День обдуреної республіки в Криму

20 січня 2021 року виповнилось 30 років відтоді, як в 1991 році в Криму ще комуністичною владою був проведений перший у СРСР за всю його історію референдум. Це складна і багатошарова історія, і багато в чому вона повчальна для України. А для політиків це привід зробити висновки з подій 30-річної давності.

КРИМ-91 РОКУ — ЦЕ, ЗА ЇХНІМ ТЛУМАЧЕННЯМ, ПРЕДТЕЧА «ДНР» І «ЛНР»

Історія Криму 90-х років — це яскравий приклад того, як мертвий хапає живих. Помираючи, Радянський Союз у всьому тілі національних республік залишав цупкі метастази сталінізму, комуністичної диктатури під машкарою «демократичного централізму», радянського «способу життя» та «радянського народу».

На зборах на честь подій 30-річної давнини спікер «держради» Владімір Константінов не криючись казав: «Зараз заведено розглядати референдум про державний і правовий статус Криму як свого роду пролог «Кримської весни». Плебісцит 20 січня 1991 року не просто став першим в історії СРСР всенародним волевиявленням. Кримчани виступили засновниками нової тенденції — прагнення до відновлення державної єдності, втраченої з розвалом СРСР. Саме для цього відтворювалась наша республіка. Пізніше з’явиться Придністров’я, намітиться курс на максимальне зближення з Росією Абхазії і Південної Осетії, будуть проголошені Донецька і Луганська народні республіки. Але Крим був першим. У нас навчалися багато з перерахованих регіонів». Отже Крим-91 року — це, за їхнім тлумаченням, предтеча «ДНР» і «ЛНР» з усією їх кров’ю, концентраційним табором «Ізоляція», вбивствами, російськими танками і гарматами, війною, і під протекторатом Росії. В привітанні президії так званої «держради» Криму з приводу дня республіки, який встановлено на честь тієї події 30-річної давнини, ідеться, що кримська єдність і консолідація дозволили зберегти радянську історичну пам’ять, совєцький культурний код, російську рідну мову, і «відстояти свої (треба розуміти — московські.            — Авт.) інтереси і в 2014 році возз’єднатися з Росією, стати повноправним суб’єктом Російської Федерації». Кримські чиновники сьогодні не криючись говорять про те, що референдум 1991 року був подією, «з якої почалося повернення Криму до Росії».

У зв’язку з цим українцям варто згадати кроки тодішнього горе-президента Юрія Мєшкова, якими вони намагалися йти до цієї мети. Це московський уряд віцепрем’єра (вважалося, що главою уряду був сам Мєшков. — Авт.), Євгена Сабурова, російського поета і економіста, з 5 міністрів, один з яких був давнім спецслужбістом, переведення годинника на московський час, обіцянка ввести ходіння російських рублів, і, зрештою, як результат повного непрофесіоналізму, остаточний занепад економіки Криму.

ЩО ЗАМОВЧУЮТЬ

В основі створення цієї проросійської автономії в Криму лежав грандіозний обман людей. Так, зараз кримські російські чиновники говорять, що «в нинішньому році ми відзначаємо подвійний ювілей. 100 років тому, в 1921-му, наш півострів вперше отримав статус автономії» і трактують це як велике досягнення радянського періоду, хоча з 15 до 18 століття Крим був незалежною суверенною державою, яку Росія ліквідувала з допомогою серії кровопролитних воєн, що призвело до масової еміграції населення та повного занепаду краю.

Вони продовжують: «... а 30 років тому, в 1991-му, в результаті референдуму кримчани відродили свою республіку у складі Української РСР і наступні 24 роки він називався Кримською АРСР. Після того, її в 1945-му перетворили в Кримську область...» — знову замовчується той факт, що це було зроблено Росією після варварської депортації кримськотатарського народу і представників болгар, вірмен, греків, німців, яких безпідставно було визнано зрадниками. Національна республіка без кримськотатарського народу була б фікцією, через те її і перетворили в область.

Далі, вони кажуть: «... а в 1954-му Президія Верховної Ради СРСР, перевищивши конституційні повноваження, видала указ про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР», хоча територіальний устрій СРСР був вповні у віданні Верховної Ради СРСР, і ніхто повноважень не перевищував. 

А обман кримчан 1991 року полягав у тому, що, як і зараз, вони роблять вигляд, що автономія Криму зразка 1991 року була продовженням автономії Криму зразка 1921 року, хоч насправді це прояв великої історичної фальсифікації. Насправді автономія Криму 1921 року мала характер національної кримськотатарської республіки, і саме тому цією формою російські політики скористалися для відновлення автономії в 1991 році.

