Нові можливості

Центр американо-українських відносин було створено як форум для обміну думками між високого рангу політиками, економістами, дипломатами та особами, що відповідають за безпеку, з широкого кола питань, що становлять взаємний інтерес. Центр також покликаний мониторити і сприяти прогресу в інтеграції України до євроатлантичної  спільноти.

У різний час у засіданнях центру брали участь міністри закордонних справ України Б. Тарасюк, В.  Огризко. Р. Удовенко, держсекретар США М.        Олбрайт, міністр національної безпеки Т. Рідж, сенатори, депутати, посли, керівники «мозкових центрів», високопосадовці України і США.

З української сторони в засіданні взяли участь посол України у США В.Чалий, представники Міністерства оборони, військово-промислового комплексу. З американської — керівники аналітичних інститутів асоційованих як з Республіканською так і Демократичною партіями — Ради із зовнішньої політики (American Foreign Policy Council), Фонду спадщини (Heritage  Foundation), Центру дипломатії  і глобальної взаємодії Пенн  Байден (Penn Biden Center for Diplomacy and Global Engagement), колишнього віце-президента США, Фонду Джеймстауна (Jamestown Foundation) тощо.

Під час обговорень  порушувалося широке коло питань розвитку і взаємодії двох країн у сфері військової і військово-технічної співпраці.

Під час виступів, зокрема, йшлося про необхідність активної участі в наданні Україні не лише військово-технічної допомоги, а й озброєнь європейськими країнами — членами НАТО.

Один з учасників, що раніше обіймав посаду спеціально радника при Міністерстві оборони Великобританії поділився досвідом прозорості у сфері закупівель. Попри специфіку і режим таємності, властивий  діяльності міністерства, близько 70% закупівель це відомство здійснює на відкритих тендерах. Таке становище забезпечує прозорість, ефективність і слугує засобом запобігання корупції.

Окремо обговорювалися також військові і правові питання безпеки  в Чорному та Азовському морях.

Представники американської сторони зазначали, що вони давно звертали увагу на можливі ризики в цьому регіоні і готові всіляко сприяти Україні як у практичній площині зміцнення обороноздатності, так і у виробленні стратегії і доктрини Військово-морських сил України.

Виступаючи з цього питання, автор з-поміж інших, торкнувся тем необхідності вироблення проактивних дій, а також необхідності активного використання політико-правових інструментів. Зокрема, звернув увагу на те, що Конвенція про статус Чорноморських проток 1936 р. стосується питань безпеки в Чорному морі і було б доцільним на постійній основі інформування  держав — учасників Конвенції про всі випадки порушення Російською Федерацією міжнародного права, міжнародного морського права, зокрема тих, що пов’язані і випливають з анексії Криму й окупації частин Донецької та Луганських областей. (Незаконне перебування в територіальних водах України, порушення територіальних вод, незаконна експлуатація континентального шельфу, незаконне будівництво Керченського мосту, блокада  Азовського моря тощо).

Окрім цього, стаття 29 Конвенції передбачає процедуру внесення змін до цього документа дипломатичним шляхом або, в разі неможливості домовитися, шляхом скликання з цією  метою  дипломатичної конференції.

Після ретельного, оперативного опрацювання цього питання з союзниками та учасниками Конвенції, Україна може ставити питання про внесення змін до цього документа, зокрема про обмеження можливості (заборону) проходження через протоки військових кораблів, що окупували територію прибережних до Чорного моря держав або вчинили стосовно них акт агресії.

Враховуючи, що питання перегляду Конвенції є чутливими для багатьох держав і стосуються  безпеки  держав-членів НАТО, вже сама постановка питання не лише створить новий майданчик для обговорення питань, пов’язаних з російською агресією, а й, за вмілого підходу, може створити нові можливості і альянси для України як професійного гравця в міжнародних відносинах.

Учасники зустрічі домовилися продовжити контакти з питань, що обговорювалися.