«Iспит на професійність»

Стартували піккардійці з Різдвяним проєктом тенора-універсала «Терції» Ярослава НУДИКА та керівника Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами Національного університету «Львівська політехніка», організатора культурно-мистецьких та освітніх подій для людей з вадами зору Оксани ПОТИМКО в рідному Львові — на сцені Театру Заньковецької.

У переповненій глядацькій залі точно не було жодної байдужої людини! Тому — велика подяка всім, хто долучився до реалізації проєкту «Казка на білих лапах»! Це колосальна праця. Неймовірна і зворушлива. До сліз. Присутні не те що співали — дихали разом з виконавцями, а найменшій із них — всього-на-всього чотири рочки.

Два останні номери концерту львівська публіка з великої шани до дорослих і малих артистів слухала стоячи.

«З Новим роком!», «Тиха ніч», «На Святий вечір», «В Вифлеємі днесь Марія»... Один настрій і спільне відчуття дива. Дитяча безпосередність і незмінний «піккардійський» звук. Різдвяна казка, яка залишиться у серці кожного, хто її почує», — анонсували проєкт організатори. І правду казали! 

Після Львова «Казку на білих лапах» показуватимуть у Рівному, Житомирі, Вінниці, Дніпрі та Києві.

Про особливості отакого, з дітьми, та ще й незрячими, концертування розпитую художнього керівника «Терції» Володимира ЯКИМЦЯ.

«Перестороги завжди є і завжди будуть, а особливо — зараз, при живій роботі, — говорить Володимир Якимець. — Звісно, діти матеріалом володіють, бо брали участь у репетиційному періоді, також — у записі альбому «Казка на білих лапах». Але діти є діти. То ми майже тридцять років на сцені — можемо одне одного злапати-виправити. Щодо дітей... Так, вони дуже хвилюються. А особливо з огляду на те, що це — великий зал, великий концерт. Крім того, не хочу себе хвалити, але сама назва «Піккардійська Терція» зобов’язує... Ми намагалися якомога більше робити репетицій і якомога менше дітей вчити співати. Тобто як заспіваєш, так і буде! Казали: «Помилишся, вступиш раніше — вступиш пізніше, ми тебе злапаєм!» Наша довіра, напівбатьківське музичне плече відіграли свою роль — жодних помарок у першому концерті не було!»

Запитую Володимира й щодо того, як працювалося у великій залі саме з незрячими дітьми? Відповідь неординарна: «Плюс у тому, що діти не бачили, як багато людей у залі. Відповідно, менше хвилювалися! А якщо серйозно, то не йдеться про незрячих дітей — йдеться про дітей з особливими потребами. Ми казали дітям, що в них усе гарно виходить».

Також Якимець говорить про те, що для них отакі виступи — перші. Тому це — «іспит на професійність, іспит на дорослість, іспит на достойних музикантів».

Діткам, що беруть участь у проєкті, — від чотирьох до тринадцяти років. Один хлопчик і дев’ять дівчаток. Каже Ярослав Нудик, що їздив з Оксаною Потимко у діапазоні зі Львова до Харкова в пошуках голосистих дітей.

Малі артисти виконують дев’ять пісень. Всі — авторства Ярослава Нудика. Загалом у концерті одинадцять прем’єр.

Варто додати, що Ярослав Нудик бере активну участь в озвученні фільмів, мультфільмів (аудіодескрипція) і книжок для незрячих. Розповідає, що багато чого навчився за час перебування в інклюзивному середовищі: «Я зрозумів, що єдине, чого не бачать ці, особливі, діти на шляху до здійснення мрії — це перешкод».

Запитаю Ярослава Нудика, скільки триває оця, казкова, на білих лапах, співпраця?

«Я варюся в тому, інклюзивному, казані два роки, — говорить Нудик. — А «Терція» — з кінця серпня. Час, наданий нам Українським культурним фондом для запису альбому «Казка на білих лапах», який він профінансував, тривав до жовтня. А щодо справді божевільної ідеї зробити тур Україною «Казка на білих лапах», то вона у нас з Оксаною Потимко з’явилася ще до запису диску. Стосовно теперішнього туру, то це своєрідна проба пера. Ми не хочемо, щоби проєкт був одноденкою. Хочемо, щоби це був рухомий проєкт. Єдина проблема — діти виростають, голоси в них ламаються і треба буде набирати інших дітей. Але в нас є величезний резерв».

Хай так і буде!