Українська культурна дипломатія в Японії

Нашу державу в Країні Вранішнього Сонця представлено завдяки заходам, які проводить Посольство України в Японії, участі представників України в міжнародних культурних подіях Японії, турне українських музикантів та колективів, а також співпраці міст-побратимів. Про них «День» систематично повідомляє на своїх шпальтах та сайті.

«У ЯПОНІЇ ДУЖЕ ДОБРЕ ЗНАЮТЬ БОРЩ, «КОЗАЦЬКИЙ ТАНЕЦЬ» ТА ЛЕГЕНДАРНОГО СУМОЇСТА ВИЩОГО РАНГУ «ЙОКОДЗУНА» ТАЙХО КОКІ»

— Серед заходів посольства, слід передусім зазначити концерти та фестивалі, які мають великий попит у Японії, — розповідає другий секретар Посольства України в Японії, кандидат історичних наук Віолетта УДОВІК. — Так, у 2018 р. посольство провело «Тиждень України в Токіо», а в 2019 р. — захід «Дні української культури», завдяки якому нашу державу було представлено в чотирьох містах — Токіо, Йокогама, Нагоя та Кіото. В межах «Днів культури» було проведено понад десять заходів за такими напрямами, як мистецтво, музика, народна творчість та індустрія моди. В галузі народного мистецтва хотіла б відзначити майстер-класи Петриківки, проведені за участі української народної майстрині Галини Назаренко, які були організовані посольством у межах міжнародного фестивалю Global Festa Japan 2019 у Токіо, а також як окремі заходи в українській недільній та японській початковій школах. Кульмінаційним моментом «Днів української культури» можна назвати фешн-шоу в українському стилі в фешн-коледжі Bunka Fashion College в Токіо, яке за три дні відвідало орієнтовно 20 тисяч осіб. На постійній основі посольство проводить фотовиставки про Україну, лекції та конференції про нашу державу, українські фестивалі тощо.

Підтримуються контакти між спорідненими містами — Одесою та Йокогамою (з 1965 р.) і Києвом та Кіото (з 1971 р.).

З МАЙСТРОМ УКРАЇНСЬКОГО КІМОНО ПАНОМ М. ОТА

— Яка ситуація з втіленням культурних проєктів спостерігається сьогодні, враховуючи наслідки пандемії Covid-19?

— Цього року через поширення коронавірусу багато заходів було скасовано, але деякі проєкти ми змогли провести в онлайн-режимі. Так, під егідою Посольства України в Японії в травні було відкрито віртуальну виставку української художниці З.Скоропаденко, присвячену 80-літтю великого японського сумоїста українського походження Івана Боришка, або Тайхо Кокі. Посольство також надало підтримку в проведенні благодійного концерту японської скрипальки Ч.Савада та українського скрипаля О.Криси з метою підтримки медичних працівників України та Японії. Проводяться онлайн-лекції про Україну, її історію, традиції та культурне надбання. В жовтні спільно з мерією Йокогами ми відкрили віртуальну виставку, присвячену 55-й річниці встановлення побратимських зв’язків між Одесою та Йокогамою, яку можна оглянути за посиланням.

Водночас продовжуємо проводити заходи з представлення України в офлайн-режимі. Так, улітку цього року в співпраці з місцевою владою в Касіхара (префектура Нара) проведено фотовиставку про Україну та українську національну збірну з легкої атлетики, а в жовтні нашу державу представлено в межах міжнародної культурної фотовиставки Festivals in the World, яка відбувається в бізнес-центрі Tokyo Midtown у центрі Токіо, а також на одній з ключових залізничних станцій японської столиці — Shinagawa, яка пропускає понад 370 тисяч осіб на день.

Також є ще кілька цікавих проєктів, над якими зараз працюємо, тому я порекомендувала б стежити за анонсами на сайті Посольства України в Японії та на офіційному акаунті нашої установи в соціальній мережі Фейсбук.

— Яким є образ сучасної України в Японії і як його вдається формувати?

