КАТОК-3
ПЕС НА ЛЬОДУ
Знову я взявся за завоювання льодової площини. У мене з нею якось не особливо складалося. До того ж у чергах на льодових стадіонах поки вистоїш — взагалі зникає бажання кататися.
Набридло мені чекати в снігу, поки знайомі на озері наїздяться. На морозі швидко перетворюєшся на крижаний стовп. Щоправда, пейзаж естетично гріє. І різні персонажі в ньому.
Ось великий кошлатий собака причепився з гавканням до немолодого вусатого типа в модних ковзанах і червоному спортивному костюмі. Чимось цей вусатий його дратував. Чоловік не полінувався віднайти дрючка, аби відганяти настирливого собаку, але це ще сильніше розохочувало псину.
Господар пса був схожий на цього типа. Лише був одягнений у допотопні, обвислі штани фіолетового відтінку та взутий у старі низенькі ковзани. Він методично накручував круги, не звертаючи уваги на те, що відбувається. Зрозуміти, що це його собака, можна було тільки з того, що він іноді облишав джерело роздратування і мирно влаштовувався поряд із хазяїном. З особливим задоволенням він біг між ковзанами фіолетового, щоб господар супроводжував його у вигляді ковзучої арки. Іноді той жартома зсував ноги, і тоді собака був вимушений прибирати кошлату голову. І за спиною чулося обурливе гавкання. Але агресію пес переважно витрачав на «упакованого» дядька, який чимось нагадував господаря, але був сучасніший і більш самодостатній. У нього, крім суперспорядження, була ще дружина, яка чекала на нього в заметі з термосом. Можливо, така реакція собаки була втіленням легких заздрощів його господаря до свого щасливішого альтер его...
Коротше, знову в мені заворушилася туга за катком. Треба було терміново добувати ковзани.
НОВИЙ РІВЕНЬ
Радили купити їх на барахолці, щоб обійшлося дешевше. Однаково, мовляв, у прокаті ношені.
Товкучка на Куренівці. Лежать у ряду журнал «Мурзилка», дверні ручки, нутрощі «Радіоли», шльопанці та старі літні туфлі, присипані снігом. Тільки в одного мужика знайшлися фігурні ковзани: білі жіночі — 42-го розміру. І чоловічі, чорні — 43-го. Мій — 41-й. Нога в них, як у човні. Стало ясно: мотлох — на звалище. Доведеться розщедритися на щось сучасніше.
У крихітному магазинчику з промовистою назвою «Світ спорту» знайшлося багато різних «космічних» ковзанів. «А що, бувають повністю пластмасові?» — зі здивуванням вивчав я товар. «Звісно, бувають, — підтвердила продавщиця. — Який у вас розмір? 41-й? Це — ваш!»
Засовую ногу. Застрягла, мов у лещатах. Зовнішня краса у внутрішню не перейшла. Дивлюся розмір: «Це ж 40-й!» — кажу. Пані, стуляючи куточки губ й одночасно підіймаючи очі до стелі: «Сантиметр туди, сантиметр сюди...»
До процесу вибирання приєднався здоровенний продавець бандитського вигляду: «А вам у хокей чи кататися?» «Більше — покататися», — відповідаю. — У хокеї довго по шайбі цілити». «Тоді можна пластмасові. Це вони від першого влучення шайбою можуть розлетітися». «А якщо випадково влучить?» — хвилююся я. «Тут уже нічого не поробиш — доля», — розвів руками продавець. — Я би вам запропонував оці», — вказав він на білосніжні, з пластмаси. Щось білі мене вже дістали! Там я відбивався від білих фігурних, тепер от від пластикових... Відчувши це, продавщиця зняла з полиці синьо-чорні: «Мені здається, ці — точно на вас». (Це було недивним, оскільки вони справді були 41-го розміру. Отож справа радше не в жіночій інтуїції, а в нормальному розрахунку).
Сучасні агрегати! Ступню обійняв шкірзамінник, а кісточку щільно обхопила сильна пластмасова рука. І додатково — ремінці- фіксатори. Тепер я не просто Аполлон, а «Союз-Аполлон» — подвійний американо-радянський космічний корабель!
