«Навчи мене краще, що таке честь...»

Суворе, загартоване нелегким життям та пекельними роздумами, суто «римське» обличчя... Трагічна доля: слава письменна й видатного філософа-стоїка, почесна придворна місія — виховання та «політична консультація» імператора Нерона (філософ прагнув прищепити цьому володареві базові засади гуманізму, освіченості, великодушності та культури, проте зазнав драматичної, страшної невдачі)... Участь (очевидно, дуже перебільшена сучасниками) у залаштункових спробах усунути Нерона-матеревбивцю від влади... Самогубство, скоєне за наказом імператора-тирана (Нерон бажав, щоб його наставник не був прилюдно страчений відданими цезареві солдатами, а сам, власноруч, вскрив би собі вени, що наш герой і зробив)...

Це — Луцій Анней Сенека (4 р. до н. е. — 65 р. н. е.), класик давньоримської літератури й філософії, всесвітньо відомий автор «Моральних листів до Луцилія», трактатів «Про благодіяння», «Про щасливе життя», «Про блаженне життя», сатири «На смерть імператора Клавдія», а також численних трагедій і політико-повчальних творів. Його спадщина — чудове свідчення того, що вершинні досягнення античної культури подібні геніальним фрескам; «відреставрувавши» їх, прочистивши від «пилу забуття», знявши пізніші нашарування, прибравши спотворення, відновивши яскраві фарби людей, подій, пристрастей — ми здобуваємо не лише естетичну насолоду, а й водночас (і насамперед!) завжди насущні уроки головного мистецтва, головної науки — мистецтва мудро жити. Ці уроки долають просторові або часові обмеження.

Ось, приміром, як використовує у своїх творах Сенека прадавню, проте цілком слушну, вічну метафору шляху людини як подорожі, незрідка — навіть блукання (те, що це — саме блукання, буває, відкривається нам занадто пізно) морським — або океанічним — простором. Це — метафора життєвого шляху, мандрів через буття. Що треба людині, щоб гідно звершити ці мандри? Сума конкретних знань (тоді, в античну добу, мірилом освіченості було знання текстів Гомера та вміння їх коментувати, зараз — володіння новітніми технологіями, колосальним обсягом інформації, але ось проблема: чи допоможуть самі знання такого роду вмінню гідно «пливти» океаном життя, гідно зустріти смерть — momento mori, як відомо, суто римська максима!). Природа людська не змінилась аж так кардинально за 2000 років, ці питання з часів Сенеки нікуди не зникали, від них не сховаєшся, а якщо спробуєш це зробити — віра в хибну ілюзію «успішності» помститься жорстоко.

Луцій Анней Сенека чудово розумів це. Його нещадне попередження адресоване й нам. Вчитаймось у ці слова: «Мені здається геть нецікавим досліджувати, хто був старшим, Гомер чи Гесіод, чому так швидко зістарилась Гекуба, хоч вона була молодшою за Єлену, або визначати вік Ахілла або друга його Патрокла. Невже корисніше вивчати, де саме блукав у своїх морських мандрах Одіссей, аніж турбуватись про те, аби не заблукати самому?». І далі: «Граматики не лінуються розбирати проблему, де поневірявся Одіссей, між Італією та Сицилією або взагалі за межами відомого нам світу, бо, здавалось би, неможливо блукати так довго у такому тісному просторі... А тим часом нас самих щодня розривають душевні бурі, а наше безсилля насилає на нас усі лиха, що їх зазнав був Одіссей!

Справді ж бо, тут не бракує ні чудовиськ, страхітливих на вигляд, ані ворогів. У наших блуканнях душі теж є чудовиська, що п’ють людську кров та співають при цьому підступні, смертельні пісні, наповнені солодкими лестощами; є й катастрофи суден, і все розмаїття нещасть. Отож краще навчи мене, як любити Вітчизну, батька, дружину, як припливти до далекого берега порятунку, хай навіть після корабельної аварії. Бо до чого нам розбирати питання, порушила Пенелопа закони подружньої вірності або дотримала свого слова? Навчи мене краще, що таке честь та цнота, і яким великим є благо, втілене у них, і чи має воно обмежуватись тілом — або ж насамперед повинно зберігатись у помислах?»

Гадаю, читачу, що корисним буде перечитати цей текст великого римлянина. Адже проникаємо в таємниці Всесвіту та мікросвіту (на нанорівні) — а хаос у душах не меншає. А злоба, ненависть у нашому (і далеко не лише нашому) суспільстві загрозливо зростає. І саме Сенека, той, хто, між іншим, одним із перших висловив думку про рівність усіх людей (це у рабовласницькому Римі! До речі, згадаємо, як починається Декларація про незалежність США, 1776 рік: «Ми вважаємо самоочевидним, що всі люди створені Богом рівними та наділені Творцем певними невідчужуваними правами — на життя, свободу та прагнення до щастя...), саме Сенека мужньо й суворо звертається до нас зараз: «Хочеш бути Людиною — здолай чудовиськ всередині себе!».