— Україну в Японії часто асоціюють із Чорнобильською трагедією та тимчасовою окупацією Кримського півострова. Саме тому для нас дуже важливо просувати позитивний імідж нашої держави та підвищувати обізнаність японської авдиторії про Україну, її історію та традиції.

У Японії дуже добре знають борщ, «козацький танець» та легендарного сумоїста вищого рангу «йокодзуна» Тайхо Кокі, тому під час заходів із культурної дипломатії ми завжди наголошуємо на їх українському походженні. Коли японській авдиторії розказуємо про те, що столицю України — Київ — було засновано в V столітті; першу українську державу — Київську Русь — у IX столітті та що «козацький танець» — це український бойовий танець під назвою «гопак», вони по-іншому починають дивитися на Україну.

Представники японської громадськості дивуються, коли дізнаються про те, що, наприклад, всесвітньо відомі композитори П.Чайковський та С.Прокоф’єв, скрипалі Д.Ойстрах та Л.Коган, піаністи С.Ріхтер та В.Горовиць мали українське походження. До речі, японці, в своїй переважній більшості, дуже захоплюються класичною музикою та балетом, тому гастролі Національного академічного театру опери та балету України імені Т.Шевченка та симфонічного оркестру Національної філармонії відіграють одну з провідних ролей у формуванні позитивного сприйняття України.

Важливими точками дотику в міжкультурній комунікації між Україною та Японією є історія козаків та самураїв; українсько-японська співпраця на Далекому Сході на початку ХХ століття, а саме в українській колонії «Зелений клин» та в Маньчжурії; діяльність українців В.Єрошенка, Д.Бурлюка та Л.Сироти в Японії; в новітній історії — трагедії на атомних електростанціях та окупація територій України та Японії іншими державами. Такі теми допомагають відчути близькість між українським та японським народами та формують міцну базу для їх подальшого розвитку.

Отже, можна стверджувати, що місцева авдиторія готова до сприйняття інформації щодо України, як стародавньої європейської держави з унікальною культурною спадщиною та традиціями, тому наше ключове завдання — створювати якомога більше можливостей для її представлення та здійснення культурно-гуманітарних обмінів.

МАЙСТЕР-КЛАС ПЕТРИКІВСЬКОГО РОЗПИСУ, «GLOBAL FESTA JAPAN 2019», ТОКІО

— Чи йдеться про створення в Японії Українського інституту культури?

— Сьогодні культурними проєктами займається Посольство України в Японії. Водночас нещодавно було опубліковано стратегію Українського інституту на 2020 — 2024 роки, створеного у 2017 р. з під егідою МЗС України з метою представлення України та просування її позитивного іміджу на міжнародній арені. У цій стратегії йдеться, зокрема й про плани щодо розширення діяльності зазначеної організації на території Японії в 2021 р. Хотіла б у цьому контексті зазначити, що 2021 рік є дуже важливим роком, тому що це рік проведення Олімпійських ігор у Токіо, відзначення 30-ї річниці незалежності України та 50-ї річниці встановлення побратимських зв’язків Київ — Кіото. Час покаже, які можливості існують щодо заснування українського культурного центру в Японії, але можу з упевненістю сказати, що він сприяв би подальшому підвищенню присутності України в культурно-освітньому просторі Японської держави.

ПРОЄКТИ, ПОВ’ЯЗАНІ З АВАРІЯМИ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ ТА ФУКУСІМСЬКІЙ АТОМНИХ ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯХ

—  Ви як фахівець-міжнародник із досвідом навчання в Японії були однією з перших, хто захистив дисертацію про українсько-японські відносини, читаєте лекції в провідних японських університетах. Поділіться, будь ласка, специфікою українсько-японських культурно-гуманітарних відносин?

— Я думаю, що специфіка культурно-гуманітарної співпраці та міжсуспільних обмінів між Україною та Японією полягає в наявності проєктів, пов’язаних із аваріями на Чорнобильській та Фукусімській атомних електростанціях. Як ви знаєте, обидві країни пережили це страшне лихо та допомагають одна одній у подоланні його наслідків. Співпраця в цій сфері розвивається і між українськими та японськими митцями. 2018 року в Посольстві України в Японії було відкрито спільну виставку української художниці Зої Скоропаденко та японського художника з Фукусіми Тацуро Судзуки Chernobyl and Fukushima Landscapes and Flowers. Головною метою виставки було передати красу територій, які постраждали від аварій на АЕС, та їх прагнення до якомога швидшого відновлення.

