Хутірська філософія зцілення

Щоразу, коли мова заходить про чаювання, то перша асоціація, яка виникає, пов’язана з чорним або зеленим чаєм — із Китаю, Японії, Індії чи Великобританії. У моєї бабусі була своя чайна традиція — зараз я її називаю «хутірська філософія зцілення». Вона не вживала пігулок, а віддавала перевагу трав’яним чаям. Вранці чай липовий з медом, м’ята з мелісою увечері. Шипшиновий напій під час свят, а ромашковий — після них. Не впевнена, що бабуся знала про цілющі властивості лікарських трав, просто так навчила мати, а її — бабуся.

Взагалі традиції трав’яних чаїв, збору і заготівлі рослин характерні не лише для українських Карпат. Шанували цілющі напої і в степах, і в Причорномор’ї, і вздовж великих річок. Зараз українські виробники — експериментатори та інноватори — почали активно використовувати й удосконалювати старовинні рецепти трав’яних чаїв, виставляючи на продаж смачні купажі. Адже технології, на які багаті українці, — це передумови для розвитку крафтового виробництва. Однак ця ніша ще не досить вивчена і належно оцінена, бо традиції споживання трав’яних чаїв — це не просто бізнес, а окрема родинна історія.

ЛІТО В ЧАШЦІ

До прикладу, вінницька мисткиня Юля ГУШУЛ, котра робить смачні трав’яні збори для себе, в подарунок і на замовлення, навчилася збирати лікарські рослини від бабусі. Щоліта вона гостювала у неї в Карпатах — в містечку Вижниця Чернівецької області. Згадує, з якою любов’ю її бабуся під час прогулянок найближчими горбами (так місцеві називають гори) збирала запашне й цілюще зілля для чаю та купелі. Повернувшись додому, всі свої «знахідки» — ромашку, звіробій, чебрець, деревій тощо — вони сушили, розкладаючи на газетах, щоб потім цілий рік мати можливість насолоджуватися смачними, ароматними й корисними напоями.

У ранньому дитинстві Юлю це заворожувало, а от у підлітковому віці почало дивувати й трохи навіть дратувати: чому б не пити такий смачний чорний чай із магазину, як усі? Тепер, згадуючи про минуле, художниці стає смішно, бо вже давно сама перейшла на трав’яні напої. Чорний чай удома тримає тільки для гостей.

«Збирати трави для чаю я почала років десять тому. Якось друзі в Києві пригостили мене смачним чебрецевим напоєм. Мені він настільки припав до смаку, що, повернувшись у Вінницю, я пішла в ліс поблизу свого дому й нарвала там чебрецю. Потім поступово почала збирати й інші трави. Спочатку вони в мене зберігалися окремо одна від одної — і я щоразу компонувала напій просто в чашці. Потім для зручності стала трави подрібнювати і створювати різноманітні суміші, — розповідає Юля Гушул. — Згодом виникла потреба ділитися цими смачними, духмяними й корисними дарами природи з іншими. Так з кожним роком я стала запасати дедалі більше зілля. Декому з друзів-художників мої напої подобаються настільки, що вони готові обмінювати їх на свої витвори. Дехто каже, що я повністю змінила їхній погляд на трав’яні чаї. Сама ж я просто намагаюся доступним мені способом зберегти часточку теплого, духмяного й цілющого українського літа — і передати її іншим, у кого немає такої можливості. Багато своїх чаїв я дарую. Природа дає нам трави з такою щедрістю, що нічого не залишається, як брати з неї приклад».

Художниця каже, що трави бажано збирати в гарну, суху, сонячну погоду, після дощу чи омиті росою, але вже обсохлі. Найкраще збирати їх удень, до обіду. Ще істотний нюанс: найбагатший вміст діючих речовин лікарські рослини мають під час цвітіння. І найголовніше правило — поводитися з травами дбайливо: на кожен квадратний метр обов’язково потрібно залишити три-п’ять рослин — на насіння.

«Мої трав’яні суміші — це не лікарські засоби. Я не даю жодних рекомендацій щодо їх вживання з терапевтичною метою. Це корисні напої на щодень, які дають можливість відмовитися від регулярного вживання чорного чаю. Трав’яні збори формую, покладаючись на свою інтуїцію і почуття прекрасного, — розповідає мисткиня. — Підходжу до справи творчо, як до малювання. Без натхнення за змішування трав не беруся. Зазвичай роблю основу із кількох рослин — наприклад, із іван-чаю, парила, листя суниці, листя ожини і деревію, потім у кожну порцію додаю щось особливо ароматне — мелісу, м’яту, материнку або чебрець, далі добираю квіти — це може бути цмин пісковий, нагідки, пелюстки чайної троянди чи соняха, а в кінці досипаю подрібнену шипшину, шматочки яблука чи апельсинову цедру. Таким чином у мене виходить не тільки смачний та ароматний, а й красивий чай. А ще він заряджений позитивною енергетикою, адже роблю свої заготовки тільки в хорошому настрої й під улюблену музику».

Як пити трав’яний чай — це окрема тема для розмови. Художниця радить споживати цей напій із керамічної чашки, в ідеалі — ручної роботи. Зараз мисткиня пропонує до духмяних пакуночків з травами купувати її авторські вироби із глини: чашки, чайники, піали, блюдця, тарілочки для солодощів, ємності для зберігання трав. Створений нею посуд якнайкраще передає її бачення цього щоденного ритуалу.

