Капелан армії УНР

Нещодавно до автора цих рядків звернувся давній знайомий Микола Сімашкевич. Він уже кілька років займається дослідженням свого родоводу. Працюючи з архівними документами, знайшов, зокрема, багато цікавих фактів про перебування в Єлисаветградському повіті свого родича Павла Пащевського.

Павло Пащевський (15 січня 1874 року — 26 січня 1944 року) — православний священик, капелан 1-го українського запасного полку Армії УНР, згодом — Сердюцького полку ім. Петра Дорошенка, протоієрей УАПЦ. Працівник Департаменту віросповідань Міністерства внутрішніх справ УНР. Брав участь у 1-му Зимовому поході та підготовці до Всеукраїнського Церковного Собору.

Народився Павло Григорович Пащевський у селі Великі Прицьки Канівського повіту в сім’ї священика. Закінчив Київську духовну семінарію і два курси юридичного факультету Київського університету. Ще студентом брав участь в українському русі. Узяв шлюб у 1894 році з донькою священика Ганною Яківною Панасевич. 13 вересня 1894 року призначений на місце священика у село Зікрачі Київського повіту, замінивши свого батька, який був у Зікрачах священиком з 1875 року. 21 листопада того ж року «рукоположен» у сан священика. 15 лютого 1895 року переміщений у церкву села Денісовичі Радомисльського повіту.

Як повідомляли «Київські Єпархіальні відомості» від 16 вересня 1896 року, 9 вересня священика села Денисовичі Павла Пащевського перевели в херсонську єпархію, з призначенням у село Шпакове Єлисаветградського повіту. Село відоме тим, що тут мав невеликий маєток російський поет і перекладач Микола Гнєдич. 1821 року в його родичів у селі гостював друг поета Олександр Пушкін. Станом на 1886 рік у селі Шпакове Панчівської волості Єлизаветградського повіту мешкала 371 особа, налічувалося 74 дворових господарств, існувала православна церква.

За даними «Херсонських Єпархіальних відомостей», 8 грудня 1898 року священика села Шпакове Павла Пащевського, на його прохання, перевели у село Ерделієвку. Свято-Георгієвська церква у цьому селі була побудована у 1793 році. У «Довідковій книзі Херсонської єпархії» сказано, що у 1906 році Павлу Григоровичу Пащевському був 31 рік, одружений, батько чотирьох дітей (загалом у нього було семеро дітей), служить у церкві Георгія Побєдоносця села Ерделієвка.

Це село виникло наприкінці XVIII століття. Належало воно Олександру Семеновичу Ерделі, якій упродовж 16 років був губернатором Херсонщини. Відразу два міста — Єлисаветград та Херсон (випадок безпрецедентний) — обрали Олександра Ерделі своїм Почесним громадянином. За радянської влади село двічі перейменовували — спершу в Чубарівку, потім — у Леніне. З 2016 року називається Гаївка.

А 26 липня 1906 року Павло Пащевський перейшов служити до церкви у селі Оникієве, нині Маловисківського району, а місцевий священик Гаврило Жуковський переїхав до Ерделіївки. В Оникієвому Павла Пащевського й застав Жовтневий переворот.

У червні 1917-го Павло Пащевський був делегатом від Херсонської єпархії УАПЦ на І Всеукраїнському Церковному З’їзді у Києві. Тоді ж Симон Петлюра, голова Головного Українського Військового Комітету (ГУВК), запросив його на службу до українського війська, що якраз організувалося. 25 липня того року Комітет призначив Павла Пащевського військовим священиком (капеланом) 10-го українського запасного полку, пізніше Сердюцького полку ім. Петра Дорошенка.

Від 6 серпня 1918 року — капелан Чорноморського коша Армії Української Держави; від 2 березня 1919 року — протопресвітером Амвросієм Вінницьким висвячений у сан протоієрея; від 5 березня 1919 року — капелан і благочинний Запорізького корпусу ДАУНР; від 14 листопада 1919 року — в. о. головного священика ДАУНР, пізніше — протопресвітер АУНР.

У грудні 1919 року — травні 1920 року брав участь у 1-му Зимовому поході військ УНР, був поранений. Після повернення з походу його призначили начальником Управи Душпастирства (Головним Капеланом) Армії УНР у чині генерала-хорунжого (після вбивства отця Антонія Матеюка на цій посаді).

Після поразки визвольних змагань 1920-х років й інтернування військ УНР до Польщі перебував у таборі в Каліші. За ініціативою командирів дивізій та згодою міністра віровизнань УНР професора Івана Огієнка та митрополита Юрія Ярошевського Павло Пащевський організував у таборі курси військових священиків. Одночасно був Головою Ради «Братства Кирила та Методія» та «Братства св. Покрови». Значна частина випускників цих курсів після виходу з табору стали парафіяльними священиками. У березні 1921 року був на з’їзді українських військових капеланів у місті Тарнові, організованому міністром віросповідань УНР Іваном Огієнком. Після укладення Ризького договору 1921 року між Польщею й Росією поза спиною УНР у Польщу було інтерновано до 40 тисяч вояків армії УНР. Їх розмістили в майже 20 концтаборах. Досі підтверджено поховання лише 13 тисяч стрільців і старшин на 19 цвинтарях. 18 вересня 1921 року в польському місті Алєксандрув-Куявський головний капелан Армії УНР, священик Павло Пащевський справив Святу Літургію в табірній каплиці, після чого освятив кладовище. 

Про сам Зимовий похід і роль духовенства, на жаль, небагато збереглося документів, окремі епізоди про цю героїчну сторінку українського духовенства можна знайти в пізнішій публікації самого Павла Пащевського («Церква і нарід», 1936 рік).

Родина Пащевського у 1922 році таємно була переправлена з території СРСР до Польщі.

Від 1924 року Павло Пащевський служив у селі Бабин Рівненського повіту Волинського воєводства Польської Республіки, де була станиця колишніх вояків Армії УНР. По виході з табору інтернованих, у 1925 році, отець Павло служив настоятелем Христовоздвиженської Церкви в Луцьку. Тут була єдиною на той час Українська Православна парафія в місті й разом із тим гімназійна церква. Протоієрей Павло Пащевський водночас викладав релігію в Луцькій Українській гімназії ім. Лесі Українки.

У 1939—1940 роках отець Павло виїхав до Варшави і був настоятелем православної кафедральної церкви у Празі. У 1941 році призначений настоятелем переданого УАПЦ собору Святої Марії-Магдалини у Варшаві.

Помер Павло Пащевський 1944 року у Варшаві і похований на православному кладовищі на Волі, на так званій генеральській алеї.

Тим, хто хоче детальніше ознайомитися з життям Павла Пащевського, радимо прочитати історичний роман Івана Корсака «Капелан Армії УНР», який опубліковано у 2009 році київським видавництвом «Ярославів Вал». Зі сторінок роману постає людина рідкісної долі, яка є долею української церкви у першій половині ХХ століття. Інтернування, табори, церковна, педагогічна і громадська діяльність під польською займанщиною, а з 1939-го — спершу під радянською окупацією, потім під німецькою — це сторінки життя особливої генерації української інтелігенції (до неї належав і Павло Пащевський). Побудований на документальній основі, роман розкриває ті сторінки нашої драматичної минувшини, які досі були малодоступні чи й заборонені зовсім.