У 2016 році в місті  Сома префектури Фукусіма було встановлено скульптуру Зої Скоропаденко The Hope на знак підтримки постраждалих від цунамі та атомної катастрофи на Фукусімській АЕС. 26 квітня 2019 року таку скульптуру відкрито в Українському національному музеї «Чорнобиль» у Києві в межах відзначення 33-ї річниці аварії на Чорнобильський АЕС.

Слід також відзначити благодійні концерти української оперної співачки Оксани Степанюк та бандуристки Катерини Гудзій,  які мають на меті надання допомоги дітям Фукусіми та Чорнобиля, а також проєкт Наталії Гудзій «Мир на крилах».

—  Що, на вашу думку, може покращити українсько-японську співпрацю в сфері культури?

— На моє переконання, важливим чинником діяльності з представлення України в Японії має бути її системність. Тобто нам необхідно забезпечувати постійну присутність України в культурно-інформаційному просторі Японії, розширювати цільову авдиторію та підвищувати обізнаність японського населення, представників культурних, політичних, економічних та наукових кіл Японії про нашу державу. В цьому контексті дуже доречним було б заснування українського культурного центру, який міг би стати одним із осередків поширення української культури та мови в Японії. Важливою також вважаю роль українських та японських громадських організацій із просування культурних та міжсуспільних обмінів, культурних амбасадорів, громади тощо.

«Я ПОДУМАЛА, ЩО ЦЕ ЦІКАВИЙ ВИКЛИК, І ВИБРАЛА ЯПОНСЬКУ»

— Розкажіть про ваш досвід навчання в Японії. Чому обрали саме цю країну та чим освіта в Японії відрізняється від української?

— Коли я вступила на факультет міжнародних відносин Одеського національного університету імені Іллі Мечникова, можна було самостійно обрати східну мову, яку всі студенти вивчали разом із англійською. Альтернативи, які були запропоновані на той час — це арабська, турецька, грецька та японська мови, при тім, останню запровадили вперше на факультеті. Я подумала, що це цікавий виклик, і вибрала японську, таким чином, зв’язавши свою долю з Японією. В процесі вивчення міжнародних відносин я зацікавилася Азією та політикою Японії, тому вирішила, що хочу поїхати в Японію на стажування. Таке бажання також було пов’язано з моїм розумінням того, що для опанування такої рідкісної мови, як японська, необхідно певний час прожити в Японії. 2008 року я отримала стипендію Міністерства освіти, культури, спорту, науки і техніки Японії та 2009-го розпочала навчання в Токійському університеті як стажер-дослідник. 2010 року я офіційно вступила до магістратури юридичного факультету зазначеного університету за напрямом «політика і право», а мою спеціалізацію було визначено, як «історія політики та дипломатії Японії».

Хочу сказати, що навчальний процес був досить відмінним від українського. Насамперед мені дуже сподобалося те, що в японських університетах можна обирати лекції та семінари, які ти хочеш відвідувати. Тобто є список обов’язкових предметів та кількість кредитів, які необхідно набрати за цим напрямом. Усе решта — обираєш сам, за що також отримуєш кредити. Цікавою є японська культура організації «гассюку», або колективних виїздів за межі міста з ночівлею з метою проведення семінарів, моделей ООН тощо. Такі оказії надають змогу ближче познайомитися зі своїми однокурсниками та професорами, а також повністю зануритися в навчальний процес. Презентації, до речі, завжди робляться в групі, тобто колективізм у Японії завжди перемагає індивідуалізм. Також у нас не було усних іспитів, лише письмові, що є відмінним від української системи. Наостанок хочу зазначити, що в нашому університеті доволі часто організовувалися лекції таких видатних осіб, як, наприклад, Кофі Аннан та Садако Огата, а багато професорів паралельно працювали в урядових структурах. Для майбутніх дипломатів та політологів досвід спілкування з такими фахівцями є дуже важливим та корисним.

