Головне — вислухати
На десять пенсіонерів, що потребують допомоги, — один соціальний працівник
Людина називає себе самотньою тоді, коли їй нема від кого чекати допомоги. Але й для тих, кому підтримки й турботи чекати справді нізвідки, знаходяться люди, які можуть допомогти. В Україні існує спеціальна соціальна служба — територіальні центри допомоги одиноким непрацездатним громадянам.
Надія Степанівна живе на третьому поверсі одного зі столичних будинків. Відчиняючи двері, завбачливо перепитує, хто прийшов, і лише потім неспішно відкриває замок. Кілька років тому Надія Степанівна лишилася зовсім одна: чоловік помер, а діти й онуки давно роз’їхалися по інших, далеких містах. Тепер у столичній квартирі 79-літня пенсіонерка живе сама. Уже протягом п’яти років двічі на тиждень в обумовлений заздалегідь час до Надії Степанівни приходить соціальний працівник.
Потреби у пенсіонерів не надзвичайні: принести хліба, крупів чи ліків, прибрати в квартирі, викликати лікаря... Робота не складна, але стареньким буває важко стояти в черзі чи підніматися сходами, а тим більше — витирати пилюку на шафах. Поки соціальна працівниця Ніна Поліщук розкладає продукти й береться за прибирання, перепитавши, як здоров’я, самопочуття та що нового, ми з Надією Степанівною влаштовуємося на кухні.
За її плечима — величезний трудовий стаж слюсаря-складальника, величезний життєвий досвід. По соціальну допомогу Надія Степанівна звернулася лише після смерті чоловіка, і — задоволена. У домі тепло, сусіди не турбують, а Ніна їй, як дочка. У квартирі робить все, що треба, завжди готова вислухати, порадити. Коли надворі тепло, Надія Степанівна вибирається на вулицю, сама ходить за продуктами — добре, що в дворі є магазинчик. Готує сама, і сама ж опікується величезною кількістю квітів у вазонах. «Що ви їм тільки робите, що на листочках — ні пилинки, аж блищать! — посміхається Ніна. І тут же перепитує. — Не дуже втомилися? Не хвилюєтеся? Може, заспокійливого вам або чаю?»
Самотніх людей, які потребують допомоги, у Києві нараховується кілька тисяч. Соціальних працівників дещо менше: один на десяток пенсіонерів. Це багато, каже Ніна Поліщук, а найбільша проблема — спілкування. Пенсіонери трапляються різні — і гостинні, й щирі, а бувають і з крутим характером. «До територіального центру я прийшла на практику, почала ходити до людей, а потім так і залишилася», — розповідає Ніна. Працює із людьми вже майже вісім років. Найважче проходить знайомство: люди звикли не довіряти одне одному. Часто спочатку не довіряють в руки грошей — на продукти й ліки, не дають номер телефону, не дозволяють переставляти речі. Буває, й ображають. «Але хоч як би було неприємно спілкуватися з людиною, ми не можемо відмовитися від співпраці, — пояснює Ніна. — Попросити приходити іншого працівника може тільки сам підопічний».
Але така напруга у взаєминах — тимчасова, запевняє Ніна. З часом старенькі звикають до «своєї» працівниці, під час візиту запрошують до столу, показують старі фотографії, розповідають про своє життя. Згадують дитинство, молодість, родину. Вдячних і невдячних дітей та онуків, колишніх сусідів, співробітників і радянську владу. Діляться враженнями від новин. «У всіх, у всіх до одного завжди голосно ввімкнене радіо, — розповідає Ніна. — Треба ж і їм якось підтримувати зв’язок із зовнішнім світом...» Розмови про життя з часом займають більшу частину візиту — годину або й дві, а потім Ніна йде до іншого дому, до іншої людини, де двері знову поволеньки відчиняє жінка у квітчастому халаті й запрошує Ніну до столу й до власної історії... День за днем, рік за роком самотні призвичаюються до соціальної допомоги і вже не хочуть відпускати Ніну, з нетерпінням чекають її приходу.
У самої Ніни вдома — чоловік та син. До роботи ставляться з розумінням, підтримують маму. Тільки просять не давати підопічним домашнього телефону — дуже вже часто пенсіонери хочуть поділитися із «донечкою» останніми новинами...
Щоб отримати допомогу, не обов’язково самому приходити до територіального центру. Як розповіли кореспонденту «Дня» соціальні працівники, самотні громадяни можуть просто зателефонувати до відділу соціального захисту, повідомити свої координати і за кілька днів — узгодити дні й години, коли приходитиме працівник.
