Таких не беруть в космонавти?
Як запевняють самі учасники "Манго Манго", манговий сік вони не люблять із дитинства. Екзотичний плід повторюється двічі в назві групи просто тому, що колись адміністратор, який реєстрував її на одному з фестивалів, не розчувши, перепитав: "Як? Манго"? "Так манго, манго", - відповіли йому музиканти й так увійшли в історію під подвійним ім'ям.
- Ви обрали собі імідж приколістів. Не шкода, що ви ніколи не заспіваєте серйозних пісень?
Андрій Гордєєв, лідер групи. - У мене дуже багато серйозних пісень. Збираюсь окремим альбомом їх видати. Щоправда, і до формату "Манго Манто" вони непогано входять, тому що написані досить оригінальною мовою. Інша справа, що іноді не виходить співати про те, що я не думаю. Співати про те кохання, яке я не пережив: "До свидания, моя любимая". В юності я ще, може, страждав такими речами, а тепер я намагаюся створити якусь пісню: "Каштановые кудри, волшебные глаза..." і мене відразу ж заносить бозна куди: "У старого сатира сводило тормоза". Ну як ви вважаєте, чи можна так жити?
- Коли ми вже заговорили про поезію, то скажіть, який жанр вам більш до вподоби?
- Короткий вірш. Сонет, класичний сонет Петрарки. Але, крім цього, намагаємося ще експериментувати. От в "Аквалангістах", крім "дети - планете", немає жодної рими взагалі.
- Будь-яка пісня виконується сотні разів: концерти, репетиції, записи... Не набридає?
- Відкрити вам маленький секрет? Вихід на сцену - як стрибок із парашутом: до цього не можна звикнути. Для мене сцена жива, вона не прощає зради, вона не прощає зневажливого до неї ставлення. Іноді, коли буває по чотири-п'ять концертів на день, стомлюєшся так, що все на автоматі відбувається. Та кожного разу я виходжу й гладжу сцену, бо вона має свою душу. Це щось на кшталт трибуни, з якої ти маєш послати людям свою енергію. І залежить від тебе - світлу чи темну.
- Чи не маєте ви планів розкрутитися на Заході, вийти на світову сцену?
- Маємо. У нас буде великий концерт у Празі, це, по-перше. По-друге, нині ведуться переговори про нашу поїздку до Штатів. І гратимемо ми там не для наших емігрантів, а в таких місцях як, Лас-Вегас, Чикаго, Нью-Йорк...
- Ви гадаєте, це реально?
- Реально.
- Там росіян сприймають як...
- Та нехай сприймають, як хочуть, ми працюватимемо. Ми маємо енергію, маємо бажання. Навіть якщо ми співатимемо англійською, ми не будемо підлабузнюватися. Вони звикли, що росіяни приїздять і починають запобігати перед ними. Ми співатимемо...
- З акцентом?
- З величезним, страшенним акцентом і не дозволимо підійти жодному американцеві до нас навіть на відстань п'яти метрів. Ми говоритимемо, що ненавидимо американців. Адже вони, як відомо, мазохісти, їм це подобається.
- А чи маєте ви такі пісні, які написані в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння?
- Справа в тому, що генерування в такому стані створює видиму легкість процесу. Але жодна пісня в результаті нормальною не виходить. Коли "під травою" щось придумаєш, то начеб-то такий потік свідомості йде, але врешті-решт вранці прокинешся, подивишся - таке лайно. Усе це, взагалі, несерйозно. Ми ставимо на чільне місце у своїй творчості здоровий спосіб життя. Я вже кидаю курити, щоденно кручу педалі на своєму велотренажері, купив боксерську "грушу". Коли тримаєш себе у формі, відчуваєш емоції набагато ліпше, й голова абсолютно інакше працює.
- А яку освіту ви здобули?
- Я біолог. Учився в Московській ветеринарній академії. А до цього закінчив музичне училище за фахом "керівник ВІА" і "трубач". І це мені дуже допомогло в армії. Я й у музвзводі був, і в "учебці". Дізнався, що таке лопата, кидав сніг під Мурманськом, ракетні установки чистив...
- А снігу там багато...
- Так, снігу там багато, доводилося робити так, щоб все було ідеально. І в той же час мені було трохи легше, морально легше, тому що в мене була музика...
- Ви не збираєтесь видати свої вірші?
- Узагалі, хотілося б опублікувати якісь вірші й оповідання. Є деякі життєстверджуючі, хороші речі. Шкода, що мало часу. І фільм зняти хотілося б, сценарій уже готовий.
- Часу не вистачає - тому що багато роботи?
- Так, дуже багато концертів, та якщо чесно, то слава Богу, що багато, тому що, коли чоловік займається улюбленою роботою, і коли ця улюблена робота приносить не тільки моральне задоволення, але ще якийсь прожитковий мінімум... А ми зараз не лише займаємось улюбленою роботою, ми ще дуже непогано заробляємо.
- Ви чули відгуки якихось літературних критиків про вашу творчість?
- Так, ми чули цілком достатньо, але нас більше цікавлять не літературні критики, а наш брат музикант. Я знаю, що Женя Моргуліс із "Машины времени" дуже добре відгукувався про нашу творчість.