— Спочатку ви приїхали в Японію як студентка, а потім повернулися як дипломат. Як змінилося ваше сприйняття Японії?

— Можу сказати, що я її стала сприймати більш всебічно. Тоді я була студенткою, опановувала японську мову, навчалася в магістратурі, подорожувала. Сьогодні до цього додалися робота, сімейні справи, хобі тощо. Я маю честь працювати з дуже талановитими людьми, українськими культурними діячами, артистами і виконавцями та сприяти їхній діяльності в Японії. Але для налагодження міжкультурної комунікації важливо не лише вміти презентувати свою культуру, а й розуміти культуру країни перебування, знати, чим вона живе. Тому я на постійній основі відвідую культурні заходи, майстер-класи, займаюся японською каліграфією та живописом. Я дуже люблю та поважаю Японію і вважаю її моєю другою Батьківщиною.

«СПОДІВАЮСЯ, ЩО ПОЗИЦІЇ ЖІНОК НА ДИПЛОМАТИЧНОМУ ФРОНТІ УКРАЇНИ БУДУТЬ ЛИШЕ ПОСИЛЮВАТИСЯ»

— Ви продовжуєте займатися науковою діяльністю? Що плануєте в цьому напрямі на майбутнє?

— Мені дуже цікава наукова діяльність, і я з задоволенням нею займаюся. 2017 року я захистила дисертацію на тему «Японсько-українські відносини (1991 — 2016 рр.)»,  в якій  дослідила основні тенденції та перспективи розвитку двосторонніх відносин України та Японії за такими напрямами, як політична співпраця, економічне співробітництво, допомога Японії Україні, культурні зв’язки, співпраця по лінії «Чорнобиль — Фукусіма» тощо. Цією темою займаюся з 2009 року, тобто її досліджувала ще в Токійському університеті. Також мені цікаві відносини Японії з Чорноморським регіоном та співробітництво нашої держави з країнами Східної Азії. Мою увагу привертають і студії з культурної дипломатії, якою я зараз безпосередньо займаюся. Маю публікації в провідних українських та японських наукових журналах, беру участь у міжнародних конференціях. Виступала з доповіддю щодо українсько-японських культурних відносин під час засідання Асоціації україністів Японії.

— Розкажіть, будь ласка, про реалізацію вас як жінки на дипломатичній службі.

— Мені здається, що бути дипломатом це нелегке завдання, тому що на тобі велика відповідальність і тому що ти перебуваєш далеко від своєї Батьківщини. А бути жінкою-дипломатом — це навіть складніше. Але я вважаю, що немає нічого неможливого, якщо ти дійсно чогось бажаєш. Тому намагаюся максимально поєднувати мої ролі як представниці України, дружини та матері, а також не забувати і про мінімальний час для себе. Тут хотіла б відзначити підтримку, яку мені надають, передовсім, мій чоловік, а також мої рідні, які живуть в Україні, керівництво та колеги по роботі. Всім їм дуже вдячна за допомогу, поради та турботу.

Важливим є і те, що в нашій сім’ї практикується shared parenting, тобто ми з чоловіком разом займаємося дитиною, по черзі відводимо її до школи та секцій, забираємо, годуємо, гуляємо. Наш син ходить як до японського дитячого садку, який працює півдня, так і до міжнародної школи. Правила японського садка, наприклад, передбачають участь батьків у різноманітних заходах. Це специфіка японської культури, до якої ставимося з розумінням, тому з радістю беремо участь у днях відкритих дверей, спортивних змаганнях, національних святкуваннях тощо.

Хотіла б також зазначити, що Міністерство закордонних справ України приділяє важливу увагу гендерним питанням, а також проводить роботу з надання підтримки жінкам-дипломатам. Тому я дуже пишаюся такою прогресивною політикою нашого міністерства та сподіваюся, що в майбутньому позиції жінок на дипломатичному фронті України будуть лише посилюватися.