Ні дня без «Дня»

В Україні нині не бракує великих і малих, високого штибу і низького ґатунку газет. Всі газети різні і всі чимось схожі. Але є газети, які вирізняються не те щоб якоюсь аж дуже іншою формою, чи змістом, чи кардинально іншим прямуванням, ні, вони вирізняються якимось ледь вловимим шармом, ледь вловимою інтонацією, ледь помітними деталями, що ніби зшито невидимими нитками у гарну, високої моди, одіж, котра, звісно ж, приваблює. 

Це якраз про загальноукраїнську щоденну газету «День». Вона на жодну іншу свою посестру не схожа. Вона — особлива. Вона — не така. 

Завтра до Чернігова з презентацією свого чергового видавничого проекту приїздить головний редактор «Дня» Лариса Івшина. У Чернігівському художньому музеї Григорія Галагана об 11 годині презентуватиме серію книг «Підривна література». Напередодні ми зв’язалися з пані Ларисою і вона люб’язно відповіла на кілька наших запитань. 

— Отже, Ларисо Олексіївно, що є для Вас особисто газета «День»: лише журналістський проект чи щось більше? 

— «День» уже давно більше, аніж газета! Коли вийшов у 1996 році перший номер, багато хто думав, що це — проект під президентські вибори. Але згодом всі переконалися, що це не так — вже тоді було поставлено високу планку нашого видання, на рівні, скажімо, з американською «Нью-Йорк Таймс» чи тодішньою російською газетою «Известия»… Україна, безумовно, має свої особливості і свого, своєрідного читача. Якщо ми часто порівнюємо себе з Польщею, то маємо усвідомлювати — там журналістика ніколи не стояла осторонь загальносуспільних проблем, особливо в період, коли країна долала шлях від радянського впливу до вступу у Євросоюз. Там було чутно позицію журналістів! У нас же чомусь досі багато видань вважають, що позиція коштує досить дорого і легше обійтися без неї. Звідси — що завгодно на сторінках! Від замовних матеріалів — до суцільних гороскопів. І… відсутність будь-якої позиції. 

Що ж до газети «День», то вона має свою позицію і відстоює її упродовж років. Це — побудова вільної, європейської країни з власним ідентичним кодом. 

— Дивним чином упродовж багатьох років «Дню» вдається утримувати формат, який не розбещує, не страхає читача, а просвітлює і виховує. Як Вам вдається в ринковий час дозволити собі таку розкіш?

— Це не розкіш, це — чорний хліб. Моя думка, можливо, буде відрізнятися від багатьох, але скажу: я виросла в невеличкому містечку, та мене з раннього дитинства оточували люди з інтелектуальними запитами, які хотіли знати правду. Вони діставали якісь нові книги, прагнули докопатися до істини… А чи в нинішньому суспільстві достатня кількість тих, хто має духовні запити? На жаль, ні. 

Вітчизняні засоби масової інформації «годують» людей переважно чим? «Чорнухою», низькопробним матеріалом, а тоді ще й дорікають — чому, мовляв, у нас народ не такий освічений, як того хотілося? 

Українська журналістика не поспішає ставати іншою (і тут далеко не завжди винні власники). Просто мати свою позицію в нас чомусь завжди було невигідно. Я не хочу нікого повчати… Ми в «Дні» робимо свою справу — дбаємо про якісну журналістику. Не випадково вже 12 років проводимо Літню школу журналістики для молодих талановитих хлопців та дівчат з усієї України. Вони мають знати критерії справжньої журналістики, орієнтуватися у величезному інформаційному просторі, який, на жаль, в Україні досить засмічений. 

— Газета «День» має чудові просвітницько-історичні проекти: книги бібліотеки газети «День», щорічні міжнародні фотовиставки, Літні школи журналістики… Завдяки чому і кому вдається реалізовувати ці проекти? 

— Це вже багато років робиться зусиллями нашого авторського колективу. В «Дні» престижно стало друкуватися. Тому з нами співпрацює чимала когорта вітчизняних істориків, краєзнавців, політологів, соціологів… Ігор Сюндюков, приміром, багато років веде сторінку «Історія і я». З великою вимогливістю та енциклопедичною начитаністю. 