ЗАМІСТЬ ЖМЕНІ ПІГУЛОК

Рятується від різних недуг переважно травами вчителька з 40-річним стажем, а нині пенсіонерка-травознавець Надія ГОЛОВАЩЕНКО. Любов до трав їй передала бабуся, а знання підкріпила література. У лікувальній силі трав’яних зборів вона не раз переконувалася на власному досвіді. Так, заспокоїтися допомагають м’ята, звіробій, іван-чай, первоцвіт, меліса. Від кашлю дуже добре допомагають трава фіалки триколірної та листя материнки. При болю в нирках виручають кукурудзяні рильця, а в разі застуди пришвидшують одужання липа й малинове листя. Крім того, ще одним плюсом трав’яних чаїв є відсутність кофеїну. Тому їх сміливо можуть пити діти і люди похилого віку.

«Це зараз світ крутиться довкола великих міст, а раніше центром народного життя було село, а подекуди й хутір. Мешканці селищ та хуторів зналися на всьому, що їх оточувало, і на травах у тому числі, — розповідає жінка. — Узимку у моєї бабусі в хаті завжди пахло рум’янком. Теплий чай із ромашки завжди стояв на плиті. На горищі — стійкий аромат полину. Ця рослина не лише відлякує гризунів, а й незамінна у разі шлункових хвороб. Щороку перед Великоднем бабуся змащувала підлогу глиною, перемішаною з м’ятою, — цей свіжий запах тримався в хаті до Зелених свят. Йому на зміну приходив запах чорнобривців. Квіти заносили до хати для краси і затишку».

За радянських часів значення лікарських трав було дещо трансформоване. Селяни почали збирали їх на заготовку, яку приймало за хороші гроші аптекоуправління. Зараз, як каже Надія Головащенко, такий спосіб заробітку вже не є поширеним. Мабуть, через те, що фармацевтичний бізнес став приватним і працює з оптовиками або має власні плантації. Однак такий «відступ» до певної міри повернув культуру споживання трав’яних чаїв у село, ба більше — став популярним серед міських жителів, які віддають перевагу натуральним напоям.

«Споживання трав’яних чаїв повертається в українські родини. Поки що це данина моді, я сказала б. Адже в народній традиції українці не просто пили напої із того, що росте поруч навколо, а й уміли заготовляти трави і споживали їх з лікувальною метою, — відзначає травознавець. — Можна жменями пити таблетки, а можна звернутися до знань, які дійшли до нас від діда-прадіда: не лікувати, а запобігати хворобі правильним способом життя. Та експериментувати з травами не варто. Недбайливого ставлення до себе, тобто нерозумного змішування, надмірного споживання — вони не пробачають».

ТЯЖІННЯ ДО ПРАДІДІВСЬКИХ МЕТОДІВ

Взагалі, якщо говорити про класичний чай, то його завезли до України в ХVІІ столітті. Традиції чаювання на західний манер поширилися дещо пізніше. Дозволяли собі влаштовувати розмови за чашкою чаю переважно пани або представники інтелігенції, селяни просто не мали часу неквапливо розпивати гарячі напої. Тому в народній традиції селяни віддавали перевагу трав’яним напоям або із сухофруктів, які мали передусім лікувальну мету, відзначає провідний методист Вінницького обласного центру народної творчості Сергій БУГАЙ. Відтак будь-яке вживання чаю селяни пов’язували з народною медициною. Пити трав’яні напої просто так, для смаку, почали відносно нещодавно. А зараз культура вживання трав’яних напоїв виходить взагалі на новий крафтовий рівень. І задають тренд, хоч як це дивно, жителі не сільських територій, а великих міст.

«Книжок з рецептами трав’яних чаїв, які споживали наші предки, немає, бо такій культурі ніхто раніше не надавав значення. Але народні традиції вживання трав’яних напоїв, а також узвару, який раніше називали вар, згадуються у творах українських класиків. У деяких навіть рецепти можна знайти, — розповідає Сергій Бугай. — Останнім часом спостерігається певний мікс традицій споживання чаю: дуже модно зараз додавати сушені фрукти і ягоди, з яких готували чай наші прадіди, у чорний чи зелений чай. Крім того, зростає попит населення й на крафтові чаї із трав. Якщо подивитися на полиці магазинів, то асортимент їх доволі масштабний. Крім аптек, трави (збори) продають на ярмарках травознавці. Взагалі людей, котрі цікавляться і заготовляють цілющі трави, стає дедалі більше, — дуже добре, що серед них чимало міського населення. І до речі, цікавий факт: первинні витоки відродження народної традиції походять не із села, а із міського середовища, яке відчуває тяглість до прадідівських методів зцілення або просто потребує екопродуктів».

На завершення розмови Сергій Бугай відзначає, що тема народної традиції заготівлі дикоросів, приготування трав’яних чаїв та узварів потребує детального дослідження. Більшість рецептів із цієї «методички» — це ніби усна народна творчість, яка зберігається в легендах-гіпотезах. Наприклад, одна із них оповідає про те, що всі трави поділяються на дівочі, жіночі й бабусині. Кожна група, щоб зберегти цілющі властивості, має свій період заготівлі: дівочі — збираються до першого сонцестояння, жіночі — до Іллі, а бабусині — до заморозків. Ця легенда, як каже Сергій, уже довела свою достовірність. Але скільки гіпотез ще чекають на «перевірку»...