Убивство як бренд

У Москві в День зброяра відбулося урочисте відкриття пам’ятника конструктору стрілецької зброї Михайлові Калашникову. Скульптура роботи народного художника Росії Салавата Щербакова встановлена на перехресті вулиць Садової-Каретної та Довгоруківської, що на Садовому кільці.

Загальна висота пам’ятника сягає 9,8 метра. На чотириметровому постаменті стоїть металева фігура зброяра, який тримає АК-47. Біля підніжжя постаменту розташована скульптурна композиція з фігурою Михайла Архангела.

На відкритті пам’ятника міністр культури Володимир Мединський заявив, що Калашников — «це певною мірою Кулібін XX сторіччя, втілення найкращих рис російської людини. Надзвичайна природна обдарованість, простота, чесність, організаційний талант — це все те, що дозволило створити цілу лінію зброї для захисту Вітчизни, серед якої, звичайно, автомат Калашникова — можна сказати, справжній культурний бренд Росії».

Зауважимо, що якось дивно зараховувати зброю, нехай навіть і вдалу в конструкторському відношенні, до культурного бренду. Уявлення російського міністра про культуру, як спосіб убивати, розходиться із загальноприйнятим значенням цього слова. Проте це не випадкова заява, а віддзеркалення загальної спрямованості російської внутрішньої політики, пропаганди й ідеології.

ЧИЙ АВТОМАТ?

Автомат Калашникова АК-47 створений 1947 року і взятий на озброєння 1949-го. Десять років по тому з’явився його модернізований варіант -АКМ.

Обидва види зброї швидко завоювали популярність за рахунок своєї простоти в обслуговуванні, невибагливості та відносно невисокої вартості. Вони активно купувалися іншими країнами, в деяких вироблялися за ліцензією. В окремих із них ці автомати випускаються до сьогодні. Як свого часу сказав тодішній міністр оборони Росії Анатолій Сердюков, на армійських складах нараховується 17 мільйонів таких автоматів.

Виникає цілком законне запитання: як майже безграмотний у технічному відношенні хлопчина зміг винайти такий агрегат. Адже сама конструкція досить складна, і її експлуатаційна простота досягається дуже складними прийомами, в основі яких лежать складні фізичні, хімічні та математичні закони, рівняння та їх взаємодія. Для створення простого потрібно знати дуже багато складного.

Звичайно, були геніальні самоуки. Лівша підкував блоху, Кулібін створював досить складні, зокрема, годинникові механізми. Проте, по-перше, це були витончені, але штучні екземпляри. По-друге, вони використовували вже відомі механізми та прийоми і їх удосконалили.

У нашому випадку все набагато складніше. Мало отримати вдале конструкторське рішення, що само по собі вже проблема. Потрібно зробити конструкцію технологічно відповідною для виробництва. І не лише самого автомата, але і пов’язаних із ним виробництв патронів та іншого допоміжного устаткування, мастила і навіть тари для зберігання і транспортування.

Технологічні проблеми впираються у виробництво металу, рівень верстатного устаткування та кваліфікацію робітників, що працюють на виробництві.

І це лише половина справи. Адже не менш важлива експлуатаційна складова. Рівень освіти та кваліфікації тих, хто не лише з неї стрілятиме, але і, не побоїмося цього слова, доглядатиме зброю. Якою б вона не була невибагливою, але це обов’язкова вимога.

І всі ці проблеми за дуже короткий час успішно вирішив хлопчина, який щойно прийшов із фронту і на той час прочитав лише одну книгу «Історія стрілецької зброї». Дуже схоже на правду, але не надто віриться.

Не випадково один із користувачів російського ФБ Данило Коцюбинський назвав пам’ятник Калашникову пам’ятником крадіжці.

Взагалі в Росії зі зброєю власного виробництва було завжди погано. Навіть знаменита трилінійна рушниця Мосіна — фактично удосконалення західних зразків. Дуже вдала, але все-таки не проривна.

Нам так часто і довго повторювали, що Т-34 — найкращий танк Другої світової війни, і тому це сприймалося без будь-яких підтверджень. Як аргумент наводився той факт, що він мав дизельний двигун. Проте за всіма іншими параметрами радянська машина програвала як німецьким танкам, так і тим, що поставлялися за ленд-лізом. Англійські й американські танки в мемуарах називали домовинами, але коли потрібно було зробити 800-кілометровий марш через пустелю Гобі та хребет Великий Хінган, то обрали американські «Шермани», а не рідні прославлені Т-34. Після випробувань на американському полігоні 1943 року американці через виявлені недоліки відмовилися від купівлі Т-34.

