Безправні, катовані, гнані,

«Вночі в лісосмузі знайшли труп дівчини років вісімнадцяти—двадцяти. При ній ані грошей, ані документів. Але в сумочці десяток презервативів. Подивіться, можливо, одна з «ваших», — коротко повідомив черговий. Вона помчала в міліцію. Обличчя світловолосої дівчини було понівечене з якоюсь особливою люттю, але Олена визначила відразу: ця — чужа. Всіх дівчат, «що працювали» в центрі міста, вона знала. Швидше за все, чергова шукачка пригод вирішила податися до Одеси й підзаробити на свій страх і ризик. Ось і підзаробила...

 СУТЕНЕРІВ ТУТ ЛАГІДНО КЛИЧУТЬ «МАМОЧКАМИ»

За даними громадського фонду «Віра, Надія, Любов», влітку в Одесі промишляють близько п’яти тисяч повій, взимку — разів у два менше. Далеко не всі працюють постійно, багато хто просто приїжджає на сезон. Але, попри свою зовнішню строкатість і нестабільність, одеський секс-ринок дуже чітко організований. Його контролюють близько тридцяти «мамочок», під «опікою» у кожної — від п’яти до п’ятдесяти дівчинок. Сутенерів-чоловіків у Одесі немає. Їх вижили самі «нічні метелики», вирішивши, що жінки краще розуміють специфіку їхньої праці. Одеські «мамочки» — явище багато в чому унікальне. У більшості своїй це — вихідці зі «старої гвардії» повій, тому таємниці ремесла знають досконало.

Якщо чоловікові ще можна навішати лапшу на вуха, то провести «мамочку» — виключено! У багатьох за плечами одна, а то й дві вищих освіти. Одеські мамочки м’яко стелять, але вміють за себе постояти. Кілька років тому їх спробували обкласти даниною місцеві рекетири, але дами збунтувалися і платити відмовилися навідріз. Зрозумівши, що їм не впоратися з величезною армією повій, рекетири відступилися.

КОЖНА ДЕСЯТА ПОВIЯ НА ТРАСI ВIЛ-IНФIКОВАНА

«Жінок, які працюють в секс-бізнесі, ми умовно поділяємо на три ранги, — повідомив мені Дмитро Луценко, волонтер Одеського громадського руху «Віра, надія, любов». — Перший — це своєрідна еліта, яка працює в казино, готелях, барах. Вони добре заробляють, самі можуть потурбуватися про себе. У них є особисті лікарі, вони постійно проходять медогляди. Таких жінок всього кілька сотень. Друга група обслуговує бари, сауни, ресторани не дуже високого рівня. Відповідно, і заробітки у них — нижчі. І третя, найчисельніша група — жінки, що працюють на трасі. Таких — кілька тисяч. Саме вони і є головним об’єктом нашої уваги...

Є кілька місць, де в будь-який час дня і ночі можна «зняти» «дівчину» за прийнятними розцінками. Одне з них — уславлена «стометрівка» — дільниця траси на виїзді з міста. Яскраво нафарбовані, визивно вдягнуті дами стоять тут зграйками. При появі нашої машини вони пожвавлюються — волонтерів з «ВНЛ» тут всі знають. Хлопці одними з перших стали працювати з жінками секс-бізнесу — роздавати їм презервативи, безкоштовну літературу з профілактики венеричних захворювань. «Вони нам довіряють, тому що ми не моралізуємо, — вважає Дмитро Луценко. — Наше завдання — зупинити епідемію СНІДу в Одесі».

Навесні цього року з ініціативи «ВНЛ» було проведене медичне обстеження 241 жінки з «групи ризику». 2,5% з них виявилися ВІЛ-інфікованими, у 40% — венеричні захворювання. При цьому більшість, навіть знаючи про свій діагноз, не має наміру залишати роботу. Їм просто немає чим більше заробляти на життя. Близько 70% жінок, що працюють на трасі, — наркоманки.

Під’їжджаємо до групи, що влаштувалася на автобусній зупинці. Два «метелики» вже відключилися, дишучи перегаром, третя ще сидить. Але, судячи із засклянілих очей, розуміє мало що. Наталці — років 19, вона з Молдавії, раніше працювала в пристойному барі, але «сіла на голку». Швидко втяглася, заробітків стало не вистачати, почала продавати свої речі, потім — красти у клієнтів. Її вигнали, і Наталка опинилася на трасі. На питання, скільки ж вона заробляє на трасі, Наталка відповісти не змогла. «У мене вже дуже велика доза, ніяк збити не можу. І, коли ламає, погоджуюся за скільки дадуть: хоч за дві гривни, хоч за одну. Лише б на укол вистачило...». На трасі місяць дорівнює рокові. У багатьох жінок повипадали зуби, волосся, на руках — шрами від незліченних уколів. «Мені на них навіть дивитися гидко, — зізнався волонтер Сергій, — однак, клієнти і у них знаходяться. Частіше за все такі ж волоцюги — алкоголіки або наркомани. Замість грошей часто розплачуються пляшкою або тією ж дозою».

