Межі лукавства i національний інтерес
Угода про створення Єдиного економічного простору оповита туманом лукавства. Перш за все, лукавство полягає в підміні понять: поняття «Зона вільної торгівлі» було підмінене поняттям «Єдиний економічний простір».
Звідки, як кажуть, ноги ростуть? У 1994 році глави держав СНД підписали угоду про Зону вільної торгівлі. Впродовж декількох років вона була ратифікована парламентами усіх країн СНД, окрім Росії. Якби парламент Росії ратифікував цю угоду, то не було б потреби городити город про Єдиний економічний простір. Але Росії не вигідно було підписувати документ, оскільки вона втрачала значні надходження до бюджету. Отже, вона й не зробила цього. Виступаючи на словах за розвиток інтеграційних процесів на теренах СНД, Росія практично чинить цьому перешкоди, нерідко звинувачуючи Україну в непоступливості. Як відомо, нещодавно точилися торговельні війни між Росією та Україною.
Об’єктивно Україна зацікавлена в лібералізації зовнішньоекономічних стосунків з Росією, яка високим митом душить український експорт. Крім того Україна зацікавлена в переході на єдині ціни на енергоносії. Блакитна українська мрія полягає в отриманні доступу до дешевих російських енергоносіїв і у вільному виході на ємний російський ринок. Цим прагненням України скористалася Росія і підштовхнула Україну на шлях створення так званого Єдиного економічного простору. Україна на це погодилася, маючи на увазі Зону вільної торгівлі.
Отже, Росія має на меті одне, а Україна інше, підписуючи одну й ту ж угоду. Так весь час: маємо на увазі одне, а підписуємо щось інше. Богдан Хмельницький у 1654 році також мав на увазі одне, а Росія інше, підписуючи Переяславську угоду. Підписуючи Союзний договір у 1922 році, Росія і Україна мали на увазі не зовсім одне й те ж. Складається враження, що в останні роки, підписуючи угоду про будівництво літака Ан-70, а також угоду про створення Міжнародного газотранспортного консорціуму, Україна мала на увазі одне, а Росія — щось інше. Підписуючи угоду про Єдиний економічний простір, Росія мала на меті включення України в процес інтеграції, а Україна марила дешевими російськими енергоносіями і зняттям митних перешкод на шляху українського експорту. Попри всі заяви зайнятися виключно економікою, Росія заполітизувала процес лібералізації зовнішньоекономічних стосунків з Україною, втягуючи її в нову геополітичну структуру.
Що таке Єдиний економічний простір? Єдиний економічний простір відрізняється від Зони вільної торгівлі принаймні трьома особливостями: формуванням наднаціонального регулюючого органу; створенням єдиного митного союзу; створенням валютного союзу, тобто переходом у перспективі на єдину валюту (про це не йдеться в тексті угоди, але мається на увазі у контексті самого поняття ЄЕП). Вступаючи до митного та валютного союзу, країна жертвує частиною свого суверенітету, отримуючи при цьому економічну вигоду. Тільки в такому випадку жертва є виправданою. Кожна країна вирішує це питання, як правило, шляхом референдуму. Як відомо, в жодній з країн-учасниць ЄЕП референдуми проведені не були.
Створення наднаціонального регулюючого органу, рішення якого є обов’язковими для «четвірки», суперечить Конституції України, яка забороняє приносити в жертву частину суверенітету, і цього факту не можна ні обійти, ні об’їхати, а без створення наднаціонального регулюючого органу неможливе існування Єдиного економічного простору. В остаточній редакції угоди про ЄЕП зник епітет «наднаціональний». Це ще один прояв лукавства. Регулюючий орган не може не бути наднаціональним. Очевидно, що вступ до митного союзу означає принесення в жертву частини суверенітету. Тому, виходячи з визначення самого поняття ЄЕП, неможливо підписати угоду про його створення без порушення Конституції України. Порушення Конституції відбувається автоматично як у момент підписання угоди, так і у момент її ратифікації. Відтак застереження стосовно необхідності забезпечення відповідності угоди Конституції України або втрачає сенс, або перекреслює саму угоду. Наразі воно є свідченням того, що Україна прагне звести суть угоди до Зони вільної торгівлі.