У галузі стрілецької зброї теж не створено було нічого, що реально могло б конкурувати з німецькими автоматами знаменитого конструктора Хуго Шмайссера.

Якось так вийшло, що саме в кінці 1940-х років німецький конструктор працював у Іжевську, де жив на вулиці Червоній у будинку 133. Практично через короткий час після прибуття Шмайссера зі своїми співробітниками в удмуртську столицю 1946 року були представлені перші зразки автомата.

Поборники пріоритету Калашникова стверджують, що при зовнішній схожості АК із німецькою штурмовою рушницею StG-44 конструкції Хуго Шмайссера, вони конструктивно істотно відрізняються.

Досить дивне спростування. Технічно автомат Шмайссера на той час вже був застарілим. Змінилися вимоги, була потрібна інша зброя.

У СРСР працювали 474 німецьких фахівців-зброярів. Курт Хорн створив знаменитий кулемет MG42, який до цих пір перебуває на озброєнні бундесверу, експортується в багато країн і виробляється за ліцензією в Греції, Пакистані, Іспанії та Туреччині. Звичайно, вони розробили іншу конструкцію з урахуванням вимог виробництва, радянський верстатний парк навіть на оборонних підприємствах був відсталим і застарілим, а також невисокий технічний рівень тих, хто експлуатуватиме зброю. Вийшло у них дуже добре. Тільки де тут Калашников.

Цього року виповнилося 70 років початку боротьби в СРСР з підлабузництвом перед Заходом і з космополітизмом. Усе, виявляється, винайшли в Росії — від парової машини і лампочки розжарювання до радіо. Зауважимо, що коли країні була потрібна «лампочка Ілліча», то її конструкцію і технологію виробництва довелося вкрасти у прямому розумінні цього слова у фірми «Сименс». І так практично у всьому.

НІЧИМ ПИШАТИСЯ

Російська пропаганда явно відчуває дефіцит у предметах і особистостях для національної гордості. Багато ким цілком можна було б, якщо не пишатися, але відзначати їх досягнення, та владу це не влаштовує через їхні політичні погляди.

У Росії вкотре піднялася хвиля православного фундаменталізму та чорносотенства. Так звані прихильники етичної чистоти зривають художні виставки, вимагають і домагаються закриття опер і драматичних вистав, кінофільмів, книг тощо. Скоро напівграмотні істинно православні перевірятимуть наукові розробки і, як уже було в недавній історії, забороняти цілі наукові напрямки та науки.

З історією таке вже сталося, скоро дійде до фізики та математики. Хотіли ж в СРСР заборонити теорію відносності Ейнштейна, та фізики не дали. Потрібна була атомна бомба, довелося ретроградам із ЦК ВКП(б) відступити. Проте, спадкоємці радянського ідеолога Суслова в Росії не лише не перевелися, кількість їх зросла в багато разів.

Звернемо увагу на те, що конструктор Калашников стоїть в одному ряду з радянським розвідником Кузнєцовим. Їх характерна деталь — обидва прості росіяни, а завдяки таланту досягли таких висот.

Із Кузнєцовим легенда взагалі шита навіть не білими нитками, а просто розпадається. Вивчити в уральській глушині німецьку мову і стати справжнім німцем і до того ж із поміщиків — просто неможливо. Проте, легенда повторюється, як у випадку з танком Т-34, і тому виявляється вельми живучою.

Із Калашниковим приблизно так само. Дефіцит тих, кому насправді потрібно ставити пам’ятники, заповнюється міфологемами. І обов’язково релігійного змісту. Церква вкотре послуговує чорній реакції. Утім, для Російської православної церкви це природний стан.

Щодо культури й естетики, то найкраще сказав музикант Андрій Макаревич. У своєму Facebook він написав: «Ну добре. Пам’ятник Калашникову. Нехай нам буде чим пишатися. Якщо підрахувати, скільки людей на планеті вбито з його зброї, вийдуть мільйони. (Хоча ось що цікаво — війну з фашистами АКМ не застав, з’явився після. Так де він захищав рубежі нашої Батьківщини? В Афганістані? Грузії? Україні? Африці?). Гаразд. Нехай Калашникову. АЛЕ ЧОМУ ТАКА БЕЗДАРНА, ПОТВОРНА СКУЛЬПТУРА? Навіть у радянські часи цей істукан не пройшов би худраду. Ну що ж ми так спотворюємо своє місто, ганьбимося перед усім світом?»

Нічого не вдієш, інших героїв і скульпторів у російської влади немає.