Ми через наших авторів самі стали вчитися й більше дізнаватися про історію своєї країни. З газетою «День» зросло і зростає чимало українських політиків, які прагнуть більших і глибших знань. На моє глибоке переконання: для того, щоб бути українським політиком, треба успішно скласти два екзамени: з української мови та української історії. Це мною було написано давно, ще у передмові до першого видання «Україна інкогніта», книги, яка вже пережила шість перевидань! І кожне з них здійснене завдяки українським меценатам. Це іще раз доводить, що є люди, які хочуть мати своє і якісне. 

Дорога до успіху газети й наших проектів була складною: багато треба було докласти зусиль (і докладати нині) для того, щоб переконати, знайти та врешті утворити ось таке коло прихильників, справжніх друзів, партнерів нашої газети. До речі, наприкінці минулого року саме завдяки ініціативі небайдужих громадян, відомих вчених, соціологів, авторів нашої газети утворено Благодійну організацію «Фонд сприяння ініціативам газети «День». Отож коло розумного середовища розширюється з кожним днем… 

— А яким Вам бачиться «збірний» образ читача газети «День»? 

— На сайті нашої газети моєю улюбленою рубрикою є «Зворотний зв’язок», а в газеті — «Пошта читачів». Такий собі щоденний життєвий моніторинг. Ми бачимо дуже гарні якості небайдужих людей, які турбуються про ближнього свого, здатні прийти йому на допомогу. Є такі, що свої перші книги спогадів підписують газеті, є такі (приміром, Галя Александрова із Маріуполя), які уклали своєрідну біографію нашої газети в п’яти томах на основі листів читачів про газету «День». Ми маємо вісім томів книг-відгуків про наші фотовиставки. Все це завдяки людям, які не втратили ідеали в своєму житті, незважаючи на те, що ХХ століття проїхало по них танками і тракторами… 

Вони не втратили свою живу душу. Незважаючи на те, що людей цих не один раз обдурено у власній державі! Як сказав один розумний чоловік: ринковою має бути економіка, а не все су­спільство. Але все одно в цих катаклізмах (уже нинішнього, ХХІ століття) я все ж чую живу українську душу! І вона настільки могутня, що перед нею стають блідими ті псевдоцінності, які нині нав’язуються суспільству… 

— Якби у Вас була можливість бути почутою мільйонною аудиторією потенційних читачів «Дня», що б Ви їм сказали?

— Якщо вони хочуть жити в екологічному інформаційному середовищі і розвиватися, то «День» може дати їм такий шанс. То вже їхня справа, чи захочуть ним скористатися? Звичайно, читач має право вибрати собі щось до вподоби... Але 17 років газети «День» показує, що дуже багато людей уже не уявляють собі і дня без «Дня». Молоді люди приєднуються до наших інтерактивних проектів, фотовиставок, до читання бібліотеки газети. Я називаю нашу бібліотеку історичних книг додатком до українського паспорта. Це дуже просто: якщо ти читач газети «День» — можеш себе справді вважати свідомим українським громадянином! Звичайно ж, я це говорю образно, але сповна відповідаю за свої слова. Постійні читачі «Дня» помітно вирізняються своєю обізнаністю, ерудицією, вони стають впевненішими, твердішими. Чом не виховання патріотизму?! 

Мені, чесно кажучи, вже набридли суцільні плачі та нарікання на нашу нещасливу долю. Я волію якомога менше спілкуватися з такими розпачливими песимістами. Як антипод цим людям пригадалися мешканці села Левки, до речі, на Чернігівщині… Так ось вони захотіли створити в своєму селі ландшафтний парк. Скептики одразу відреагували: ви що, який парк?! Але люди добилися свого і таки зробили цей парк. В Левки навіть почали з інших областей сім’ї переселятися… 

Газета «День» подружилася з цими ініціативними людьми, подавала кілька матеріалів. Вони й сільський клуб відремонтували, і лад в селі навели… Отаких громадян я вважаю героями нашого часу. Ці ідеали поряд з нами. Опір деградації — це нині досить актуально. Багато хто ведеться на погане. Але давайте вчитися підтримувати хороше, світле, прогресивне… 

— Ларисо Олексіївно, а таке непросте питання, що зачіпає всіх, хто в нашій професії. Ось-ось, як неминучість, насувається роздержавлення друкованих ЗМІ в Україні. Що Ви про те думаєте? Це непросте питання є на часі, чи, можливо, треба зачекати ще? 