На трасі практично ніхто не обходиться без допінгу. Якщо і не колються, то ковтають таблетки або курять марихуану. П’ють. «На тверезу голову працювати неможливо, — зізналася новенька, Тамара, що приїхала сюди з Ізмаїлу. — Ображають, принижують, синці он у мене не переводяться. У деяких улюблена розвага — гасити об нас недопалки. Тому і напиваємося. За першої ж можливості підшукаю собі краще місце...». Наївна мрія. Старожили не пригадають випадку, щоб «дівчата» звідси попадали до престижного бару або готелю. Ось звідти сюди — будь ласка. Як пожартувала колишня «зірка» з готелю «Лондонський», а сьогодні — десятигривнева трасовичка Шура: «Зі стометрівки є лише два шляхи — до «трипер-бару» і на цвинтар».

«ФIЛАРМОНIСТКИ»

З Оленою, однією з найавторитетніших одеських «мамочок», ми зустрілися в барі біля філармонії. Кажуть, що це місце «нічні метелики» уподобали ще років сто тому — центр міста, навколо дорогі крамниці і ресторани, навпроти — престижне казино «Рішельє». Олена закінчила економічний факультет одеського вузу, хоча за фахом не працювала жодного дня. З вигляду ця струнка жінка в дорогому костюмі швидше схожа на менеджера фірми, що процвітає. Та, власне, так воно і є. У її «бригаді» десять «дівчат», і «роботу» кожної «матуся» контролює від і до.

Спілкується з клієнтами, відправляє на роботу, зустрічає. Якщо в призначений час дівчина не повертається, Олена вирушає її шукати разом з «групою підтримки» — з боксерів. Але частіше за все їй доводиться визволяти підопічних з різного роду спецприймальників. Середня вартість «визволення» — $ 200—300. Не заплатиш — «дівчат» тримають там кілька днів, відбирають коштовності або примушують «відпрацьовувати натурою».

— З кримінальними угрупованнями виявилося домовитися легше, ніж з правоохоронними органами, — вважає Олена. — У мене пальців на руках не вистачить, щоб перерахувати всіх, кому доводиться «відстібати» — це і ЗМОП, і «Беркут», райвідділ і міськвідділ міліції... Я вже не кажу про незліченні «суботники», коли дівчата вимушені безкоштовно обслуговувати міліцію! Буває, їх цілими днями тягають з однієї міліцейської машини в іншу. При цьому ми абсолютно безправні, ми просто ніхто! Були випадки, коли «дівчат» грабували, били клієнти, але спробуй подати на них заяву! Її просто розглядати не будуть. «Ось ще, будемо ми шукати твоє шмаття! Ти за тиждень в два рази більше заробиш», — заявив мені один тутешній слідчий. Нещодавно парочка бізнесменів замовили двох «дівчат» у сауну, вони приїхали, а там — вісімнадцять чоловік! Їх мучили всю ніч, але коли вони намагалися подати заяви про згвалтування — в міліції просто засміялися: «Та хіба можна згвалтувати повію? Це ж ваша професія!»

Незабаром в Одесі має бути зареєстроване товариство «Марія Магдалина», ініціаторами і творцями якого виступили саме жінки секс-бізнесу.

— Ми будемо допомагати всім, хто потрапив у ту або іншу скрутну ситуацію, — пояснила майбутній директор товариства 26-річна Світлана, яка працює в тому ж казино «Рішельє». — Це може бути і важка хвороба — той же СНІД, наприклад, і незаконна висилка з міста. До того ж, працівники міліції часто «вішають» на нас злочини, яких ми не скоювали — крадіжки, валютні махінації... Часто «дівчат» засуджують просто через те, що громадська думка була зразу ж налаштована проти них. Останнім часом до нас все частіше звертаються з пропозиціями попрацювати на Заході. Умови пропонують просто царські, але звичайно після перетину кордону дівчата потрапляють у справжнє рабство. Займатися їх пошуком і поверненням ніхто не хоче. Для таких випадків ми хотіли б найняти грамотного адвоката, який міг би відстоювати наші права. У нас буде й своя каса взаємодопомоги, з якої можна буде отримати гроші на навчання або набуття якоїсь нової професії. Адже років за п’ять-шість доведеться замислитися і про «пенсію»...