Лікарі справляються, законодавство — не завжди
Щороку близько двох мільйонівукраїнців приходять на консультацію до психіатраабо лікуються упсихіатричних закладах країни.
Потрапити до психіатричної лікарні може кожен: серед пацієнтів з вадами психічного здоров’я однаково багато школярів, робітників, інтелігенції, з великими зарплатнями чи малими пенсіями. І якщо лікарі зі своїми обов’язками справляються, то українське законодавство щодо проблем цієї групи хворих є посереднім, залишаючи шпарини для порушення прав пацієнтів. Принаймні, про це свідчать результати моніторингу, проведеного громадською організацією «Молодіжна альтернатива». Причини високої захворюваності на психічні розлади криються не стільки у природній схильності людини, а в тому суспільстві, яке «оточує» українців. За роки незалежності України поширеність розладів психіки та поведінки поступово збільшується і становить в 2005 році 2503,7 на 100 тис. населення. Захворюваність на психічні розлади коливається незначно: від 248 осіб на 100 тисяч населення у 1990 році до 241 у 2005, із піком — 260 хворих на 100 тисяч у 1995 і 2000 роках.
Людям, які опиняються із розладами психіки в лікувальних закладах, необхідні спеціальні права — адже, на відміну від звичайних, психіатричні лікарні мають низку особливостей і обмежень, зумовлених станом пацієнтів. Про те, в чому саме недосконале українське психіатричне законодавство, під час презентації результатів моніторингу розповів автор проекту Роман Семешко. За його словами, українське законодавство у цій сфері, зокрема, Закон України «Про психіатричну допомогу» є недосконалим, але динамічним. Найбільшими проблемами законодавства моніторинг називає невизначеність цілей і завдань, додаткових мір захисту психічно хворих, відсутність норм у сфері забезпечення психіатричного здоров’я населення та нерозтлумаченість окремих термінів. На відміну від міжнародних норм та законів, українські законотворці не обумовили й мінімальних вимог, щодо безпечної, терапевтичної та гігієнічної обстановки у психіатричних закладах, не передбачили атестації клінік, щодо наявності умов прийому примусово госпіталізованих пацієнтів. Учасники моніторингу наголошують на тому, що в українські психіатричні лікарні важко потрапити і ще важче з них вийти. Пацієнти потрапляють до медичних закладів цього профілю на невизначений строк — аж поки спеціальна комісія лікарів не визначить, що немає підстав для лікування в примусовому порядку. За словами представника Вінницької громадської організації «Користувачі психіатричної допомоги та хворі на епілепсію» Руслана Імереллі, психіатричні лікарні та їх працівники не завжди дотримуються етичних норм у поводженні з хворими, а самі пацієнти, потрапляючи до лікарні, не можуть ознайомитися із документами, щодо лікування, не знають своїх прав. «А в законодавстві немає норм того, який персонал треба приймати на роботу, — сказав Р. Імереллі. — Випадків притягнення до відповідальності працівників лікарень немає, бо пацієнти просто бояться звертатися до міліції — адже рано чи пізно їм доведеться проходити повторне лікування, спілкуватися із цими людьми й далі». У Міністерстві охорони здоров’я підтверджують інформацію про те, що офіційно зарєєстрованих випадків порушень прав пацієнта немає, однак у інших аспектах спростовують інформацію, надану під час презентації результатів моніторингу. За роз’ясненнями «День» звернувся до головного психіатра МОЗ, кандидата медичних наук Ірини ПІНЧУК :
— В Україні з 2000 року діє Закон України «Про психіатричну допомогу», який регламентує надання психіатричної допомоги. Прийняття цього Закону — дуже важливий крок до вдосконалення надання психіатричної допомоги. За 6 років з моменту прийняття Закону відбулося багато змін, однією із проблем на сьогодні залишається створення Коментарю до Закону України «Про психіатричну допомогу» і нових медичних стандартів, що базуються на доказовій медицині. Іще з 1999 року на практиці лікарі керуються міжнародною класифікацією хвороб, за якою відбувається діагностика психічних розладів пацієнтів.
Щодо умов утримання пацієнтів: в Україні, справді, існує ще багато відділень в психіатричних закладах, де пацієнти перебувають під час лікуваннях у палатах, розрахованих на 8—10 осіб, інколи — більше. Це має свої підстави. Психіатричні лікарні будувалися за проектом, який передбачав такі палати. Сьогодні на реконструкцію палат потрібні кошти, а психіатрична служба забезпечується за залишковим принципом, зокрема коштами на будівництво чи реконструкцію. Але за найменшої можливості палати «розукрупняються». Однак не забувайте, що однозначно визначити, які умови є оптимальними для наших пацієнтів, дуже важко. При госпіталізації у тяжкому стані багато пацієнтів є небезпечними для себе — тому їх не можна класти в одномісну палату. У випадках, коли пацієнт може зашкодити оточуючим — навпаки. За вимогами ж санітарних норм, на ліжко одного пацієнта має відводитися 6—7 квадратних метрів площі.
При госпіталізації лікар-психіатр, за законом, зобов’язаний ознайомити особу, якій надається психіатрична допомога, з урахуванням її психічного стану, із інформацією про стан її психічного здоров’я, прогноз можливого розвитку захворювання, про застосування методів діагностики та лікування, альтернативні методи лікування, можливий ризик та побічні ефекти, умови, порядок і тривалість надання психіатричної допомоги, її права та, передбачені цим Законом, можливі обмеження цих прав при наданні психіатричної допомоги. Наприклад, за законом, право на одержання такої інформації щодо неповнолітнього віком до 15 років та особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, мають їх законні представники. Зараз ми працюємо над тим, щоб, крім особистої розмови із лікарем, інформація доводилася до пацієнтів ще й у письмовій формі, зокрема, встановлюємо стенди із законом. Але цікавляться цими положеннями далеко не всі.
Що ж стосується оплати лікування, то держава забезпечує ліки тільки для хворих, що лікуються стаціонарно, оскільки зараз у нас фінансується не пацієнт, а місце в палаті. Таких пацієнтів у нас близько 30%. Амбулаторні пацієнти, коли лікарня не може забезпечити їхні потреби в препаратах, справді, купують ліки за власний кошт.
