Країна дурнів була справжня. А Дуремар -- вигаданий
Олексій Толстой помітно виділявся серед радянських письменників. Здавалося, що дух епохи не мав над ним ніякої влади. Прийшовши до Толстого у відсутності господаря, можна було почути від лакея, що Його Світлість граф відбув на таке-то засідання. Погодимося, що для тридцятих років це була, м`яко кажучи, не зовсім звична ситуація. У своїх же творах "червоний граф", як і його товариш Корній Чуковський, любив вживати всілякі сміливі двозначності та алегорії.
Коли 1936 року з`явився прозовий варіант "Золотого ключика", читачі активно почали шукати в творі приховані натяки на сучасний Толстому період. Шукають їх і сьогодні, але роблять це, як часто ведеться, не там, де загубили, а там, де освітлено. Наприклад, "країну дурнів" із "полем чудес" невірно вважати натяком на Радянський Союз -- ці образи є і в першотворі Карло Коллоді "Пригоди Піноккіо", який переказував Олексій Толстой. Зате там немає нікому не страшної старенької черепахи Тортили з підсліпуватими очима, яка зображена дуже схожою на одну відому двадцятими роками особу.
Творець дерев`яної ляльки в Толстого має ім`я Карло -- це швидше натяк на автора першотвору Карла Коллоді, ніж на автора "Капіталу". В італійському оригіналі батько Буратіно зовуть Джепетто -- і це ім`я може стати "золотим ключиком" для розгадки найзагадковішої постаті твору Толстого -- Дуремара.
Варто згадати, що 20--30 роками серед радянської інтелігенції точилися дискусії навколо так званої "яфетичної теорії" академіка Миколи Марра (розкритикованої на початку п`ятидесятих в сталінських "Питаннях мовознавства"), згідно з якої вважалося, що в історії мов світу найважливіше місце займали середземноморсько-кавказькі -- "яфетичні" мови, названі так на честь біблійського героя. Навряд чи осторонь від неї залишався і автор "Пригод Буратіно". Ім`я Джепетто в Коллоді могло нагадати Толстому Яфета і "яфетичну теорію" Марра. Не виключено, що саме так з`явився продавець п`явок Дуремар -- персонаж, відсутній в італійському оригіналі.
