Найкращий обмін — усередині країни
Після здобуття Україною незалежності значна частина українського студентства, та й не тільки студентства, почала марити поїздками за кордон. У кожного були свої причини для подібних «мрій». У більшості випадків молодь, загнана в глухий кут складним економічним становищем в Україні середини 90-х, просто не бачила іншого виходу, як поїхати на кілька років за межі рідної держави, щоб трохи підзаробити грошей, таким чином забезпечивши собі повернення до України та безхмарне майбутнє для своєї родини. Виходячи з подібних міркувань, багато студентів після закінчення ВНЗ вирушило до омріяної «країни Ельдорадо», щоб на власні очі побачити молочні ріки та кисільні береги цивілізованого західного світу. Натомість заокеання пропонувало їм лише вдосталь не дуже солодкого заробітчанського хліба та постійне усвідомлення своєї «інакшості», відмінностей у ментальності та сприйнятті навколишньої дійсності тими ж американцями та українцями. Основною причиною такого вибору була аж ніяк не нестача в нашого народу патріотизму, а відсутність або ж небачення перспектив для роботи на Батьківщині.
Ще одну категорію любителів поїздок за кордон становлять студенти, які на правах туристів мріють отримати масу нових вражень та неоціненний досвід, тобто їхньою основною метою є побачити, як люди живуть там, не в нас. На щастя, а можливо й на нещастя українського народу, зараз є багато обмінних програм, які на будь- який смак та гаманець можуть відправити молоду людину вчитись, відпочивати, але найчастіше, за бажанням студента та пропозицією іншої сторони, — працювати в Канаду, США чи країни Євросоюзу.
Хто може відповісти, скільки існує обмінних програм у межах України, які дають змогу молоді відвідувати різні університети та обмінюватись досвідом, корисним саме в наших реаліях життя, а не в заокеанських? Подібне запитання може завести непідготовлену людину в глухий кут тому, що навіть якщо подібні проекти й діють в Україні, то інформація про них дуже обмежена. У попередніх номерах «День» уже розповідав про ініціативу Лариси Івшиної та острозьких студентів створити Острозьких клуб вільного неформального спілкування молоді з усіх регіонів України. Приємно, що ідеєю внутрішньоукраїнських проектів для молоді захопилися студенти різних спеціальностей. Ця стаття може стати однією з перших спроб розповісти про українські обмінні програми, а саме про одну з них. У другій половині травня цього року вперше було організовано Ukrainian Students’ Exchange Program (USEP), обставини виникнення якої можуть здатися неординарними, оскільки вона на всі 100% була заснована з власної ініціативи студентів.
Повертаючись iз Всеукраїнської олімпіади з англійської мови серед студентів ВНЗ, яка відбулась у Харкові, студенти трьох західноукраїнських ВНЗ — Ужгородського національного університету (Андрій Густі), Національного університету «Острозька академія» (Юлія Лук’янченко) та Рівненського державного гуманітарного університету (Антон Рогашко) — спочатку напівжартома, а потім і всерйоз домовились організувати програму, яка в загальних рисах нагадувала б уже існуючі, а отже, й перевірені досвідом міжнародні. Головна відмінність полягала в тому, що її учасники мали на меті не виїжджати за кордон, а подорожувати в межах України, відвідуючи різноманітні університети й порівнюючи систему викладання та організацію студентського життя в них. Таким чином, значно скорочувалась тривалість самої програми, оскільки відвідини кожного ВНЗ тривали лише два дні, яких цілком вистачало, щоб і з містом познайомитися, й відвідати пари, й провести круглі столи зі студентами на тему впровадження Болонської системи в Україні. До речі, ця ж Болонська система передбачає пожвавлення обміну досвідом між університетами, але поки що лише передбачає, а не забезпечує.
Згідно з попередньо узгодженим графіком група з десяти ужгородських студентів першою відвідала Національний університет «Острозька академія» та Рівненський державний гуманітарний університет. З 26 по 29 травня студенти Острозької академії та РДГУ здійснили візит у відповідь до Ужгорода. Сказати, що вони отримали море незабутніх вражень та приємних емоцій, — це нічого не сказати. Нові друзі, нове місто, незнайомий університет, в якому все сприймається якось не так, як у стінах свого «рідного» ВНЗ — ось той досвід, якому можна тільки позаздрити.
Однією з найбільших проблем, з якою стикнулися організатори програми, була відсутність коштів, тому майже всі витрати покривалися за рахунок студентів- учасників. Співпраця здійснювалась не на загальноуніверситетському, а на міжфакультетському рівні. Як виявилось, доцільніше проводити подібні обміни між студентами, які навчаються на одній або хоча б на суміжних спеціальностях (у даному випадку — на романо-германській філології), тому що тоді учасникам легше знайти спільну мову та ефективно проаналізувати відмінності в навчальному процесі, та й не тільки в навчальному. Певну підтримку в здійсненні програми забезпечили декани факультетів; крім того, значну частину ужгородської фази програми спонсорував Юрій Майборода, голова Закарпатської організації Спілки промисловців та підприємців України.
На те вона й ініціатива, щоб її підтримали як морально, так і матеріально. Організатори USEP подаватимуть програму на отримання гранта від посольства США, проте й в Україні вистачає заможних людей, яким зовсім не зашкодило б поуправлятися в мистецтві меценацтва й допомогти подібній акції стати не одноразовою, а щорічною. До того ж цілі USEP дійсно благородні.
Учасники цієї обмінної програми дізнаються більше про свою рідну державу та аналізують культурні та етнічні відмінності населення різних областей. При усвідомленні того, що це саме наша Батьківщина, така прекрасна та неповторна, формується почуття національної гідності, свідомості та патріотизму.
Політичні трибуни ніколи не об’єднають Україну. Вони лише мастаки шматувати нашу землю на частини, користуючись цезарівським «Поділяй та владарюй!», маніпулювати свідомістю людей перед виборами, намагаючись отримати хиткі політичні дивіденди на озлобленості «омріяного ними» електорату. Такі програми, як USEP, дають можливість усвідомити, що немає українців лівобережних та правобережних, північних та південних, є українці єдині. Так, ми можемо відрізнятися своїми звичаями та традиціями, інколи навіть мовою, та саме ми творимо українську націю, будуємо незалежну Україну, як би пафосно це не звучало.