Одразу виникло бажання, поки сонце не сіло, рвонути на озеро. Але бачу: світило невблаганно закочується за горизонт. І тут — як осяяння: каток «Крижинка» за два кроки! Туди!
ВИДИ ЛЬОДОВОГО ЖИТТЯ
Гордо проходжу повз немислиму чергу до прокату ковзанів. Квиток — і в народну гущавину. Поволі починаю розминатися.
Вимальовуються основні види населення катка.
Більш привільно їздити по краю стадіону, оскільки там більший периметр. Але тут живуть лише невмілі. Ті, хто «їздить кроком». Серед них виділявся тип двометрового зросту, який рухався, розкинувши гілки- руки. Один помах — і, як у боулінгу, сусід завалився кеглею. А наш чоловік-дерево продовжує свій льодовий похід.
Наступний вид льодового життя (щось на зразок колонії макроорганізмів) — це «огорожа»: п’ятеро-семеро неумійків учепилися одне в одного і сунуть гармошкою, яка розтягуються та стягується. Вони більш статичні, ніж хрестоподібні, але цю стоногу довго об’їжджати.
Далі, кого треба мати на увазі — дітлахи. Малюків бережно підтримують татусі та матусі. Але щойно їх на мить відпускають, вони відскакують, як горіхова шкаралупа, і плюхаються просто перед тобою! Доводиться робити надзвичайний фінт, щоб об’їхати крихітку.
Щойно ти насилу почнеш утримувати рівновагу, на тебе налетить четвертий вид перешкод — досвідчені ковзанярі. Їм нудно рухатися з масою проти годинникової стрілки. І вони дозволяють собі маневри, що суперечать суспільній установці. Але збивають ці паскуди рідко. Їхня майстерність дозволяє в останню мить оминути тебе за півсантиметра, по-піжонськи присипавши крижаною пилюкою.
Решта менш небезпечні. Наприклад, закохана парочка, яка стоїть куренем. Вони удають, що нібито на хвилинку зупинилися — поцілуватися. Але тільки коли робиш третє — четверте коло, помічаєш: вони, як і раніше, стоять, учепившись одне в одного губами. Тільки тоді ти розумієш, якщо розліпляться — впадуть.
Із чемпіонських — парочка в яскраво-червоних спортивних костюмах, яка величаво ковзала в центрі, впевнено перебираючи ногами в напівхудожній манері. Я навіть задивився на них і мало не врізався в «стоногу». Вирулюючи, втратив рівновагу. Тут лід піднявся й ударив мене! Такий, паскуда, твердий виявився!
Лише тепер я зрозумів усіх фігуристів, які падають із висоти потрійного стрибка. Не уявляю, як вони витримують, ці нещасні дівчатка-профі. Хай уже собі мужики. А ці, у трусиках?! Не вдалося благополучно вийти зі смерчу — гуп!!! Страшно подумати!
ПРАВИЛА ДОБРОГОТОНУ
Після перших 15 хвилин ноги занили. З’явилося відчуття, мов у Буратіно після перших кроків, коли тіло ще пам’ятає, що віднедавна було поліном. Але в якусь мить із дерев’яного воно зненацька стає гнучким. Головне — дочекатися!
Початківцю-ковзаняру раджу спіймати поглядом привабливу жіночу фігуру і триматися очима за неї. Відмінний стимул устояти на ковзанах до «визвольного» моменту!
Потім уже досить жваво об’їжджатимеш дівчат, що, впавши, ефектно вкладаються на лід (розкинувши довге волосся) та й чекають, що їх піднімуть кавалери.
А загалом каток — непогане місце для знайомств. Принаймні, вподобаний об’єкт ти можеш і сам збити — чим не привід для знайомства? Тільки легенько, без екстремізму. Свою незручність завжди можна видати за невміння.
