Чому в Дрогобич можливо закохатися, але не з першого погляду

На моїй мапі України майорить безліч прапорців з місцями, які зачарували. Кожне по-різному. Так, нещодавно з’явився новий, який увіткнувся у невелику точку Львівської області – місто Дрогобич. Він відрізняється від класичних уявлень про західні міста. Це місто на стику епох та поколінь. У цьому його неповторність та причина, через яку його варто відвідати.

На перший погляд перед нами постає класичний зразок забудови європейських середньовічних міст: ратуша, міська адміністрація – в центрі, з чотирьох сторін світу – будинки ремісників і торговців, а по кутках – храми різних конфесій. В одному міститься костел Святого Бартоломея. На його стінах – численні пам’ятки, за якими можна простежити історію Дрогобича. У протилежному закутку площі – мурована церква Святої Трійці, збудована 1690 року як римо-католицький костел. Таке розташування сакральних споруд уособлювало рівність усіх національно-релігійних громад міста. Далі традиційно вважається, що ви побачите різноманіття кварталів, у яких мешкали представники різних етносів у будівлях з притаманною їм архітектурою. Тут Дрогобич скоріш за все здивує, адже місто, немов сюрреалістична картина Далі, поєднує в собі непоєднуване.

ДЕРЕВ’ЯНА ЦЕРКВА – ПЕРЛИНА МІСТА

За кілька кілометрів від центру розташувався оазис – дерев’яна церква. До неї ти ідеш «неповторними» дрогобицькими вулицями, які вражають своїм хаосом. Один за одним – покинуті будівлі, іржаві гаражі, вілла ХІХ століття та сучасний швейцарський будиночок. А за ними ще височіє типова сталінська забудова. Також неподалік працює солеварний завод, який вперше випустив свою продукцію в далекому 1250 році.

Але ось, коли ти зовсім зневірився (і в тебе потайки з’являються думки: коли я вже поїду звідси?), серед ясного блакитного неба розкривається мушля міста, в якій починає виднітися перлина – церква Святого Юра. Це унікальна пам’ятка архітектури, занесена до ЮНЕСКО. Церква збудована без жодного цвяха: деревина скріплялася спеціальними кілочками. Але найбільша цінність храму всередині – це іконостас та настінні розписи XV та XVII століть.

Спочатку церква існувала у селі Надієво, де вона була зрублена у кінці XV ст. Однак в 1657 році в розібраному вигляді її перевезли з Прикарпаття і заново зібрали в Дрогобичі. За два роки після переїзду майстри виготовили новий іконостас, а старий перенесли на другий поверх. Таким чином, утворилося незвичне та неповторне поєднання церкви в церкві.

РОЗВИТОК МАЛЕНЬКИМИ КРОКАМИ

Прогулюючись містом, приготуйтеся витягувати камінчики зі взуття. Адже розбиті дороги та неприбране сміття – «класика» сучасного Дрогобича. Місто маленькими кроками намагається наблизитися до європейських чи хоча б просто людських стандартів. Однією з позитивних рис є брендинг міста Дрогобича, який загалом являє собою довготривалий процес формування вражень у свідомості майбутнього туриста через візуальну та словесну комунікацію.

Також за свідченнями деяких істориків у Дрогобичі наявні підземні ходи, які необхідно дослідити та включити до переліку туристичних принад міста. Це сприятиме залученню більшої кількості туристів.

А якщо хочете відчути себе Доктором Хто та випробувати машину часу, то зазирніть на вулицю Стрийську. З одного боку там знаходиться безліч магазинів та ломбардів з жахаючою кількістю рекламних вивісок, які паплюжать колорит і враження від міста. Тебе наче переносить у 90-ті роки з вивісками, які повністю перекривають увесь будинок.

Після такого екскурсу в минуле одразу виникає бажання перебігти на іншу сторону вулиці, щоб поринути в проміні добра і світла. Їх випромінює Монастир святих Петра та Павла, до якого завжди біжать багато людей. Вони тікають від того, що поряд. Двома метрами праворуч від нього розташувався острів зла, відчаю та смутку. У величній будівлі з цегли цинамонового кольору, яка була зведена за австро-угорських часів, колись містилися повітовий суд, в’язниця та податкова інспекція. Після вересня 1939-го року приміщення зайняв НКВС, перетворивши підвал будинку на в’язницю і катівню для тисяч людей, тіла яких закопували прямо на подвір’ї. Впродовж 1989–1990 років тут тривали розкопки та було знайдено останки орієнтовно п’ятисот осіб, яких перепоховали на дрогобицькому Полі Скорботи.

Наразі тут знаходиться Інститут фізики та математики Дрогобицького педагогічного університету, на якому навчався Герой Небесної сотні Богдан Вайда. Тож сучасність принесла будівлі ще одну меморіальну дошку в пам’ять про загиблого. Будівля наче уособлює собою всі муки нашої країни, які їй завдав сусід. Ці сторінки історії повинні закарбуватися в «коді» кожного українця, щоб покласти край стражданням нашого народу в його святому прагненні до незалежності.

У ДРОГОБИЧА Є ПОТЕНЦІАЛ

Цікава риса багатьох галицьких міст – їх приємно проїжджати, зупинитися десь біля церкви або вирушити на прогулянку замками. Однак вже за годину-дві звідси виникає бажання втекти. Зазвичай таке бажання важко пояснити. З Дрогобичем не так. Важко уподобати місто, яке спочатку жахає відчуттям повного занепаду та відчаю. Згодом тебе починають приваблюють міфи минулого та спроби віднайти будиночок, де мешкав Бруно Шульц чи Іван Франко.

Таким чином, у Дрогобича є потенціал стати тихим містечком для приємного відпочинку від великих міст. Для цього потрібна кропітка робота…