По-перше, до Криму вже практично повернувся весь кримськотатарський народ, і вони боялися, що винні в депортації, яку пізніше було визнано геноцидом, будуть притягнуті до відповідальності, і хотіли її уникнути.

По-друге, вони розуміли, що за повернення кримськотатарської республіки кримчани охоче проголосують, а за створення російської за характером республіки можуть і не проголосувати. Тому було вирішено їх просто обдурити. Таким чином, в бюлетень було внесене питання про те, чи підтримують кримчани відновлення КримАРСР, однак уже, як суб’єкта союзу і учасника союзного договору. Цей останній прояв кримоцентризму був вжитий, мабуть, для підтримки високої самооцінки кримчан. Але це уточнення не здійснилось, бо вже тоді Союз на ладан дихав. Як видно з цього, «батько» кримського референдуму Микола Багров планував відновити зовсім не автономну, а нову союзну республіку, в якій і збирався бути президентом. Як казав тоді лідер компартії Криму Леонід Грач, «Крим мав стати якорем, який би утримував Крим біля берегів Росії». Але кримчани комуніста Миколу Багрова президентом не обрали, а віддали перевагу популісту Юрію Мєшкову.

В Криму зараз говорять, що Микола Багров «зумів переконати і Голову Верховної Ради України Леоніда Кравчука, і керівників ЦК КПРС в необхідності проведення першого в СРСР плебісциту».  Отже, «батько референдуму» не один Багров, який будучи Героєм України в 2014 році недаремно відразу ж привітав анексію Криму та передав Таврійський національний університет до міністерства освіти Росії. Другим «батьком» того референдуму був Леонід Кравчук, який, як стверджують, є автором питання в бюлетені про «суб’єкт союзу та учасника союзного договору». Комуністи Кравчук та Багров  явно планували, щоб кримська республіка, в якій би формі вона не була, грала б роль компартійного якоря та гальма для прогресивних реформ. Всі  вони тоді виступали проти Михайла Горбачова і проти його гласності та перебудови, проти його прогресивних реформ.

ПІСЛЯ РЕФЕРЕНДУМУ ВОЛЯ НАСЕЛЕННЯ КРИМУ БУЛА ЗЛАМАНА

У результаті після референдуму воля населення Криму була зламана, і рядом хитрих рішень на місці області була утворена ніким не передбачена «Республіка Крим», яку Мєшков і його посіпаки намагалися відразу приєднати до Росії. Нагадаємо, що кримськотатарський народ участі в референдумі не брав, оскільки повністю не вірив радянській владі і завчасно розпізнав обман.

Нинішній Голова меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров з приводу  річниці референдуму написав у своєму Фейсбук: «масові демонстрації кримських татар влітку 1987 року на Красній  площі в Москві з вимогами повернення до Криму і відновлення національної автономії, які звернули увагу всього світу на трагедію кримськотатарського народу, змусили політичне керівництво СРСР публічно викласти свою позицію, яка практично виправдовувала  депортацію кримськотатарського народу. Створена 9 липня 1987 року рішенням Політбюро ЦК КПРС Державна комісія на чолі з головою Президії ВР СРСР А. А. Громико через рік своєї «роботи»,  9 червня 1988 року, винесла рішення, в якому обґрунтовувалися неможливість і недоцільність як повернення кримських татар до Криму, так і відсутність будь-якої потреби в зміні обласного статусу Криму. Дане рішення викликало вибух обурення в кримськотатарському народові  і послужило приводом до масового поверненню кримських татар на свою батьківщину... Іншим фактором, який змусив Москву поміняти своє попереднє твердження про достатність для розвитку Криму його існуючого обласного статусу, озвученого  А. А. Громиком в 1988 році, стало стрімке посилення в Україні національно-демократичного руху, яке Кремлем сприймалося як предтеча незалежності України. Ось ці два фактори — розпочате  масове повернення кримськотатарського народу і його прагнення до самовизначення в формі національно-територіальної автономії на своїй батьківщині, а також рішучий рух українського суспільства до проголошення незалежності України, спонукали Москву до термінового проведення у січні 1991 року референдуму «про державний і правовий статус Криму» .

Не даремно кримські татари відмовились брати участь у такому референдумі і не підтримали цю фальшиву «республіку». Отже — голосували кримчани за КримАРСР, а отримали якусь «Республіку Крим», яка в конституції, прийнятій 6 травня 1992 року встановлювала фактично  конфедеративні відносини з Україною. Всі кримчани виявились обдурені тодішньою комуністичною владою. Пізніше, коли стало зрозуміло, що приєднати Крим до Росії не вдасться, конституція від 6 травня 1992 року була змінена, і на півострові була сформатована Автономна Республіка Крим в складі України, яка скоро стала просто російським анклавом на території суверенної унітарної держави.

