МЕНЮ

«Місто і Сад»

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів
26 листопада, 2019 - 09:39
У Львові представили рукотвори головного художника Першого театру Дарії Зав’ялової

Виставка «Місто і Сад», що експонується в галереї «Зелена канапа» (вул. Вірменська, 7), представляє найновіші роботи художниці, створені упродовж останнього року, а також два твори з експозиції 2015 року. У показі — текстиль, графіка та вишивка. Це восьма персональна виставка мисткині.

Виставляється з 1986 року. А загалом показів, розповідає пані Дарія, понад сто. І не лише в Україні — також у Латвії та Польщі. А на батьківщині найбільше виставок було у Львові — зокрема, в Національному музеї імені Андрея Шептицького, а ще — в мистецькому об’єднанні «Дзиґа», галереях сценографії та «Примус», арт-кав’ярні «Штука» і, як от тепер, — в арт-просторі «Зелена канапа».

Дарія ЗАВ’ЯЛОВА, головний художник Першого театру, сценограф та художник із костюмів, поставила понад 70 вистав у Львові й в інших містах України: Тернополі, Луцьку, Дрогобичі та Дніпрі. Розповідає, що робота в театрі та художні «промисли» не лише не заважають, а й доповнюють і збагачують одне одного.

«Текстиль, який я дуже люблю, — це моя професія, яку здобула в Академії мистецтв, — розповідає Дарія Зав’ялова. — У мене був різний текстиль. Колись — гобелен, потім — колажі, тепер — вишивка. Тобто я змінюю техніку, але не зраджую текстилю. Що ж до живопису, то малювати почала ще в дитинстві. Потім була тривала пауза. Знову почала малювати 2009-го, десять років тому, і припинити вже не можу. Є теми, які можна виразити лише в текстилі. Або лише в живописі. Або в акварелі. Або в графіці. Також варто зважати на те, що театральний художник повинен поповнювати запаси своїх ідей. А як їх поповнювати? Десь гуляти, дивитися, спостерігати... Також трапляється, що з якоїсь вистави може виникнути графічна серія. І навпаки — з текстильної серії це потім плавно переходить у театральні костюми. І так бувало вже не раз. Наприклад, у мене колись була вистава «Олівер Твіст», яку я дуже любила і яка дала мені поштовх до цілої серії текстильних робіт. Тому й кажу, що театр мені у творчості не заважає, а лише доповнює».

Цікава історія повернення Дарії до живопису. Спонукальним моментом виявилося подароване їй натягнуте чисте полотно. «Я довго на нього дивилася і довго думала, що з ним робити, бо ця тема була для мене вже майже закрита, — розповідає художниця. — Подруга, котра сказала мені: «Малюй», — Наталка Космолінська — на жаль, цього року її не стало. Наталка знала мене дуже близько і бачила мої дитячі й підліткові замальовки вуличок Львова, на яких багато чого вже не збереглося. Сказала мені тоді: «Подумай. Може, втілиш якось це?». Вона взагалі підказувала мені дуже багато ідей. Наприклад, з віллою приятеля Франка і Стефаника — Вацлава Морачевського, якої вже немає».

Отак виникла серія «Забуті вілли», яку нещодавно демонстрували в арт-кав’ярні «Штука». А в Палаці мистецтв неабиякий ажіотаж спричинила виставка «Міський нотатник», куратором якої була Наталка Космолінська. Відтоді, каже Дарія Зав’ялова, ці три творчих простори існують поруч: текстиль, живопис і театр.

Майстриня любить Львів. Тільки будинок «Під орлами», що на вулиці Чупринки, надихнув її на створення серії з шести графічних робіт. А 2014 року в житті Дарії з’явився Сад — завдяки ботанічному саду Франкового університету, що на вулиці Черемшини, який художниця вважає «зеленою терапією» і відтворює в текстилі.

«Місто і Сад не суперечать одне одному. Це співзвуччя — рукотворне та природне, — переконана авторка. — Місто — це прекрасна архітектура кам’яних окультурених «печер», в яких можна сховатися від небезпеки і негоди. Сад — спроба людини привнести свій порядок і гармонію в зовнішнє середовище, щоби було куди вийти, коли надворі погідно, насолодитися квітами, деревами, кольорами...»

«Дарія не вперше виставляється в «Зеленій канапі», — розповідає власниця галереї мистецтвознавиця Олеся ДОМАРАДЗЬКА. — Я залюбки співпрацюю з художниками, які працюють у таких техніках. Дуже люблю текстиль і вважаю його не меш цінним, аніж, скажімо, живопис. У Львові так склалося, що є дуже хороша школа текстилю і талановиті художники, які з ним працюють. І я із задоволенням їх представляю».

Звертає увагу Олеся Домарадзька на дуже делікатну кольорову гаму творів мисткині, і не лише в текстилі, а й в інших роботах: «Пані Дарія називає ці твори чомусь графікою. Але мені здається, що це — живопис, майже монохромний. Кольорова гама сіро-зеленкаво-блакитна. Це дуже незвичне поєднання. І художниця не епатує цією своєю кольоровою гамою. В роботах відчувається жіночий погляд — вони м’які, делікатні, з увагою до деталей, з любов’ю до природи...»

Роботи Дарії Зав’ялової виконані у стилі неоромантизму, і це, за словами мистецтвознавиці, дуже актуальний нині тренд — поєднання ремісничих технік з техніками високого мистецтва. «Я щойно повернулася із Венеційської бієнале і бачила там роботи кількох майстринь, які представляли гобелени, вишивку... Тобто Дарія, свідомо чи мимоволі, потрапила у тренд сучасного мистецтва», — каже Олеся Домарадзька.

Подивитися на «Місто і Сад» очима Дарії Зав’ялової, звернути увагу на деталі, яких, можливо, уже й немає на будівлях, переконатися в тому, що вишивати можна достеменно, як малювати олівцем — а Дарія це робить філігранно(!), — встигнуть усі охочі — показ триватиме до 8 грудня.

На завершення розмови розпитую мисткиню про плани і влучаю в яблучко! «Я дуже люблю планувати, — говорить Дарія Зав’ялова, — тому що в такий спосіб продовжую собі життя. Ставлю собі наступну віху і йду до неї. По-перше, я маю бажання зробити щось для театру. У мене є певні ідеї. А може, і життя щось підкине. Так, наприклад, як склалося у мене в Опері (йдеться про останню прем’єрну постановку «Директор театру» / «Ключ на бруківці». — Т. К.). — все життя мріяла і от зробила! Також цього року я втілила ще одну свою заповітну мрію — побувала у Венеції. Вражень вистачить щонайменше на півроку, а може, й на рік! Мабуть, якимось чином я перепрацьовуватиму їх у щось нове...»