«День» будує фундамент держави»

Ірина Мацепура — не просто керівник одного з найбільших меблевих виробництв, що розташовано в смт Великий Бичків на Закарпатті. Вона з тих феноменальних читачів «Дня», які вважають за необхідне дбати про розвиток громади, у якій живе. Тож пані Ірина не тільки сама читає «День», наш «Маршрут №1» і книжки, а й передплачує та купує їх для свого підприємства, підшефних шкіл та бібліотек, а крім того, і долучається до фінансування наших видань. Днями вона, ділячись у «Фейсбуці» враженнями від нашого останнього «Маршруту №1. Шляхетний світ», написала: «...здається, що газета «День» будує фундамент держави, а її головний редактор — фундамент людських душ». Про потребу в такому фундаменті ми і поговорили з пані Іриною.

— Чому ви вважаєте важливим, щоб наша газета і книжки були не тільки у вас, а й у місцевих школах, бібліотеках, на вашому підприємстві? Який відгук отримуєте від такого поширення «смислів» «Дня»?

— «День» — дуже змістовна газета і може запропонувати читачеві статті з усіх актуальних тем: політика, економіка, культура — все сьогодення, історія і футуристичні прогнози. А прекрасні інтерв’ю, а колонки авторів у прес-клубі, а життєві рефлексії Людмили Засєди! Читання є на весь тиждень. Книги Бібліотеки «Дня» — вже складніший формат. Вдумливо зібрані добірки найактуальніших проблем сьогодення і минувшини в авторстві найкращих істориків і публіцистів. Моя улюблена книга — «Україна Incognita. ТОП 25». Можливо, це суб’єктивно, але, видається, що це видання було одним берегом і через міст із двох книжок — «Екстракту» і «Сили м’якого знака» — привело до «Повернення в Царгород», а там абсолютно непередбачувана книга «Сестра моя, Софія...» була дороговказом не на звичний схід, а на захід — у Європу. Ну, і робота «Дня» за Міністерство освіти — збірки «Бронебійна публіцистика» і «Підривна література»: коротко — найвизначальніше від тих, хто своїми думками і діями визначав історію України. 

Важче сказати про відгуки. Кожен читає щось своє і шукає резонансу своїм думкам. Читач-оптиміст знайде історію руху вперед, важкого, тривалого, суперечливого. Песиміст відмітить, що історія перемелює все і всіх, залишаючи трохи історії в рукописах (і то невідомо, чи вірогідної), і трохи пам’ятників. Молодь читає активніше через те, що історичні розвідки дають модель колишньої поведінки людей, що залишилися в історії. Старше покоління, маючи свій життєвий досвід, читає з більшим скептицизмом. Хоча «Ефект високого неба» від Сергія Кримського викликав захват у більшості читачів, незалежно від віку.

Мені подобається символ «Дня» як розгалуженого дерева. Газета — читання на щодень, збірки — систематизація кращого. «Маршрут №1» — дуже вдалий формат, який з першого номера слугує для нас візуалізацією держави і є більше рекламним для іноземців, які з нами працюють. Фотовиставка — окрема тема. Кожен рік цікаво бачити зріз життя суспільства. Хоча для мене улюбленою є досить давня робота О. Зень «Крила». Я вірю, що діти вміють літати, хоча з дорослішанням це трохи призабувається...

— У «Фейсбуці» хтось нещодавно вдало написав, що «в країнах Балтії «русскій мір» задавили інтелектом». Як, на ваш погляд, із цим справи в нас і чому?

— Кожна подія є результатом накопичення критичної маси енергії. Дві наші революції є тому прикладом. Так, імовірно, і проходять зміни в суспільстві, коли без якоїсь дії більшість не може нормально жити. При одвічній українській делікатності й здатності до асиміляції (а її джерела          — в постійному перебуванні в чужих державних юрисдикціях) та неможливості впливати на управління державою ми зараз маємо шанс створити або перезаснувати свою державу. Складний шанс для багатонаціональної держави. У країн Балтії дуже близька була історія незалежності й більше відваги сказати «ні» особам, яких вони не хотіли бачити своїми громадянами. Є такий гарний вислів — «рівень домагань». Чого вистачить людині для задоволення? Їжу і видовища забезпечить будь-яка влада. От коли людині необхідна свобода, і вона віддає за неї життя — виникає зовсім інше суспільство, виникає необхідність в усвідомлених, виважених рішеннях, для обґрунтування яких потрібні знання. Є гарний вислів, що «складні проблеми мають прості, легкі для розуміння, але завжди неправильні рішення». Зараз у державі, хочеться сподіватися, відбуваються останні рефлективні спроби просто вирішити складні питання. І є очевидні достойні складні вирішення складних проблем.   

— Як, на ваш погляд, взагалі змінюється наше суспільство — навіть якщо подивитися на «мікрорівні» Великого Бичкова?

— Моє спостереження останніх років: відходить ідеологія радянської людини-екстраверта, яка займалася побудовою соціалізму, але не впорядковувала власного саду, настає час інтровертів — люди займаються собою, проблемами своєї родини, свого селища. І це дає прекрасні результати — міцнішає громада.

Ми живемо на кордоні, й це багато визначає в житті місцевого населення. Вже понад 20 років люди їздять на заробітки, хтось залишається за кордоном і постійно живе там, хтось повертається, будується, розвивається вдома. Незважаючи на умовну кризу, за останні три роки побудовано три нові сучасні торгові центри, і ще один, найбільший, стрімко будується. Відповідно, бізнес бачить потенційні можливості. Зараз ще більше спростилися процедури на кордоні, й відтік населення видно неозброєним оком. Колись предмет у виші «Розміщення продуктивних сил» здавався прохідним, а тепер міграція робочої сили — велика проблема для підприємств. Що позитивного в зарубіжному досвіді? Щоб заробити гроші за кордоном, треба набагато наполегливіше працювати, ніж удома.  Здобувається досвід, вивчають інші професії, люди бачать інший спосіб життя, іншу інфраструктуру. Що негативного? Заробітчани їдуть, залишаючи нам на утримання своїх пенсіонерів-батьків і малолітніх дітей. Вони не сплачують тут податків, і виходить патова ситуація, коли на невеликі кошти місцевих бюджетів лягає подвійне навантаження, а заробітчани кажуть, що вони повернуться, коли тут буде все налагоджено. Так що ми працюємо і за себе, і за Євросоюз. Я думаю, що це питання треба ставити в наших зовнішніх відносинах, коли робоча сила  створює додаткову вартість в інших країнах, а все, крім їхньої енергії, залишається в нашій країні. 

У підприємництві держава зробила два великі кроки, які ми чекали з 1990-х років. По-перше, налагоджено автоматичне відшкодування ПДВ; по-друге, зменшено навантаження на фонд оплати праці — з 38 до 22%. Ці два пункти є найважливішими. Зменшується кількість різних дозвільних документів. І на тлі існування різноманітних видів оподаткування — від загальної системи до спрощеної — бізнес отримав максимальне сприяння.

Є інші проблеми. Закарпаття — найбільш лісистий регіон держави. Багато деревообробників. Є складні питання лісокористування, а оскільки це ще і монопольний ресурс, битви за нього непрості. З іншого боку, доморощені й професійні екологи  хочуть повернути нас у доісторичні періоди збереження лісів, часто не враховуючи специфіки ведення лісового господарства і те, що для гір це тисячі робочих місць...

*  *  *

Із такими читачами, як пані Ірина, міцнішає не тільки «дерево «Дня», а й усе суспільство. Долучайтеся до нашого розумного кола!