другому поверхах, відремонтували механізм повороту млина та зробили міцну драбину на другий поверх. Недільного вечора 12 серпня селяни гуртом розвернули млина. Усі побачили: «старий дідуган» ніби на мить ожив, заскрипів, струснувся й неквапно повернувся, ніби згадав свій перший юнацький вальс на шкільному випускному.

Але роботи над реконструкцією вітряка все ще далекі від завершення. Потрібно відновити крила, наново набрати кулаки у великий триб, зробити малий триб та веретено, підняти й установити верхній камінь. Зрештою, змолоти в ньому збіжжя. За найскромнішими підрахунками, кошторис виконаних робіт перевищує 7 тисяч гривень. Ініціативна група знову в пошуках спонсорів: знову звернулася до політичних партій та громадських організацій. Селяни та гості кладуть кошти в спеціальну баночку, що стоїть в магазині, свої гривню-дві, але на цьому навряд чи буде завершено розпочату справу.

Від імені ініціативної групи та всіх жителів села висловлюємо подяку усім спонсорам та учасникам толоки за посильний вклад у спільну справу та віримо, що знайдуться небайдужі до нашого минулого люди й допоможуть зібрати потрібні кошти.