— Поки що наша головна проблема — це монополізація. Монополізація ресурсів. Клопіт журналістів має бути в тому, щоб більше свободи було підприємництву. Буде свобода для діла — буде свобода й для слова. 

— Розкажіть про особливість цьогорічної 15-ї Міжнародної фотовиставки, яка нещодавно відкрилася в Київській галереї «Лавра». 

— Хороша, радісна фотовиставка! Багато нових імен, багато представлено молодих фотомитців. Особливо потужний цьогоріч — жіночий десант фотомайстрів. Враження таке, що дедалі люди вільніше дивляться на світ. Через хмари вони почали бачити світло, з’явилося більше родинності… Політика як тема менш присутня. Переважають людські, проєвропейські цінності. 

— А як часто Ви подорожуєте зі своїми розумними проектами Україною? 

— Організовуючи перші поїздки Україною, ми одразу взяли курс на університети. Із цих подорожей з’явилася ціла збірка «Мої університети». Це — зріз настроїв. Університетські аудиторії — перші читачі, критики, люди, які з часом стають авторами газети «День». Нинішнього року, поєднуючи із зустрічами у вузах, ми організували виїзні фотовиставки в Донецьку, Луцьку, Львові. Ось буде презентація нашої нової книжкової серії «Підривна література» у вас, в Чернігові… Ми стаємо свідками того, як газета «День» змінює людське середовище. 

— До речі, про вас і про нас. Газета «День» надзвичайно популярна на Чернігівщині. Достеменно знаємо, що вже о 7 ранку щодня на столі у керівника області, Володимира Хоменка, лежить «День» поруч з кількома іншими газетами. Багато маєте шанувальників і в простих селянських хатках на Сіверщині. А що знає, власне, газета «День» про Чернігівщину?

— У нас є своя велика історія стосунків з Чернігівщиною. Журналісти «Дня» побували в багатьох навчальних закладах області, ми тут проводили, і то не раз, фотовиставки. Я дуже люблю Чернігів, бо він не втратив своєї аристократичності. Тут відбуваються фантастичні музичні симфонічні «Сіверські вечори», на які з’їжджаються люди з України та Європи. Я доволі часто буваю на цих концертах. Аура міста, де є хороша музична школа… це — світла, обнадійлива аура! Чернігів — серед тих українських міст, де деградація не перемогла. Тут потужні музейники, історики. І це — моє природнє середовище. А чого вартий відроджений Батурин! 

До речі, наша газета перша і поки що єдина в Україні, яка на своєму сайті відкрила унікальний проект віртуальних музеїв України. У форматі 3D вже можна за допомогою нашого сайта здійснити віртуальні екскурсії тридцятьма найкращими музеями! 

— І насамкінець, запитання зовсім іншої теми: чи може бути ділова жінка доброю господинею? 

— Розумію. Куди ви хилите… Ми досі говорили про такі серйозні речі, що тепер я, напевно, мала би сказати, що до всього — ще й непогана господиня?! Так я вам скажу. Ось тільки вчора провела численних гостей та родичів, які приїхали до Києва на відкриття виставки. Зауважу — приємно було нагодувати всіх! Наша українська гостина дивує багатьох! Я не є винятком. Люблю і тут проявити фантазію. Але якщо це справді так цікаво, то я готова поділитися своїми кулінарними секретами з чернігівцями, скажімо, перед Різдвом чи Великоднем… 

— Не кажіть потім, що Ви цього не говорили. Ловимо на слові. І щиро дякуємо за інтерв’ю. 

Досьє: Закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. В журналістиці з 1984 року: кореспондент, завідувач відділу газети «Прапор комунізму» («Київський вісник»). Від липня 1992-го — редактор відділу політики, а з 1993 року — заступник головного редактора газети «Киевские ведомости». 
В 1995-1996 роках — прес-секретар Прем’єр-міністра України. 
В 1996-1997 роках — головний редактор Міжнародного медіа-центру. 
Від січня 1997 року — головний редактор щоденної всеукраїнської газети «День». Автор ідеї та редактор видань бібліотеки газети «День»: «Україна Incognita», «Дві Русі», «День і вічність Джеймса Мейса», «Мої університети», «Війни і мир», «Бронебійна публіцистика», «Підривна література». 
Заслужений журналіст України.

Джерело www.hvilya.com