Магічний світ Марфи Тимченко
Марфа Ксенофонтівна Тимченко розвиває унікальний стиль — петриківський орнамент. Родом з Петриківки, одна з найкращих представниць Петриківської школи декоративного розпису, Марфа Тимченко давно живе і працює в Києві, де стала визнаною як неперевершений майстер художньої порцеляни.
Персональна виставка художниці, яку відкрито в «Артцентрі» на Костельній, виявляє іншу іпостась її творчості. Тут експонують твори станкового живопису Тимченко 80—90-х років, з якими глядач мало знайомий. І саме ці картини, написані традиційним для петриківців «котячим» пензликом, щоправда, не в звичній для них техніці масляного живопису, стали основою для висунення народної художниці на здобуття Шевченківської премії.
Експозицію, що має назву «Сторінки мого життя», складено з картин, створених Марфою Ксенофонтівною після 70 років, коли в її творчій манері почали відбуватися разючі зміни. Вимушене розлучення з порцеляною (проробивши 23 роки на Київському експериментальному керамічно-художньому заводі, Марфа Ксенофонтівна вийшла на пенсію), яка своїми жанровими особливостями обмежувала імпровізацію в межах орнаментального розпису, привело художниця до живопису, який неймовірно розширив діапазон її образно- пластичних шукань. В її немолоді роки така трансформація здається справді феноменальною.
Світ картин Марфи Тимченко — це світ спогадів про прожите життя, що постає перед нами у своїй конкретності і непорушній достеменнності.
Серії «Моє дитинство» властиві принадна зворушлива простодушність і веселе лукавство, що завжди вирізняють народну картину. Полотна цієї серії сприймаєш мов картини-новели про минуле. У них світла радість повернення в Петриківське минуле: нехитрий сільський побут, розмірене життя патріархального українського села 20-х років, засноване на культі праці.
При всій декоративній умовності полотен у них збережено доволі кумедні подробиці. Ось петриківське подвір’я, де зростала дівчинка Марфа, яка весь час малювала, а водночас пасла козу, прив’язану до її пояса чи до ноги («У нашому дворі»). Там само вона підіймалася на верхівки височенних дерев, щоб побачити далеке світло електричних лампочок у казковому, за її дитячими уявленнями, місті Дніпродзержинську. («Я хочу бачити місто Дніпродзержинськ»). Художниця воскрешає чудове оздоблення рідної хати і з особливою повагою — піч, головний декоративний і функціональний елемент української хати, яку мама обов’язково до Різдва і Великодня оновлювала святковими, із соковитим петриківським орнаментом мальовками — паперовими візерунчастими стрічками, які продавали на ярмарках («У колисці мене мама колихала», «Ми з мамою на ярмарку купуємо мальовки»). Стіни і лежанка в їхньому домі теж були прикрашені вишитими мамою рушниками, подушками, покривалами, а підлога — всуціль вистелена маминими строкатими килимками, чого не було в жодній петриківській хаті («Ми з мамою працюємо»). В їхні вікна постійно зазирали діти, аби помилуватися барвистим оздобленням помешкання, створеним талановитими руками Марфусиної мами — Олександри Медяник, яка була найкращою вишивальницею в окрузі. Перший пензлик із котячої вовни Марфа Ксенофонтівна також отримала з рук своєї мами.
Виставка «Сторінки мого життя» експонує також картини- пейзажі з наївною і пристрасною інтерпретацією природи, яку Тимченко обожнює. Сільська природа в її картинах неодмінно виглядає не просто родючою, а розкішною, навіть фантастично щедрою («Вродило», «Оновлений вітряк», «Прощай, дівчинонько»). А її седнівські пейзажі «Верби», «Осіння пора», «Люцерна», «Коні біля озера» дивовижно ліричні. Проте у всіх пейзажах художницю вабить позачасова цілісність напівреального, напівфантастичного природного мотиву. Беручи за основу реальну природу, вона звільнює картини від усіх суєтних випадковостей, намагається передати відчуття безтурботної споглядальності, спокою і нескінченності земного існування. Тому що всі полотна Марфа Тимченко підпорядкувала логіці народної картини. У них немає випадкових деталей, стилізовані, гранично умовні форми ритмічно і колористично строго взаємопов’язано в композиціях. У її картинах усе гранично пізнаване. Разом з тим це інший, міфічний і магічний світ, у якому автор мимовільно і водночас зухвало порушує видимі межі мистецтва і дійсності.
