У злочинців питань до судді не було

БРАТСЬКА МОГИЛА

У кінці жовтня 1997 року в Калинівському лісі слідча група відкопала з «братської могили» сім обгорілих трупів, серед яких були тіла двох молодих жінок. Спочатку міліцейська прес- служба прокоментувала цю подію таким чином: «З легкового автомобіля місцевого «авторитета» невідомі начебто викрали сорок гривень і кілька аудіо- та відеокасет. Розібратися зі злодіями потерпілий вирішив сам. До пошуку підключив раніше судимих своїх знайомих. Місцем остаточного розбирання з винуватцями було вибрано територію старого запустілого ринку у Даманському. Зав'язалася бійка, в хід пішли залізні прути та камені. Під час бійки атлетичної статури хлопці на смерть забили кволих кривдників. Тіла останніх вивезли на лісопосадку, де облили бензином і підпалили. До міліції почали надходити заяви про зниклих людей. Оперативники вийшли на слід підозрюваних. Тим нічого не залишалося, як написати заяву, зізнавшись у скоєному, згідно з вищеописаною версією самозахисту».

Однак подробиці кривавої бійні виявилися абсолютно іншими. Вбивство безвинних громадян, більшість із яких відношення до наркотиків взагалі не мала, скоїло злочинне угруповання святовських під керівництвом Бєлопольського й Ковпака — «Білого» та «Шпака». Причиною кривавої «розбірки» начебто послужили норкові шкурки, які зникли з дачі одного з «авторитетів», що їх злочинці вирішили відшукати через місцевих наркоманів. Вони хапали і затягували в машину перших зустрічних перехожих. Інформацію про зниклі шкурки з людей вибивали залізними штуцерами, шматками арматури, кулаками й ногами. Від побоїв двоє із захоплених померли. Члени угруповання вирішили інших свідків жорстокого злочину знищити. Трупи задушених людей вони вивезли до Калинівського лісу, де облили бензином і підпалили. Потім закопали, трамбуючи шар за шаром. На жаль, на лаві підсудних опинилися рядові виконавці вбивства, безпосереднім його організаторам і керівникам злочинного угруповання із незрозумілих причин вдалося сховатися від правосуддя.

МАТЕРИНСЬКЕ ГОРЕ

Перше судове засідання відбулося 7 червня нинішнього року в Терновському нарсуді Кривого Рогу під головуванням судді Шкуро. Близько 80 співробітників міліції контролювали обстановку. Мати головного виконавця вбивств Полегешка, котрий накидав петлі на шиї потерпілих і прийомом кидав їх на підлогу, почала кричати в обличчя матері задушеної двадцятидвохрічної річної Марини Сагайди: «Якщо наші діти повбивали, то було за що!» та «Правильно зробили, що повбивали наркоманів». Ці слова переповнили чашу терпіння тих, хто зібрався. Люди зі стогоном і слізьми викрикували прокляття вбивцям, яких доставив до суду посилений конвой. На багатьох судових засіданнях у залі суду були присутні не тільки родичі обох сторін, але й представники «кримінальних структур». Вони, нахабно усміхаючись, зухвало демонстрували свою солідарність із обвинуваченими. Родичі потерпілих у відчаї проклинали як злочинців, так і їхніх матерів. Обстановка в залі суду була дуже напружена. Конвою доводилося стримувати людей, щоб вони не розірвали один одного на шматки. Зрештою, суддя пообіцяв за будь-які образи штрафувати присутніх.

Подальший розгляд справи вирішено було продовжити в Жовтневому нарсуді. Будівля Терновського суду явно не відповідала подібному процесу. У ній навіть для таких злочинців не знайшлося залізної клітки. Вони сиділи за дерев'яною перегородкою. У приміщенні нового суду обстановка на процесі залишалася, як і раніше, складною. Охорону злочинців здійснювали вісім озброєних охоронців. До залу засідання на прохання потерпілих і свідків сторонніх не пускали. Суддя розглянув близько дев'яти томів карної справи. Обвинувачені від багатьох своїх попередніх свідчень намагалися відмовитися. Всі вони «дружно» стверджували, що діяли за наказом своїх кримінальних авторитетів «Шпака» та «Білого», але тут же намагалися довести, що, мовляв, ніякого угруповання як такого у них не було. Вбивали людей не організовано, а стихійно. Кожен сам по собі гвалтував, бив, душив...

ВИРОК

Суддя оголосив біографічні дані обвинувачених, де йшлося, що четверо з них раніше були судимі за злісне хуліганство, грабіж і крадіжку, вживали наркотики. Один із обвинувачених у період здійснення нового злочину повинен був знаходитися під наглядом міліції. Ридали батьки й родичі потерпілих у той момент, коли злочинці розповідали суду про те, як вони й кого вбивали. Мовчали під час процесу адвокати обвинувачених. І без слів очевидним був факт здійснення найтяжчого злочину проти особистості. Треба віддати належне судді. На його плечах була найвідповідальніша частина найскладнішої і невдячної роботи. Нелегко опинитися в ситуації, коли матері одних вимолюють у Бога своїм чадам життя і прощення, а матері інших — справедливої відплати й покарання у вигляді позбавлення цього життя. Аргументи і перших, і других, на жаль, суперечливі. Скільки разів за історію правосуддя фортуна пом'якшувала вирок злочинцям, на рахунку яких були десятки людських життів. Замість покаяння вони множили свій кривавий список ще на десятки занапащених життів.

18 червня цього року виїзна колегія з кримінальних справ Дніпропетровського обласного суду під головуванням судді Шкуро нарешті зачитала вирок. Представники потерпілих сприйняли його ридаючи й здійнявши руки до неба. Вони дякували Богові й судді за здійснену відплату. Чесно кажучи, вони в нього вже й не вірили, втратили всіляку надію на торжество справедливості. Ридали й матері засуджених. Вони не вірили весь цей час, що їхні діти будуть так покарані за скоєне. Сподівалися на гуманність нашого правосуддя. Головні виконавці вбивства — Полегешко та Міщенко засуджені до вищої міри покарання. Раніше судимі Кириченко, Артемов і Булатов за кілька тяжких злочинів засуджені до 14 років позбавлення волі. З них п'ять років їм призначено утримування у в'язниці, решта часу — в колонії суворого режиму. Ткаченко отримав 12 років, із них — три роки в'язниці.

Справедливість перемогла?