Як найдорожчий скарб

З нагоди 150-літнього ювілею поетеси і драматургині у Львівському національному літературно-меморіального музеї Івана Франка сьогодні, 25 лютого, представили  виставку однієї фотографії – «Цвіт папороті». У показі –  світлина Лесі Українки з фондів музею, яку публіці демонструють вперше!

Куратор проєкту – директор Дому Франка Богдан Тихолоз. Головний науковий консультант – хранитель фондів Музею-архіву імені Дмитра Антоновича Української вільної академії наук у США Тамара Скрипка. Фондово-пошукову роботу здійснили Віктор Мартинюк та Богдана Мелих. Художнє рішення – Сергія Петлюка та Олександра Дворського. Технічна підтримка – Євгена Червоного, Любомира Більо та Олександра Пушенка. Про це «Дню» розповіла менеджер з комунікацій проєкту Марта Волошанська, яка, зокрема, розповіла, що експонована світлина – єдиний відомий на сьогодні оригінал фотопортрета Лесі Українки розміром 10,8х6,4 см, зробленого 120 років тому (1901-го) у Чернівцях у «Фотографічно-артистичному ательє» Яна Кржановського (вул. Панська, 16, тепер – вул. Ольги Кобилянської; на розі з вул. Кохановського).

Це справжнє фото, а не пізніша копія чи передрук, з авторською присвятою на звороті. Леся Українка подарувала цей знімок подрузі – письменниці Ользі Кобилянській. Створювачі проєкту зазначають, що ця раніше не відома дедикація містить не лише «зашифроване» дружнє звернення до адресатки («Комусь від когось на спомин «літа на Буковині» 1901 р.»), точне означення дати й місця (Чернівці, 30 VІІ 1901), а також (що особливо важливо!) авторський афоризм Лесі Українки: «Цвіт папороті можна дістати, тілько переживши найстрашнішу ніч». Це речення – мініатюрна поезія в прозі, яка в концентрованій формі виражає сутність характеру, світогляду, життєвої філософії Лесі Українки та відслоняє куртину в інтимний світ її переживань з нагоди конкретних подій у її власному житті (передчасна смерть Сергія Мержинського, приятеля Лесі, якого вона доглядала до самого відходу у вічність) та інтимній біографії її подруги, Ольги Кобилянської (розрив з Осипом Маковеєм, з яким буковинська письменниця прагнула пов’язати життя).

Яскравий образ «цвіту папороті», родом з українського фольклору та міфології, – символ чогось рідкісного, небувалого, чарівного, магічного, казкового – має не лише поетичні конотації, а й біографічний підтекст. Саме так Леся Українка, зокрема, називала Ольгу Кобилянську: «Мені здається, що цвіт папороті, якби він був, то був би до Вас подібний» (лист Лесі Українки до Ольги Кобилянської від 26 грудня 1900 р.); «Мій хтосічку, мій з папороті квіте...» (лист Лесі Українки до Ольги Кобилянської від 1, 2 січня 1902 р.)

Раніше цей фотооригінал та автограф на звороті не був відомий дослідникам-лесезнавцям і вперше введений в науковий обіг саме під час виставки однієї світлини в Домі Франка. «Текст авторської присвяти, на жаль, із цієї причини не увійшов до Повного академічного зібрання творів Лесі Українки у 14-ти томах (2021 р.) та є істотним доповненням до повного корпусу текстів письменниці. Адже кожна її світлина, кожен рядок, кожне слово, що вийшли з-під її пера, мають важливе значення для розуміння творчого феномена поетеси та української культурної спадщини загалом», – говорять автори проєкту «Цвіт папороті».

Світлина придбана для фондів Музею Франка ще 2001 року, проте тільки тепер отримала фахову наукову атрибуцію завдяки експертизі Тамари Скрипки – відомої дослідниці іконографії та біографії Лесі Українки та родини Косачів загалом, головної хранительки фондів Архіву-музею УВАН у США, члену-кореспондент УВАН.

За припущенням пані Скрипки, фото походить із колекції сестри і біографа поетеси Ольги Косач-Кривинюк та, ймовірно, певний час зберігалося у фондах Наукового товариства імені Шевченка у Львові разом з іншими матеріалами особистого архіву Лесі Українки, а згодом, можливо, було в науковому опрацюванні відомої дослідниці життя і творчості Лесі Українки Марії Деркач.

Особливе значення цієї світлини також у тому, що вона точно передає «властивий вираз» 30-літньої Лесі Українки, тож саме тому фото найбільше імпонувало самій письменниці та її рідним, на відміну від більшості інших її портретів.

Про це свідчив, зокрема, чоловік поетеси, фольклорист Климент Квітка, у спогадах «На роковини смерті Лесі Українки»: «Разом з публікацією сих відомостей маю подати до одного з ілюстрованих часописів фотографічну карточку, зняту 1901 року в Чернівцях. Скромний вираз на тій карточці без порівняння ближчий до властивого Лесі виразу. Можу засвідчити, що й сама Леся находила сей знімок подібнішим, хоча находила, що на ньому вираз занадто вже смиренний: «Baranek Bo?y», – казала вона, жартуючи про тую карточку». Сестра Лесі Українки, Ізидора Косач-Кривинюк, також свідчила: «Це фото, що сама Леся і всі близькі її вважали за найкраще».

Тож у рік 150-літнього ювілею Дім Франка складає щиру шану її пам’яті, оприлюднюючи її найдовершеніший фотопортрет – як найдорожчий скарб.

А усім, хто зацікавився виставкою однієї фотографії у Домі Франка, варто поквапитися, бо експозиція «Цвіт папороті», що її представили сьогодні, 25 лютого, триватиме лишень три вікендові дні – у п’ятницю, суботу і неділю.