Французький досвід для українського суспільства
Мусульманська хустинка (хіджаб) загрожує П’ятій Республіці. Загрожує настільки, що Президент Франції виголосив у Єлисейському палаці програмну промову «Світськість як основоположний принцип Республіки» (див. «День» від 13 січня ц.р.). Чому світськості Республіки не загрожує «хрест великих розмірів» чи «кипа», які разом із хіджабом (політкоректність!) заборонені школярам державних закладів освіти? (Цікаво, чи бачив хто-небудь де-небудь школярів iз «хрестами великих розмірів»? А от студентки у хустинках — не рідкість навіть у Харкові). Тому що за хіджабом — віра; за хрестом, навіть великих розмірів, — віри часто дуже мало.
«Именно ясности и четкости веры не хватает сегодня подавляющему большинству европейцев..., чья былая вера как бы растворилась в созданной ими цивилизации; я хочу этим сказать, что энергия веры породила тот материальный мир, в котором живут европейцы, зато от самой веры осталось гораздо меньше, чем она того заслуживает… Когда нынешние европейцы зовут мусульман «фанатиками», они тем самым показывают, что забыли некогда им хорошо известное: а именно, что Бог требует от человека всего… Общаться с Богом «по воскресеньям», забывая о Нем в остальные дни недели (как поступает большинство), — значит проявлять двуличие..., которое идет от Ренессанса и которое выражено в известной формуле «и Мадонна, и Нана» (Ю. Каграманов. Мировой юг бросает вызов. — Ветер истории подул в паруса ислама. «Новый мир», 1997, №10).
У цьому лицемірстві ми — попереду Європи всієї: там спілкуються з Богом хоча б «по воскресеньям», у нас — хіба що у великі свята, та й назвати це спілкуванням із Всевишнім язик не повертається: то святої водички принести, то яблучок посвятити, а там мак повіяти (чи багато хто з православних знає, що Іуда Маккавей (Молотобійця) звільнив юдеїв від селевкідського рабства й жодного стосунку до українського маку не має?) Або ж під пильним оком телекамери в храм Божий завітати — згідно з щільним графіком «мероприятий». Не хвилюйтесь, товариші наукові атеїсти: немає в нас релігії, і зрощуватись державі нема з чим. Церков же, навпаки, в нас багато (унікальне українське багатоконфесійне християнство), отже, і з цього боку «зрощення» (на візантійсько-московський кшталт) унеможливлюється.
У промові президента Франції заслуговують на увагу дві тези:
1. «Сьогодні першочергову важливість має ширше вивчення в школі змісту різних релігій» (нагадаю, що цього навчального року в нашій вищій школі ліквідовано нормативну дисципліну «релігієзнавство» — напевно, маючи на меті відокремити якнайбільше релігій від держави).
2. «Буде здійснено підготовку французьких імамів і затвердиться іслам з французькою культурною традицією».
Мовою українських реалій остання теза перекладається так: «Має затвердитись православ’я з українською культурною традицією». Нехай навіть із закордонним главою. Це значить, що під час служб Божих згадуючи, наприклад, христолюбиве українське воїнство, священики поминатимуть героїв Конотопської битви та мучеників Крут, а переходячи до благословень та прокльонів, благословлятимуть гетьмана Мазепу і анафемуватимуть Петра з Єкатериною. У повній відповідності з рядками нашого Пророка:
«Це той первий,
що розпинав
Нашу Україну
А вторая доконала
Вдову сиротину
Кати! Кати! Людоїди!»
Боже великий, єдиний, нам Україну збережи!
А панові Шираку побажаємо успіхів у справі «францізації» імамів. Може, французький досвід допоможе українізації українського суспільства?