У зв’язку з цим виникає питання: чому наша виконавча влада з самого початку не виставила це питання на правильні рейки? Мабуть, тому, що Росія погодилася на Зону вільної торгівлі тільки при умові взяття Україною на себе зобов’язань стосовно того, що це — лише перша ступінь більш глибокої й перспективної інтеграції? (До цього часу Україна є лише асоційованим членом СНД, а в ЄврАзЕС має лише статус спостерігача.) Єдиний економічний простір вимагає жертви суверенітетом, Зона вільної торгівлі не вимагає такої жертви, тому парламент Росії не ратифікував угоду про Зону вільної торгівлі 1994 року і тому у вересні 2003 року в Ялті створення Зони вільної торгівлі на теренах СНД відсунуто до 2010 року.
Відвертим, якщо не сказати нахабним, проявом намірів Росії є зафіксований в угоді механізм формування регулюючого органу відповідно економічного потенціалу країн-учасниць, а не згідно до принципу: «одна країна — один голос».
Надзвичайно серйозна річ — митний союз. Якщо він буде створений (а якщо не буде створений, то для чого підписували угоду?), то митні кордони України пройдуть по кордонах Афганістану, Монголії, Індії та Китаю. Одна і та ж країна не може одночасно вступати в різні митні союзи. Якщо Україна вступає в Євроазійський митний союз, то вона вже не зможе вступити в Європейський митний союз. Тому твердження про те, що підписання угоди про ЄЕП не суперечить європейському вибору України, є лукавим. Зона вільної торгівлі є межею, за якою європейський вибір України стає примарним, химерним, облудним. Не можна одночасно рухатися в різні сторони (хоча ментальності українців це притаманно).
Фактично підписання угоди про ЄЕП є зміною курсу з руху до Європейського Союзу на рух до Євроазійського союзу. Якщо це так, то давайте про це скажемо відверто і не будемо дурити ні інших, ні себе. Єдина надія лише на те, що все це є черговою декларацією.
До сказаного додам, що при всьому цьому Україна вдає із себе незайману дівчину, яка погоджується тільки трішки завагітніти. Вона наївно вважає, що їй вдасться перехитрити Росію.
Що стосується єдиної валюти, то про це в тексті угоди прямо не сказано, але в ньому йдеться про гармонізацію макроекономічної політики. Як відомо, для цього Європейський Союз ввів єдину валюту. До речі, в угоді передбачена взаємна конвертованість валют.
Наскільки реальними є сподівання України щодо доступу до єдиних низьких цін на енергоносії, на зняття митних бар’єрів для українських товарів (труб, металу, цукру, цукерок, спирту тощо), на просування українських товарів на ринки Росії, Білорусі, Казахстану? Очевидно, що сподівання виявляться марними. Росія більш схильна бути політичним інтегратором, ніж економічним. Всі серйозні аналітики, в тому числі російські, вважають міфом розмови про деполітизацію процесу інтеграції на пострадянському просторі попри всі клятвені запевнення зайнятися виключно економікою, відклавши вбік політичні проблеми.
Однак Росії Єдиний економічний простір стратегічно вигідний. З країн СНД крупний капітал є тільки в Російській Федерації. Ця угода забезпечить просування російського капіталу в Україну, де його вже і так багато. Вирішальне значення має і той факт, що цей союз є асиметричним, в якому домінує Росія (ВВП Росії складає 300, а України — 50 млрд. доларів). Реалізація угоди про ЄЕП приведе до зростання російського впливу на Україну. Реалізація ідеї ЄЕП посилить позиції російських фінансово-промислових груп (ФПГ) в Україні й Казахстані, які будуть здійснювати експансію російського капіталу і скуповувати власність на території України, що вони роблять і зараз, але ЄЕП покращить умови досягнення ними своєї мети. Очевидно, що уряд Росії на створення ЄЕП підштовхнули російські ФПГ, перш за все ті, що працюють в експортно зорієнтованих галузях. Як слушно зауважив заступник директора Інституту країн СНД (Москва) В.Жаріхін, створення Єдиного економічного простору на територіях Росії, України, Казахстану і Білорусії більш за все необхідно російському капіталу, якому давно тісно в кордонах Російської Федерації.