А народу чимраз більшало. Лід уже був зритий настільки, що нагадував снігові замети. Почуваєшся лижником. По такому льоду було дедалі важче просуватися, багато хто почав філонити біля огорож. Але в ту мить, коли, вимкнувши музику, оголосили, що час зміни закінчився, всі ледарі терміново почали кататися!
Знаючи ці коники публіки, з’являлася товстенна тітка й загрозливо рухалася на всіх, як бронетранспортер. Про своє наближення вона попереджала міліцейським свистком, якщо не допомагало — могла і задавити. Сеанс закінчився!
ВЕСНЯНИЙ ХОКЕЙ
Останнє льодове випробування — катання на озері, яке от-от розтане. Раптово потепліло до +1С. Сніг почав танути і трамбуватися. Каток у центрі озера на Гідропарку ним засипаний. Тільки працелюбні хокеїсти акуратно розчистили квадрат. Але в них гравців — недокомплект. Кружляв лише один хлопець у спорядженні бомбардира. Щоб не втрачати спортивної форми, він розганявся і, тримаючи ключку горизонтально, плавно здійснював урочисту дугу. Приблизно так, як усі нападаючі: дорветься до ворожих воріт, удар — мимо, і він мов із небажанням по дузі йде до своїх, на зразок — іще поквитаємося.
У мене, коли я опинився на своїх космічних поряд із цим типом, одразу в голові виникли телевізійні хокейні картинки. Наче я теж захисник. Уява так розігралася, що я одразу уявив собі й ревучі трибуни, й оголошення про заміну, і стадіонний синтезатор... Тут, щоправда, мій ковзан потрапив у тріщину і я мало не гепнувся.
Танучи, лід перетворювався на сірувату масу, поцятковану тріщинами. Але сам лід був ще досить товстим — сантиметрів 30— 40. Його край позначував незнаний блискучий предмет, що приліпився знизу.
Ненадійний стан льоду породив відчуття небезпеки. Але спав на думку екстремальний хокей — на майже розталому крижаному покрові.
Хокеїсти — як тевтонські лицарі на Чудському озері. Звісна річ, на гравців треба одягти гумові костюми та дати пінопластові рятувальні пояси.
Вийде нападник на позицію атаки, попадає в тріщину — й одразу йде під воду. Або, навпаки, щойно зібрався бити, а воротар із воротами зник.
Ні, якщо ворота тонутимуть — це занадто. Вони повинні бути з легшого за воду матеріалу, як у ватерполо.
Французи, наприклад, вигадали свої «Ігри патріотів» — цікаво. Упираються там між собою українці, росіяни, французи та китайці. Найцікавіше — варіації на тему кориди. Гравці непогано захищені: каски, наколінники. І биків, на щастя, ніхто не вбиває. А азарту з адреналіном — хоч греблю гати.
А ось влаштувати суміш хокею та ватерполо (спортивна варіація на тему льодового побоїща) — такого шоу ще не було!
Звісно, я фантазую виключно для телепроектів, щоб різні там шибайголови не вирішили спробувати це в природних умовах.
Я вже колись навесні провалювався під лід на Дніпрі — не сподобалося. Хоча коли я, мокрий, заявився до залишеної на дачі компанії, мій вигляд чомусь викликав у напад неконтрольованого сміху...
СПЛЯЧА РИБА
Дивлюся, якась жінка вказує своєму 12-річному синові на щось у глибині озерного льоду. Підійшов ближче, бачу, вони розглядають одну з таємничих блискучих штук, що позначають знизу край льоду. Пані пояснює: «Це риба». «Як риба? Жива?», — здивувався я. «Так. Спить, — знизила вона тон, наче боялася її розбудити. — До весни».
Вдивлявся в лід — риб’ячих контурів не роздивитися. Але поряд бачу — теж щось виблискує. «А це, — питаю, — теж кілька?» «Ні, — вдивилася жінка, — це, швидше за все, банка з під консерви. Бо дужевиблискує!». «Так, — філософськи подумав мені, — як усе поряд — і кілька, і банка, в якій вона могла б опинитися».
Зробивши декілька кіл по темному, хрусткому льоду, я зняв ковзани. І почимчикував собі вже пішки. Назустріч весні!