Перед владою України сьогодні стоїть важливе завдання з повернення Криму до складу держави, мова йде фактично про визволення кримчан з полону в Росії. Днями, як повідомила перший заступник міністра закордонних справ Еміне Джеппар, Міністерство закордонних справ України спільно з Постійним представництвом президента України в АРК направили на розгляд Ради національної безпеки і оборони стратегію деокупації Криму. І вже під час комітетських слухань у Верховній Раді, до 26 лютого РНБО можуть прийняти цей документ

Рефат Чубаров пише, що «Всупереч рішучим протестам кримських татар проти ігнорування права корінного народу на самовизначення на своїй землі і цинічності визначення статусу Криму голосуванням громадян, які оселилися на півострові після депортації кримськотатарського народу, Верховна Рада УРСР 12 лютого 1991 року ухвалила Постанову «Про відновлення Кримської Автономної Радянської соціалістичної Республіки». Так на території України за кілька місяців до проголошення її незалежності утворилася Кримська автономія, в якій законодавчо встановилася монополія російської етнічної  більшості при абсолютному придушенні прав кримськотатарського народу і етнічних українців».

Як бачимо, українців і цього разу підвела віковічна, ще від Богдана Хмельницького, схильність до демократії та українська толерантність, повага до етнічних потреб різних народів, в тому числі і російської діаспори в Криму, яка дійсно утворилася шляхом організованого переселення жителів з Росії до Криму, звідки перед тим були вигнані його корінні жителі.   

ВІДРАЗУ ПІСЛЯ СТВОРЕННЯ «РЕСПУБЛІКИ КРИМ» ЗРАЗКА 92-ГО РОКУ ПОЧАЛАСЯ РОБОТА ПО ВІДТОРГНЕННЮ КРИМУ ВІД УКРАЇНИ

Характерно, що відразу після створення «Республіки Крим» зразка 92-го року,  її владою, партіями, активом проросійських партій почалася робота з відторгнення Криму від України. Верховна Рада та «президент» створювали різноманітні перешкоди для запровадження української мови та освіти, називаючи це примусовою українізацією. Проросійська влада Криму відверто ігнорувала українські закони і український уряд, етнічні потреби кримських татар та українців, що проживали в Криму. І ось тепер вони кажуть, що «виправити історичну несправедливість вдалося тільки в 2014-му, коли в результаті Всекримського референдуму наш півострів, за словами Президента РФ Володимира Путіна, після «довгого і виснажливого плавання повернувся в рідну гавань — у Росію».

І тут постає питання про те, що ж отримав Крим після такого «повернення в рідну гавань»? Відповідь зрозуміла — його державний статус в Росії значно нижчий, ніж був в Україні, фактично він дорівнює області. Так, Леонід Грач в ефірі радіо Крим.Реалії зараз критикує російську владу за те, що в 2014 році, під час анексії, вони позбавили Крим автономного статусу та підпорядкували його Південному федеральному округу. На його думку, Крим повинен мати особливий статус. «Я думаю, що це було неправильно з боку Росії: Крим повинен мати особливий статус, а так він просто для галочки названий республікою. Ось, наприклад, Чечня — друга держава в складі Росії. Колись все ж постане питання про те, щоб глибоко переосмислити і статус Криму». Фактично, кримчан обдурили ще раз... Однак тут слід розуміти, що Чечня стала «другою державою в складі Росії» в результаті двох кровопролитних воєн і повного розорення господарства, і не доведи боже, і Криму «третьою державою» такою ціною.

Перед владою України сьогодні стоїть важливе завдання з повернення Криму до складу держави, мова йде фактично про визволення кримчан з полону в Росії. Днями, як повідомила перший заступник міністра закордонних справ Еміне Джеппар, Міністерство закордонних справ України спільно з Постійним представництвом президента України в АРК направили на розгляд Ради національної безпеки і оборони стратегію деокупації Криму. І вже під час комітетських слухань у Верховній Раді, до 26 лютого РНБО можуть прийняти цей документ.

«Коли ми тільки починали розробляти архітектуру і бачення «Кримської платформи», ми разом з Постійним представництвом президента в АРК ініціювали розробку своїх частин стратегії деокупації і, синхронізуючи з урядом і профільним міністерством тимчасово окупованих територій, відправили їх на розгляд РНБО. Ми очікуємо, що до Дня кримського спротиву російській окупації 26 лютого стратегія буде прийнята», — зазначила Еміне Джеппар. На думку міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, як він сказав в одному з інтерв’ю, тема деокупації Криму повинна стати «пекельною» для Росії.