Чи є виправданими надії на реальну інтеграцію у зв’язку зі створенням ЄЕП? Об’єктивною перепоною на цьому шляху є внутрішня суперечність між учасниками цього процесу, що зумовлена структурою економік «четвірки». Як енергоекспортуючі країни, Росія і Казахстан зацікавлені у низьких тарифах на транспортування енергоносіїв, а Україна і Білорусія як енергоімпортери зацікавлені у низьких цінах на енергоносії. У наявності конфлікт інтересів, який є серйозною перепоною для створення ЄЕП. Для врегулювання інтересів і перерозподілу доходів потрібен наднаціональний регулюючий орган, створення якого Україна сприймає без захвату. Якщо учасники не погодяться виконувати обов’язкові для всієї «четвірки» рішення, то процес інтеграції не зможе вирватися за межі замкненого кола.
Скоріше за все Росія отримає доступ до наших низьких транзитних тарифів, а Україна не отримає доступу до російських низьких цін на енергоносії (до речі, в цьому Росія відмовляє навіть Білорусі, чим викликає обурення інтегратора Лукашенка). Більше того, Росія буде змушена перейти на світові ціни на енергоносії, а якщо вона цього не зробить, то у неї будуть проблеми з приводу вступу до СОТ. Отже, годі мріяти про низькі ціни на російські енергоносії. Про це вже заявив посол Росії в Україні В. Чорномирдін.
Якщо із зони вільної торгівлі будуть вилучені енергоносії, то Україна втратить до неї інтерес. Більше того, якщо реалізуються намагання Росії встановлювати єдині тарифи на транспортування енергоносіїв, то Україна щороку втрачатиме до 2 млрд. доларів.
Нині адепти угоди наголошують на спільних діях в економіці, а не в політиці. Так не буває. Кидається в вічі суттєва різниця між політичною позицією України і Росії. В.Путін проголошує, що СНД — сфера національних інтересів Росії. Зверніть увагу: «національних інтересів Росії». Україна подібних заяв ніколи не робила. Росія хоче стратегічного партнерства з Європейським Союзом, а Україна прагне вступити в Європейський Союз. Хіба це не принципово різні стратегічні цілі? Як їх поєднати в Єдиному економічному просторі? Як Україні поєднати ЄЕП, СОТ і ЄС? Хіба нема підстав, як кажуть, почухати потилицю?
Що б ми не говорили, однак угода вже підписана. Що робити тепер — після підписання угоди? Звісно, передовсім направити її до Конституційного Суду на визначення відповідності Конституції України й захищати Конституцію. Судячи по розстановці фінансово-політичних сил у парламенті, угода буде ратифікована (Верховна Рада — це фінансово-політична біржа). Під час ратифікації треба зважити всі prо і contra. Тепер, після підписання угоди і потім, після ймовірної ратифікації, треба думати над тим, як використати гіпотетичні вигоди від ЄЕП і як уникнути реальних небезпек.
Сьогодні питання стоїть так: хто — кого: або ми ЄЕП, або ЄЕП — нас. Завдання України полягає в тому, аби реалізувати зону вільної торгівлі. А далі час покаже. Угода — це рамковий документ. Його треба наповнювати конкретними рішеннями. І саме тут Україна має бути на сторожі. І саме тут наші урядовці і парламентарі повинні продемонструвати мистецтво економічної політики. Поки що вищим пілотажем дипломатичної майстерності наших урядовців, зокрема Миколи Яновича Азарова, є новела угоди про різнорівневу та поетапну інтеграцію, яка так небезпідставно роздратувала Лукашенка. Це для нас рятівне коло.
Треба визнати, що Україна опинилася в невизначеній і небезпечній ситуації. І це повинен розуміти Захід. Наша країна нині, сказати б, і не там, і не тут: і не на Заході, і не на Сході. По суті Україна розтягнулася в шпагаті між Заходом і Сходом. В такій незручній позі вона не може довго перебувати. Захід повинен подати Україні виразні сигнали своєї прихильності, зокрема, такі як: скасування поправки Джексона-Веніка, визнання України як держави з ринковою економікою, прийняття України до Світової організації торгівлі.
Резюме: для України найкращим виходом із ситуації є Зона вільної торгівлі на Схід та інтеграційний процес на Захід.
